Яка Україна їм потрібна?

Було б дивно чекати, що бурхливе політичне життя в Україні залишить байдужими наших сусідів, ближніх і далеких. Дуже важлива Україна як для Європи, так і для Росії. Як не нападають демократи на республіканців, на президента Буша, на його внутрішню та зовнішню політику, у відношенні до України наявна двопартійна єдність. Це чітко продемонструвало прийняття Конгресом закону про підтримку вступу нашої країни в НАТО. Москва також активно грає на українському полі. Зовнішній чинник в українських справах стає настільки значним, що ігнорувати його вже не можна. Проявом цього стали статті наших політиків у зарубіжних виданнях. Юлія Тимошенко дала інтерв'ю американському журналу «Newsweek» під характерною назвою «Росія схопила Януковича за горло», а наприкінці місяця у впливовому американському журналі «Foreign Affairs» вийде її стаття «Стримати Росію». Зі свого боку, Віктор Янукович в англійській газеті «The Financial Times» опублікував статтю «Українська демократія повинна спиратися на правову державу». Трохи раніше в цій самій газеті була опублікована стаття Віктора Ющенка. Цікаво, що в 2004 році наші політики до публікацій в іноземній пресі були абсолютно байдужі.

НА ПІВНІЧНОМУ ФЛАНЗІ

Українські події, як пише газета «Комерсант», зайняли перше місце в новинах провідних російських телеканалів. Відповідно не відставала й преса. Якщо в 2004 році Первый канал (ОРТ) займав відверто агресивну позицію, а ведучий Михайло Леонтьєв у передачі «Однако» влаштовував п'ятихвилинки ненависті (одного разу він договорився до того, що прирівняв Віктора Ющенка до фашистів), внаслідок чого його оголосили persona non grata і заборонили в'їзд до України. Цього разу Первый канал грав у деяку об'єктивність. І в новинах, і в програмі «Время» події в Україні коректно йменували «двовладдя», «парламентська криза», «політичне протистояння», показуючи представників всіх політичних сил. Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко вже не обзивали й не проклинали. Пріоритет прихильників Віктора Януковича, звичайно, відчувався, але не так виразно.

Повною протилежністю став державний канал «Россия». В інформаційній програмі «Вести» тема України була першою й головною. Ведучі новин вимовляли полум'яні тексти й нагнітали пристрасті. За версією «Вестей», в Україні був прийнятий «фатальний указ», після чого країна опинилася в «атмосфері безвідповідальності й плутанини», а потім «все більше й більше занурювалася в хаос». Ведучий Дмитро Кисельов, який в 2004 році захоплювався помаранчевою революцією, у кожному випуску «Вестей» і у «Вестях недели» вимовляв палкі монологи-коментарі, викриваючи політику Віктора Ющенка, який зневажливо йменувався «цей революціонер», «помаранчевий президент», «побожний демократ при повному саморуйнуванні». А Юлію Тимошенко в одному з коментарів Дмитро Кисельов запросто назвав Юля. Цікаво, як би реагували в сусідній країні, якби на УТ 1 голову Державної Думи Бориса Гризлова назвали Боря, а Жириновського — Вова? Можна тільки уявити потік звинувачень у невихованості, неповазі й т. д.

Причин такої позиції кілька. По-перше. Наближаються вибори в Державну думу, а за ними досить скоро й головні вибори — президента. Відповідно підготовка до двох кампаній вже почалася. Primaries в 14 російських регіонах продемонстрували, що позиції правлячої партії «Единая Россия» не дуже сильні. За допомогою відомих зусиль і більш чіткій організації їй можна нанести нищівну поразку. Що й сталося в Ставропольському краї, а в деяких регіонах у законодавчі збори пройшли й праві. Слідством цього стала активізація правої опозиції. Влада не знайшла іншого способу, як заборонити мітинги й демонстрації. «Марш незгодних» у Москві практично розігнали, а чемпіона світу з шахів Гаррі Каспарова затримали за викрикування антиурядових гасел. Уявити таке в Києві з його двома Майданами нині просто неможливо. По-друге, у Першопрестольній панічно бояться демократичної інфекції, яка може проникнути з України. Ось чому з російських телеекранів і сторінок газет ллється брехня й дезинформація про події в Києві. Російського обивателя залякують всім і вся, малюючи образ майже загиблої в пучині анархії країни. По-третє, активізувався давній противник кремлівського режиму Борис Березовський, що ще більше додало нервозності у кремлівських коридорах влади.

