Надія лише на ООН і Європу

Як правило, траурні заходи в День пам'яті жертв депортації, який відзначається у Криму щорічно 18 травня, збирають найбільш численні на півострові мітинги. Не став винятком і вчорашній день. У Сімферополь з усіх регіонів Криму зібралися, за різними оцінками, від 10 до 15 тисяч кримських татар, які п'ятьма колонами прийшли на центральний майдан перед будинком уряду автономії. Для участі у траурних заходах у Криму прибули делегації Румунії, Туреччини, Німеччини, Франції, Австрії.

У прийнятій резолюції учасники мітингу зазначили, що результатами вичікувальної політики держави щодо депортованих є «системна протидія органів виконавчої влади та місцевого самоврядування АРК будь-яким ініціативам, спрямованим на забезпечення прав кримськотатарського народу, в тому числі в питаннях розподілу землі, освіти рідною мовою, відновлення історичної топоніміки», «відсутність позитивної динаміки в питаннях відновлення прав депортованих», «розділення цілісності кримськотатарського народу, яке зберігається» і «активізація діяльності в Криму різних шовіністичних організацій, які відкрито закликають до насильства проти кримських татар». У ній зазначено, що кримські татари, які «домагаються відновлення своїх прав на основі принципів поваги до територіальної цілісності та суверенітету Української держави», виходять з того, що за таких умов «без прямої участі міжнародних і європейських організацій процес відновлення прав кримськотатарського народу й надалі торпедуватиметься, а наше терпіння зазнаватиме нескінченних випробувань». Тому на мітингу прийнято ухвалу докласти всіх необхідних зусиль для внесення до порядків денних спеціалізованих структур ООН, Ради Європи та Європейського Союзу обговорення питання про становище кримськотатарського народу в Україні. Вони доручили меджлісові звернутися до Президента, Кабінету міністрів України з вимогою про ініціювання ними на Раді глав урядів СНД, яка відбудеться 25—27 травня в Ялті, питання про заходи з надання допомоги Україні в поверненні та облаштуванні в Криму депортованих народів.

— Це необхідно за для того, щоб усі в Україні розуміли, що без розв'язання проблеми кримськотатарського народу неможлива демократизація українського суспільства, — сказав у коментарі журналістам народний депутат Рефат Чубаров. — Цього року з бюджету України передбачене виділення близько 70 мільйонів гривень, і ми вдячні за це державі, проте, за розрахунками фахівців, для облаштування такої маси людей на новому місці необхідно близько 2 мільярдів доларів, а поки що Україною виділено приблизно 300—350 мільйонів доларів, чого вкрай недостатньо. На наш жаль, криза в Україні також зупинила процес інтеграції кримських татар в українське суспільство не лише в економічному плані, але й у політичному. Розпущена Верховна Рада України не може зараз розглядати проект закону про відновлення прав депортованих, який двічі ветований Президентом, хоча в нас була тверда домовленість про те, що його знову буде винесено на розгляд парламенту…

Учора після закінчення мітингу на околиці Бахчисарая на території Зинджирли-медресе відбулося перепоховання останків ветерана кримськотатарського національного руху Едіге Киримала. Його життя було доволі суперечливим. Едіге Киримал (Шинкевич) за походженням литовський татарин, небіж муфтія мусульман Литви. Перед Першою світовою війною разом із родиною переїхав до Криму. Вчився у Сімферопольському педагогічному інституті, але через боязнь репресій із боку радянської влади, які тоді поширилися, переїхав до Азербайджану, а звідти до Ірану.

1932 року він поселився в Стамбулі, але незабаром переїхав до свого дядька до Вільнюса, де почав навчатися політичних наук. З початком Другої світової війни повернувся до Туреччини. У грудні 1941 р. прибув до Берліна, де з членів кримськотатарської еміграції створив національне представництво. У листопаді — грудні 1942 року побував у окупованому Криму, де був введений до складу Сімферопольського мусульманського комітету, який існував за німців. У січні 1943 року нібито офіційно визнаний німецькою владою як голова Кримськотатарського національного центру. Після закінчення війни Едіге Киримал жив у Західній Німеччині. У 1954—1972 роках працював у Інституті з вивчення історії та культури СРСР (Мюнхен). Автор книги (німецькою мовою) «Національна боротьба кримських тюрків» (1952). Помер і був похований у Німеччині 1980 року.

З приводу цього перепоховання в російських ЗМІ було піднято скандал із приводу того, що Едіге Киримал нібито був «фашистським посіпакою», «колабораціоністом», і його перепоховання в Криму є викликом кримському суспільству. Рефат Чубаров із цього приводу сказав: «Перепоховання Едіге Киримала — це внесок у примирення і мертвих, і живих. Сучасникам варто подумати про те, щоб не було таких трагічних ситуацій, коли люди змушені розійтися по різних барикадах. Едіге Киримал ніколи не був зв'язаний із фашистським режимом у такій мірі, як це намагаються представити деякі кримські політики. Я хочу звернути увагу, що у ФРН люстрацію злочинців було здійснено безпощадним чином, і будь-яка людина, якби вона якимось чином була зв'язана з нацистським режимом, ніколи не змогла б досягнути того рівня суспільного визнання, якого досяг Едіге Киримал у Німеччині», — заявив заступник голови меджлісу.

Траурні мітинги та траурні молебні цього дня відбулися практично в усіх населених пунктах Криму, де живуть кримські татари. За даними меджлісу, участь у них взяли понад 50 тисяч кримських татар і мешканців Криму різних національностей.