ЩОДЕННИК

13 жовтня

Наші теперішні сусіди, Іван і Наталя, які років із 17 тому купили біля нас хату, — люди-бджілки. Обоє працюють від сходу до заходу сонця. Встигають і зміни робочі відбути, і тримати порося та корівку, і на базар відвезти те, що вона дає, і городи обробити. Тому і мають все, що личить мати у пристойному домі. Інтер’єр їхнього житла мало чим відрізняється від хорошого міського.

Тож коли Наталя двічі на рік на паркані вивішує сохнути метрів зі 20 випраних домотканих доріжок, деякі люди, хто живе далі, дивуються такому ретростилю.

А я завжди з тихим благоговінням спостерігаю цю картину, адже знаю, що сусідка привезла ці доріжки з Черкащини, де їх своїми руками виткала її мама-селянка, яка ось уже четвертий рік спочиває на кладовищі нашого села, неподалечку від мої мами.

Це щемлива пам’ять про отчий дім, пам’ять про материнські невтомні руки, які за свої не такі вже й довгі 72 роки життя переробили стільки колгоспної та домашньої роботи, що й Геркулесу не під силу.