Оточення російського президента має стійку алергію до того, що відбувається в Україні. Там створили легенду й тепер у неї самі вірять, у темні міжнародні антиросійські сили, які готують змову проти Третього Рима й не дають відродити велику й могутню імперію. Саме вони поставили при владі Президента Віктора Ющенка й зараз реалізовують черговий етап боротьби проти проросійського Віктора Януковича. Поки на берегах Москва- ріки сподівалися, що битва з указом про розпуск парламенту не буде довгою й закінчиться нищівною поразкою американського ставленика, там грали в деяку дистанцію. Але як тільки до кремлівських ватажків дійшло, що Президент України зовсім не такий слабкий і безвільний, яким вони його уявляли, так камуфляж стриманості був відкинутий, і біснуваті типу Михайла Леонтьєва отримали відповідну команду. Під цією ж точкою зору потрібно розглядати й візит до України делегації російських парламентаріїв. Склад делегації та її дії ніяк не можна розглядати як посередницькі зусилля. Навпаки, метою була підтримка, причому демонстративно тільки коаліції. Те, що заявляв заступник голови комісії з міжнародного співробітництва й народної дипломатії суспільної палати Російської Федерації Сергій Марков, можна цілком вважати точкою зору Кремля. Розмови про порушення прав людини в Україні можна розглядати як анекдот у порівнянні з тим, що відбувається в ці дні на московських площах. Також були активізовані російські політтехнологи, вкотре заслані в штаб Віктора Януковича. І результати не забарилися.

Серед «біло-синіх» на Майдані з'явилися транспаранти з написами «Донецька республіка». Нічого нового господа Шувалов і К° вигадати не можуть. Незначність ідей компенсується агресивністю. Згадується передвиборний плакат минулих президентських виборів про три сорти регіонів нашої країни. Тепер знову витягли краплену карту сепаратизму. Поволі прищеплюється думка про незрілість української держави й неможливість співіснування двох берегів Дніпра. Свого часу більшовики створили Донецько-Криворіжську республіку, щоб не допустити зміцнення української держави. Свою чорну справу ця республіка та її керівники зробили. Сьогодні з сусідньої країни нам загрожують знову повторити той самий сценарій. 2004 року російські політтехнологи довели Віктора Януковича до поразки. Таке враження, що урок прем'єру та його оточенню не пішов на користь. Знову крокують вгору сходами, що ведуть униз? Чи є в лідерів «біло-синіх» зобов'язання перед Кремлем, від яких неможливо відмовитися? Підозри досить ґрунтовні.

У Москві домінує думка, що якщо зараз допустити послаблення Януковича та його табору, то Україна для Росії буде втрачена назавжди. Як заявив в інтерв'ю сайту «Політком.Ру» заступник генерального директора Центра політичних технологій Сергій Міхеєв, «СРСР розвалився, Югославія розвалилася, Чехословакія розвалилася, Сербія розвалилася, Грузія, Молдова та Азербайджан де-факто розчленовані, чому б і Україні не розвалитися?.. Але ту ж логіку можна застосувати й до України. Якби в Москві було прийняте політичне рішення про розкол України, у нас вистачило б ресурсів для здійснення цього плану... Нам потрібно зрозуміти, що Україна — колиска російської цивілізації. Втрата зв'язку росіян із Києвом здатна нанести дуже серйозний збиток для нашої національної самоідентифікації... Взагалі, потрібно зазначити, що найважливіше ми, на жаль, уже втратили — Україну, Білорусь, ще низку територій. І якщо є шанс якось не допустити цього, ним потрібно скористатися». Ось яка логіка переважає в мисленні владоможців у Москві. І про це потрібно пам'ятати тим українським політикам, які необачно шукають підтримку в сусідній країні, у тому числі й матеріальної.

