РЕЗОНАНС

В угнівських чоботях

(Відгук на статю Юрія ГУБЕНІ «Угнів — найменше місто України», «День» №131, середа, 8 серпня 2007)

Дійсно, угнівці майстри на всі руки. В 1946р. хлопці з Угніва взували в чоботи цілу сотню УПА. Шкуру вони у лісі виправляли, і ось як це робили: готували луги, переважно з вапна, і три дні в ньому вимочувалася сировина. Потім можна було знімати шерсть. Клали її на круглі стовбури дерева, і під суворим оком експерта бригада мисливців робила найтяжчу роботу. Шкура мусила бути вишкрабана дуже добре. Тоді варили розчин з дубової кори, в якій її також вимочували. Процес виправлення міг тривати до двох місяців, а може, і довше. Потім бригада шевців зшивала матеріал з конопельних волокон, і замість голки була шерсть дикого кабана. Шкури на підошви було замало, тому їх вирізали з вільхи і прибивали верхи до них цвяшками. Так можна було зробити три пари чобіт на день. А ви, новоспечені міліонери, не тіштесь, що вам не по фасону ходити в угнівських чоботах, бо взуття Florsheim Shoes, Clarc, Boston i Murphy зроблене зі штучних матеріалів. Моя перша робота в Америці була у Florsheim Shoe Co. Шкіра, яку ми діставали, була виправлена хромовою кислотою, не як угнівська у дубовій корі. Все, що я мусів робити, — це знати, які гудзики натискати і котрі клеї вливати. Не було робітників, які б не закашлювались цею отрутою. Угнів може мати велику будучність, якщо повернеться до традиційного виробу чобіт, за які не один би заплатив 1000 доларiв.

Секонд-хенд із Заходу і на Заході

(Відгук на статтю Інни БІРЮКОВОЇ «Де своє, натуральне, якісне?», «День» №129, субота, 4 серпня 2007)

Причин успіху на торгівлі «second hand stuff» є безліч. Основна причина — брак оцінки ринкових вартостей. Особливо це стосується малого виробника. Запорукою його успіху мусить бути ціна матеріалу, приміщення, енергетика, робоча сила і податки. На жаль, дуже часто ці фактори не є головними для підприємця. На Заході в цьому бізнесі робітник заробляє щонайменше десять доларів на годину та отримує повне медичне забезпечення і пенсію на старість. Енергетика і приміщення там також набагато кращі, ніж в Україні. Україні потрібно зробити все, що завгодно, аби тільки наздогнати та перегнати.

Світи за «залізною завісою»

(Відгук на статтю Юрія ПАХОМОВА «Культура часу як основа стабільного розвитку», «День» №129, субота, 4 серпня 2007)

Модерна атрибутика ніколи не зробить привабливою радянські «п’ятирічки». За будь-якою залізною завісою навіть найбільш довершений «сон розуму» може породити лише «чудовиська»... Філософія «своє-чуже», не така вже й проста у сучасному світі. Абсолютне «своє» в ньому так само неможливо, як і абсолютно «чуже». Має йтися завжди більше про співвідношення того й іншого, міри та обґрунтованої частки. Лише за такого підходу складається й єдність світу, в якому ми живемо. У цьому світі не кожний вигадує щось своє, окреме від всього та цілісне, а швидше досконально i якісно розробляє певну його частину, елемент і фрагмент. Ось чому в такому світі добре зроблене «своє» ніколи не перемагає, не знищує й не перебиває «чужого», — адже воно є завжди лише частинкою цілісної й єдиної картини світу. Частинкою, звичайно, багатоколірної, багаторівневої, багатоаспектної. І самодостатньої, внаслідок всього цього. Тому вистачить з нас ремісництва радянських часів. Щоб бути корисним, хоч певною мірою, сучасному світу й почати хоч трохи себе поважати, не слід винаходити велосипед, а потрібно навчитися визнавати своє місце у світовому розподілі праці. Звичайно, все робити добре неможливо, але досить робити добре своє! Культура часу в тому й полягає, що наше «тепер» ніколи не поглине, не зруйнує «минулого» наших предків. А «майбутнє» наших нащадків ніколи, у свою чергу, не зруйнує наше «Тепер»! Відродити ні просторову, ні тимчасову модель СРСР неможливо. Це все одно, що знову перестати дихати.