Наступний американський керівник

Американська передвиборна боротьба за посаду президента заволоділа увагою всього світу. Той факт, що серед трьох заключних суперників є жінка, афроамериканець і немолода людина, яка часто кидала виклик своїй власній партії, припускає, що після падіння популярності за час правління Буша Сполучені Штати зберігають здатність відкривати себе наново. Але наступному президентовi треба буде визнати, що природа керівництва також змінюється.

Інформаційна революція перетворює політику та організації. Ієрархії стають менш жорсткими, а працівники розумової праці відгукуються на різні стимули і політичні заклики. Опитування засвідчують, що в цей час люди стали менш шанобливими до влади в організаціях і в політиці. М’яка влада — здатність домагатися того, чого ви хочете, за допомогою зачарування, а не примусу чи винагороди — стає більш важливою.

Навіть збройні сили зіткнулися з цими змінами. Пентагон повідомляє, що американські армійські інструктори зі стройової підготовки «менше на всіх кричать», тому що сьогоднішнє покоління краще реагує на інструкторів, які грають «більш консультаційно-рекомендаційну роль». Для військового успіху в боротьбі з терористами і повстанцями потрібно, щоб солдати завойовували розум і душі, а не просто знищували тіла. Теоретики у сфері керівництва кажуть про «спільне керівництво» і «розподілене керівництво» і пропонують зображення керівників в центрі кола, а не на вершині ієрархії.

Звичайно, жорстка влада тиску залишається важливою. Жорстка і м’яка влада пов’язані між собою, тому що обидві вони є підходами до досягнення мети через вплив на поведінку інших. Іноді людей притягує до інших людей, які володіють владою начальника, завдяки міфам непереможності. Як висловився Осама бен Ладен в одному зі своїх відео, «коли люди бачать сильного коня і слабого коня, внаслідок своєї природи їм сподобається сильний кінь».

Іноді тирани мають концепцію, віру у свою справу і репутацію успіху, які приваблюють інших, незважаючи на їхню тактику залякування. Погляньте на адмірала Хаймана Ріковера, батька ядерного флоту Америки. Ріковер був маленькою людиною — йому було далеко до еліти свого класу в військово-морському училищі США, він не був схожий на воїна чи відважного морського капітана. Його успіх керівника народився з його бюрократичного уміння культивувати підтримку Конгресу і добувати ресурси, з жорсткої дисципліни, яка не припускала будь-яких невдач серед його офіцерів. Результатом був ефективний і безаварійний ядерний підводний флот, який створив містику успіху і привабив розумних молодих офіцерів. Здібні люди хотіли приєднатися до нього, тому що Ріковер був знаменитий тим, що здійснював важливий стратегічний задум, а не тому що він був хорошим начальником.

Жорстка влада і м’яка влада можуть зміцнювати чи підривати одна одну. У відповідь на терористичні напади аль-Каїди на США, віце-президент Дік Чейні стверджував, що рішучі військові дії зупинять подальші напади. Звичайно, жорстка влада збройних сил і поліції була потрібна для того, щоб протистояти аль- Каїді, але нерозбірливе використання жорсткої влади — продемонстроване вторгненням до Іраку, тюремними фото Абу Грейб і утриманням під вартою без суду — призвело до поповнення рядів терористів. Відсутність ефективного компонента м’якої влади підриває стратегічну відповідь тероризму.

Майже кожному керівнику потрібна певна міра м’якої влади. Великий теоретик у сфері керівництва Джеймс Макгрегор Бернс одного разу стверджував, що ті, хто покладається на примус, — не керівники, а просто володарі влади. Так от, на його думку, Гітлер не був керівником. Але навіть тиранам і деспотам, таким як Гітлер, потрібна певною мірою м’яка влада, принаймні, серед їхнього близького оточення. Жодна людина не є настільки сильною, щоб примушувати всіх інших щось робити. Диктатор має зацікавити чи схилити прихильників нав’язувати свої примусові методи на інших.

За винятком деяких релігійних лідерів, таких як Далай-лама, м’якої влади рідко буває достатньо, в той час як керівники, які лише домагаються популярності, можуть неохоче використати жорстку владу, коли це потрібно. І навпаки, керівники, які придушують своїм авторитетом незалежно від того, як це вплине на їхню м’яку владу, можуть виявити, що інші створюють перешкоди на шляху їхньої жорсткої влади.

Дійсно, психологи виявили, що зайва наполегливість з боку керівника погіршує стосунки, так само як її недостатність — обмежує успіх. Висловлюючись словами головного виконавчого директора Джефа Іммелта, «коли ви керуєте General Electric, 7—12 разів на рік ви маєте сказати: «Ти зробиш так, як я кажу». Якщо ви скажете це 18 разів, то хороші люди підуть. Якщо ви скажете це три рази, то компанія розвалиться».

Макіавеллі чудово висловився, що для принца набагато важливіше, щоб його боялися, ніж любили. Можливо, він мав рацію, але ми іноді забуваємо, що зворотній бік кохання — це не страх, а ненависть. І Макіавеллі пояснював, що ненависть — це те, чого принц має ретельно уникати. Коли застосування жорсткої влади підриває м’яку владу, керувати стає дедалі важче, як виявив президент Буш після вторгнення до Іраку.

М’яка влада не є хорошою сама по собі, і вона не завжди краща за жорстку владу. Ніхто не любить відчувати, що ним маніпулюють, навіть за допомогою м’якої влади. З другого боку, м’яка влада надає послідовникам більше вибору і свободи, ніж жорстка влада, тому що їхнi погляди і вибір мають більше значення. А за часів менш жорстких ієрархій і працівників розумової праці, у яких є багато прав і можливостей, важливість м’якої влади найімовірніше зросте.

Жорстка влада не стала недоречною, але керівники мають розвивати в собі контекстуальний інтелект, який дозволить їм об’єднати жорсткі та м’які ресурси влади в стратегію «ефективної влади». Хто б не був наступним президентом, він або вона мають засвоїти цей урок.

Джозеф С. НАЙ-МОЛОДШИЙ — професор у Гарварді й автор книги «Здатність керувати».