НА ЗАХОДІ

Цілком зрозуміло, що люди і в Європі, і в Америці до подій в Україні не залишаються байдужими. Хоч їм не були повною мірою зрозуміли причини та двигуни нинішньої кризи. Першими відгукнулися поляки. Вони ближче та гостріше відчувають те, що відбувається. Віце-президент Європарламенту Марек Сівець і екс-президент Польщі Олександр Квасневський, який уже брав участь в урегулюванні політичного конфлікту в Україні 2004 року, прибули до Києва, щоб оцінити ситуацію. Європі буде складно виробити єдину позицію стосовно України.

Париж зайнятий своїми виборами, які наближаються, і його навколишній світ цікавить остільки, оскільки. При цьому незалежно від того, хто в цих виборчих перегонах переможе, французька позиція зміститься у бік Вашингтону. У Лондона існують свої складнощі. У травні йде Тоні Блер, його змінить на посаді прем'єр- міністра голова МВС Джон Рід. Спадщина йому дістанеться складна. Ірак, Іран і шотландський сепаратизм. Проте, англійська преса схильна критикувати позицію Росії в українському питанні. Як пише газета The Daily Telegraph, «... Росія доклала стільки зусиль, щоб вирвати паростки української демократії. Підставою тому є побоювання, що Київ, отримавши самостійність, піде тим самим шляхом, що й інші колишні радянські республіки й намагатиметься забезпечити гарантії свободи, яка дісталася дорогою ціною після вступу до Євросоюзу та НАТО. Такий сценарій є ненависним для Москви. Володимир Путін, російський президент-автократ, не приховує презирства до Євросоюзу та НАТО. Путін хоче повернути Росії статус наддержави, який вона мала за часів радянської влади. Розпад СРСР він називає «найбільшою геополітичною катастрофою XX століття».

Берлін також не дуже поспішає зайняти певну позицію. Йому не хочеться нариватися на проблеми з Росією. Тут не лише енергетика. Зайнятість сусідів своїми справами дає можливість грати в європейському оркестрі більш гучну партію. І тут у певному сенсі особливі відносини з Москвою можуть допомогти. Тому Берлін не схильний активно діяти в Україні. Наразі в Німеччині переважають настрої не заважати Росії на пострадянському просторі, мовчазно погоджуючись, що це її зона інтересів. Принаймні, до найближчих президентських виборів.

Тактика Вашингтона відносно України полягатиме у стримуванні Росії. Тут жодних розбіжностей між Білим домом і Конгресом не буде. Більш того, американський парламент буде все більш критично ставитися до Москви та вимагати того ж від президента. Вашингтону розкол України не потрібен, але й посилення позицій Росії у Києві також є нецікавим. Американці зосередять свій вплив на тому, щоб сторони конфлікту дійшли певного компромісу. Для цього будуть задіяні важелі впливу, якими вони володіють. А їх досить багато. Від економічних до політичних. Відповідно змінюється тон провідних американських газет. Якщо спочатку переважали песимістичні нотки про те, що українська демократія не витримала екзамену на зрілість, то тепер все більше панує думка, що якщо Росію не стримати зараз в Україні, то в майбутньому зробити це буде дуже складно. Так що поява статей Юлії Тимошенко у провідному американському ЗМІ не випадкова.

Нинішня політична криза робить Україну чергового разу об'єктом гри провідних геополітичних гравців. Кожний із них переслідує власну мету. Такий стан речей має наслідком те, що зовнішній вплив на наше внутрішнє життя стає досить сильним і через це дуже небезпечним. Якщо вихід із кризи не буде знайдений найближчим часом, то це стане реальною загрозою втрати суверенітету в тій чи іншій формі. Не варто шукати допомоги ні на московських пагорбах, ні за океаном. Наші проблеми слід вирішувати у Києві, й чим швидше, тим краще. Мисливців поживитися за наш рахунок знайдеться багато. Не варто давати їм такої можливості. Подумаємо про власну країну й наші інтереси.