Скільки кроків до Європи?
Днями в Національному університеті «Острозька академія» відбулася презентація Школи політичної аналітики «Поліс» на тему «Скільки кроків до Європи?» за участі студентів-політологів та викладачів кафедри політології при університеті. В ході зустрічі студенти наголошували на тому, що сьогодні до інтеграції у Європу Україна наблизилась лише як сусід. За їх словами, Європейська політика сусідства передбачає створення на півдні та сході від ЄС зони стабільності, миру та добробуту. Політика сусідства є проміжним кроком на шляху до повноправного членства в ЄС — вона не дає підстав для створення зони вільної торгівлі, адже для цього необхідно набути статусу асоційованого члена ЄС. На сьогодні Україну вже не влаштовує статус «сусіда», оскільки під нього підпадають і ті держави, які не мають наміру набути членство в ЄС, і яких ми випереджаємо на шляху європейської інтеграції в загальноекономічному та політико-соціальному розвитку (Туніс, Марокко, Молдова, Лівія та ін.). Як підкреслили доповідачі, для того, щоб вступити до Європейського Союзу, Україна має виконати вимоги Копенгагенських критеріїв. Зокрема, політичного, особливості якого полягають у стабільності установ, що гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав меншин, економічного, який проявляється у дієвій ринковій економіці, та «членського», що зводиться до визнання політичних, економічних та монетарних цілей ЄС.
Як було з’ясовано в ході спілкування, досить багато залежить від готовності України не стільки вступити до Євросоюзу, скільки довести справжність своїх намірів. «Не можна одночасно проголошувати два стратегічних напрями зовнішньої політики, адже тактично жоден не буде розвиватися в потрібному, а головне, керованому напрямку. Чим більше невпевненості буде у діях українських політиків стосовно міжнародної інтеграції та ухвалення необхідних законів, тим більше євроінтеграція буде схожа на казку», — зазначив учасник зустрічі, студент IV курсу спеціальності «Політологія» Іван Валюшко.
Також на зустрічі намагалися з’ясувати реальні кроки, які здійснила Україна для вступу в ЄС. По-перше, це встановлення дипломатичних відносин України з ЄС, по-друге, — підписання і ратифікація Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС й створення представництва України при Європейських співтовариствах, по-третє — проведення самітів Україна — ЄС, по-четверте — підписання «Дорожньої карти» «Україна — ЄС» та отримання Україною статусу країни з ринковою економікою. Звичайно, зроблено багато, але й існують проблеми, які, перш за все, мають внутрішній характер. До них доповідачі віднесли нездатність лідерів держави визначати та втілювати на практиці стратегічні пріоритети, повільні економічні реформи, недостатню ефективність боротьби з корупцією та організованою злочинністю, вплив лівих політичних сил, розбіжності геополітичних орієнтацій регіонів України.
Про думку європейців щодо вступу України в ЄС та проблем, які існують з цього приводу, розповів учасник зустрічі, доцент, кандидат політичних наук, завідувач кафедри політології Національного університету «Острозька академія» Юрій Мацієвський:
«Нещодавно я повернувся з навчальної поїздки з Брюсселя, організованої міжнародною організацією «European Competence» для українських державних службовців, а також для викладачів вищих навчальних закладів. Спонсором програми була норвезька компанія «Теленор» — одна з найбільш розвинених операторів мобільного зв’язку і телекомунікацій загалом. Керував програмою професор, який працює у Брюсселі і добре знає структуру європейських інституцій. Цей курс складався із двох модулів. Перший модуль проходив у Києві, де в основному говорили про економічні елементи співпраці, програми європейської політики суспільства, друга частина проходила в Брюсселі. На зустрічі я мав змогу почути думку одного із представників Європарламенту щодо проблем вступу України в ЄС. За його словами, основними перешкодами є досить корумпована судова система нашої країни та неефективний уряд. Неприйнятним для європейських структур є те, що в Україні влада великою мірою представлена олігархами, тобто людьми, які одночасно працюють і в бізнесовій, і в політичній сферах. В Європі ці поняття дуже чітко розмежовані, тобто є бізнесмени і політики — публічні люди, що представляють інтереси країн у європейських структурах. Тому проблем, як бачимо, вистачає, тим більше, що в нашій державі існує різноманітне ставлення громадян щодо вступу України в ЄС. Західна і Центральна Україна до вступу ставляться більш позитивно, Схід і Південь — більш стримано.
В цілому, я хотів би підтвердити думку, відображену в матеріалах соціологічних досліджень, про те, що європейці більш прихильно ставляться до можливості вступу України в ЄС, ніж самі українці. Це є наслідком того, що в Україні немає цілісної інформаційної політики щодо Європейської інтеграції, не кажучи вже про домінування антизахідної риторики в інформаційному просторі.
Отже, проблема в самій Україні. Якщо оберемо відповідальне політичне керівництво, яке буде дбати про державні інтереси, то рух України до ЄС буде відбуватися більш динамічно.»
