Ханне СЕВЕРIНСЕН: українці цікавляться політикою більше, ніж це було до помаранчевої революції

Cпівдоповідач комітету ПАРЄ з питань виконання зобов’язань та обов’язків країн-членів Ради Європи Ханне Северінсен разом із співдоповідачем Ренате Вольванд здійснюють моніторинг України з моменту вступу нашої держави до Ради Європи. На нещодавній прес-конференції в Києві пані Северінсен зазначила, що моніторинг України спрямований на забезпечення свобод громадян та плюралізм думок і те, щоб юридична система працювала на користь громадян згідно з європейськими стандартами. Співдоповідачка відзначила, що однією з передумов зняття моніторингу з України було проведення чесних та прозорих виборів до парламенту у березні 2006 р., проте окрім цього має бути забезпечено верховенство права у державі. Тому, вважає вона, дуже важливо, щоб в Україні відбулась реформа судово-правової системи. Звіт співдоповідачок щодо виконання Україною взятих на себе зобов’язань при вступі до Ради Європи буде розглянуто у жовтні цього року на сесії ПАРЄ. Попередній звіт з урахуванням зауважень уряду України буде готовий уже у серпні-вересні.

Чи рухається Україна до європейських стандартів демократії з огляду на такий тривалий період моніторингу? Чи не загрожує демократії прагнення правлячої коаліції перебрати на себе все більше і більше повноважень Президента? Яким може бути вихід із протистояння Президента і прем’єр-міністра? Що повинна продемонструвати українська влада, щоб з України був знятий моніторинг? Чому вона обрала для себе роботу з моніторингу України? Чи не відчуває пані Северінсен розчарування від України з приводу того, як Київ виконує взяті перед Радою Європи зобов’язання? Як вона потрапила у політику, хто для неї є ідеалом політика, яким є її хобі, чи хотіла б вона лишитися жити в Україні? Про все це в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» — співдоповідача комітету ПАРЄ з питань виконання зобов’язань та обов’язків країн-членів Ради Європи Ханне СЕВЕРІНСЕН.

— Ви займаєтесь моніторингом України понад 12 років. Чи можете ви сказати, що Україна рухається в правильному напрямку?

— Я можу сказати, що іноді тут спостерігається декілька кроків уперед, а водночас декілька кроків назад. У часи Кучми були кроки назад. Мас- медіа керувалися темниками і були незахищеними. Я відчувала, що в ті часи Україна була на шляху до гіршого. Але, здається, що після помаранчевої революції люди почали розуміти, що вони можуть щось робити, — що демократія для них благо. Я впевнена, що серед людей було розчарування, але тепер вони цікавляться політикою більше, ніж це було до помаранчевої революції.

— Ви маєте на увазі, що вони можуть впливати на долю своєї країни?

— Так, після помаранчевої революції для них стало більш характерним це відчуття.

— Але зараз, коли до влади прийшов новий старий уряд, чи не загрожує це демократії?

— Люди голосували за них, хіба не так? Мене запитували, чи Партія регіонів залишилася такою, як була раніше? Я думаю, що вона обрала інший стиль. Але коли ви потрапляєте до такої частини України, як Донецьк, де влада належить фактично одній партії, структура залишається дуже жорсткою. Щось подібне я мала змогу бачити у моїй країні, коли в певній громаді одна партія перебувала при владі весь час. Це дуже шкодить демократії. Але, будучи оптимістом, я думаю, що Партія регіонів не є тією партією, якою вона була два роки тому.

— Як ви відноситесь до того, що, починаючи переговори щодо нової угоди між Україною та ЄС, Брюссель не дав Києву перспективи членства в Євросоюзі?

— Я розчарована тим, що ЄС чітко не заявляє про те, що Україна є потенційною країною членом Євросоюзу. Вашакраїна є членом Ради Європи, а також членом багатьох інших європейських організацій. І цивілізація тут є європейською, тому зрештою ваша країна також буде належати до ЄС, як тільки ви станете відповідати критеріям членства. Особисто я в своїй країні Данії дуже багато говорю про визнання України як потенційного члена ЄС. Це не означає, що вже завтра ви станете членом євроспільноти. Разом з тим це означає, що ви належите до Європи. Я сподіваюсь, що цей процес може бути швидшим. Я не вважаю, що для цього обов’язково потрібна нова Конституція Євросоюзу. Нам потрібні нові правила гри, оскільки до складу ЄС входить більше країн. І це правда, що велика кількість учасниць європейського співтовариства ускладнює просування вперед. Але ми маємо думати про довгострокову перспективу.

— Ви, очевидно, знаєте, що більшість українців підтримує інтеграцію в ЄС, але водночас більшість виступає проти членства в НАТО? Чи не вважаєте ви дивною таку ситуацію, адже обидві організації поділяють однакові цінності?

— Я вважаю, що деякі партії дуже сильно критикували НАТО. Також є такі партії, які, можливо, побоюються того, який вплив це матиме на відношення з Росією. Деякі партії займають, радше, середню позицію і не підтримують інтеграції в НАТО.

— Ви зустрічались із Президентом Віктором Ющенко і прем’єр-міністром Віктором Януковичем. Як ви гадаєте, чи мають вони спільні пріоритети щодо розвитку демократії і запровадження західних цінностей? І чи існує між ними взаєморозуміння з цих питань?

— Ми повинні судити їх по тому, що вони говорять і нагадувати їм про те, що вони «говорили правильні речі». Дійсно, саме цим займається моніторинг. Ми повинні слухати, що вони обіцяли і нагадувати їм, що настав час діяти.

— Чи бачите ви чітку картину, що має бути продемонстровано українською владою, перш ніж мають бути здійснені зусилля? — Рим не будувався за один день! Я почала процедуру моніторингу в 1995 році. Під час першого моніторингового візиту я відвідала Міністерство юстиції. Тоді міністром юстиції був Сергій Головатий, який мав великий список зобов’язань України. Він показав нам весь список щойно розроблених законопроектів, які пройшли перше читання. Але в той час відбулися зміни уряду, і все починалося знову. Потім відбулися вибори, і знову все почалося з початку… Відбувалися невеликі кроки вперед, і тоді знову ми бачили обіцяючі дебати після нового першого читання, а потім нічого не трапилось. Вам слід завжди давати уряду шанс на сто днів, а також час парламенту для того, щоб він міг ухвалювати рішення. Але якщо ви знову відчуваєте, що вони кажуть нам, що вони майже ухвалили законопроекти в першому читанні, переконуючи нас, що це має бути позитивним сигналом, це нагадує щось на зразок deja vu.

Так це МОЖЕ БУТИ позитивним сигналом, але ми маємо бачити більше, ніж позитивне перше читання в парламенті. Нам потрібно бачити нові закони і те, як вони імплементуються.

— Як ви оцінюєте ситуацію з конституційною кризою, яка виникла після ухвалення політичної реформи? Чи вірите в те, що Ющенко і Янукович перестануть сперечатися, знайдуть спільну мову і спільний шлях для розвитку країни?

— Досить складно сказати щось певне в даному випадку. Адже дуже часто Конституцію використовують у політичній боротьбі. Це прикро, оскільки за нормальних обставин Конституція повинна бути правилом гри. А тепер вона стала грою. Відтак, я сподіваюсь, що в Україні відбудеться новий круглий стіл за участю всіх політичних сил, які знайдуть спільне рішення щодо того, як інтерпретувати і, можливо, внести поправки до нинішньої Конституції. На жаль, поправки від 2004 року є непослідовними і будуть викликати проблеми. Але якщо буде воля, то компроміс буде знайдено, і політичні сили повинні з’ясувати для себе, яку роль у майбутньому вони хочуть відвести для Президента. Чи має це бути Президент — гарант Конституції без жодних політичних повноважень? Чи має Президент мати такі самі повноваження, як президент Франції? Рішення щодо цього має бути ухвалено. І при цьому не обов’язково слід покладатися лише на тлумачення Конституційного Суду. Вам потрібно по-справжньому політичне всеохоплююче і далекосяжне рішення.

— Нашим читачам було б цікаво дізнатися, чому ви вирішили зайнятися моніторингом України?

— Ця робота почалася в 1995 році. У той час я робила доповідь про приєднання України до Ради Європи для комітету ПАРЄ, який охоплював країни, що не були учасниками цієї організації. На той час я була віце-президентом цього комітету і мене переконали взятися за цю роботу, оскільки Україна вважалася дуже важливою країною. До цього часу я двічі побувала в Україні. В 1989 році — в складі датського комітету з охорони довкілля, а в 1993 році — в складі названого вище комітету ПАРЄ. Після того, як Україна стала учасником Ради Європи, мене обрали до новоствореного комітету ПАРЄ з питань виконань зобов’язань та обов’язків країн-членів Ради Європи для моніторингу України.

— Чи не розчарувалися ви в Україні під час виконання цього завдання?

— Ні. Це була дуже відповідальна та цікава частина мого життя. Моніторинг розпочався з дуже серйозної справи, коли Кучма, пообіцявши припинити виконання смертної кари, наказував страчувати багатьох в’язнів, перетворивши це в державну таємницю. Потім виникли проблеми з мас-медіа, свободою слова, закінчуючи темниками. Я відвідувала ув’язнених журналістів, спостерігала за всіма виборами, бачила різноманітні проблеми і спостерігала за суперечками щодо Конституції.

— Знаючи багато років Україну, чи хотіли б ви залишитися тут жити?

— Я дуже люблю подорожувати Україною. Будучи спостерігачем на виборах, я мала можливість побачити такі куточки України, куди я не могла би потрапити в якості туриста. Наприклад, перебуваючи в Карпатах, була зачарована горами. Я б дуже хотіла подорожувати Україною як турист. За рік до смерті моя мама провела тут великий парусний тур і він їй дуже сподобався.

Щоб я хотіла зробити по-іншому, якби можна було повернутися назад — то почала б вивчати українську мову. Адже це дійсно лінощі — відвідувати Україну упродовж 12 років і не могти говорити українською мовою. Я не дуже певна, що хотіла б жити тут. Можливо, я дуже стара, щоб здійснити такі кардинальні зміни у власному житті.

— Яке ваше хобі?

— Моєю професією і хобі є політична наука. Я — історик і політичний науковець, і вважаю, що конституційні питання та історія нашого суспільства є дуже цікавими предметами. Відтак, стежити за змінами в такій великій країні є привілеєм для мене.

— Чи читали ви твори українських письменників?

— Ні. У мене не було так багато часу. Я читаю літературу сучасних українських політиків через інтернет. Крім того, люди присилають мені багато історій, тому я багато читаю. Після виходу на пенсію я обов’язково візьмусь за читання творів українських письменників.

— Можете ви сказати, ким були ваші батьки?

— Вони вже померли. Мій батько був адвокатом, а мати домогосподаркою. У сім’ї було троє дітей.

— Де ви отримали освіту і яку? — Я виросла на околицях Копенгагену й вивчала історію та політологію в Копенгагенському університеті. Після закінчення університету я була вчителькою в старших класах. У 1974 році мене обрали до міської ради Копенгагену, а в 1984 році — до датського парламенту.

— Яким чином ви потрапили в політику?

— Мій батько дуже цікавився політикою і був міським головою ліберальної партії. Тому вдома часто обговорювали політичні питання.

— Хто для вас є ідеалом у політиці?

— Серед світових політиків для мене одним із найвидатніших є Нельсон Мандела. Замість помсти йому вдалося зцілити суспільство.