Творча різноманітність і національна премія: рух із перешкодами
У рамках урочистостей з нагоди 193-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у Національному театрі опери та балету відбулася церемонія вручення Шевченківської премії. Цього року її присуджено: Миколі ГОБДИЧУ, художньому керівникові академічного хору «Київ» — за мистецьку програму «Тисяча років української духовної музики»; Євстахію ЛАПСЬКОМУ, поетові, громадянину Польщі — за книги віршів «Себе: розшукую?!», «Обабіч: істини?!»; Михайлу МЕЛЬНИКУ, режисерові і акторові — за виставу «Гріх» Дніпропетровського Українського театру одного актора «Крик»; Дмитру СТУСУ, літературознавцеві — за книгу «Василь Стус: життя як творчість»; Раймонду ТУРКОНЯКУ, богослову, громадянину США — за переклад Острозької Біблії сучасною українською мовою; Тарасу ФЕДЮКУ, поетові — за книгу віршів «Обличчя пустелі»; художникам — Івану ОСТАФІЙЧУКУ — за цикли художніх робіт «Моя Україна», «Подорож до Батурина», «Бойківська сага»; Борису ПЛАКСІЮ — за цикли живописних робіт «Творці незалежності», «Агонія зла»; Андрію ЧЕБИКІНУ — за цикли художніх робіт «Кримські мотиви», «Жіночі образи», «Зів'яле листя». До речі, це вперше за всю історію існування премії відразу три художники стали лауреатами. «Треба сказати, що усі три — достойні, — говорить митець Іван Марчук. — Та особливо радий за Бориса Плаксія! За два тижні до припинення подачі документів у Шевченківський комітет я прибіг до директора Музею-майстерні Івана Кавалерідзе і запропонував висунути Плаксія. Сам Борис ніколи ні в кого ніщо не попросив би — така вже він скромна людина. Тому, крім того, що він отримав немалі гроші (на 2007 рік грошовий розмір премії становить 130 тисяч гривень кожна. — Ред. ), для нього сама ця відзнака — важлива психологічна реабілітація за усі минулі роки поневірянь. І щоб там не говорили, я як Шевченківський лауреат наголошую, що отримати її — почесно».
Також уперше серед номінантів був культовий рок-гурт «Кому вниз», чиї музичні композиції за творами Кобзаря популярні ще з тієї першої легендарної «Червоної рути'89». Більше тижня тому, коли стали відомі імена переможців, деякі члени Шевченківського комітету з жалем констатували, що команді не вистачило якихось кілька балів... Між тим інтернет-сайти рясніти закликами на противагу Національній премії України імені Тараса Шевченка започаткувати народну Шевченківську премію... «Я до останнього за «Кому вниз» голосував, — зазначає директор Інституту літератури НАН України, член Шевченківського комітету Микола Жулинський. — Через рок-музику Шевченко приходить до молоді, а разом з тим і ця національна тематика, і той настрій, які повинні нині наблизити молодих людей до наших культурних цінностей, коли ми говоримо про національну ідею як консолідуючу ідею, і про українську мову і культуру як також дуже важливі фактори. Безперечно, треба бачити нові явища, процеси і більш оперативно реагувати на них. На мою думку, сама процедура висунення на здобуття Шевченківської премії і сам процес відбору навіть уже на останньому етапі не відповідає тим реаліям, які є сьогодні в Україні. Сучасна Україна — надзвичайно творчо різноманітна. Тому, очевидно, при Шевченківському комітеті мають бути групи експертів з різних видів мистецтв, які б відслідковували процеси протягом року і давали об'єктивні висновки, з якими Шевченківський комітет мав би рахуватися, і аж тоді як дорадчий орган робити подання Президентові».
«Саме висунення «Кому вниз» свідчить про певні зміни у роботі комітету, бо ще три-п'ять років тому це було б неможливо, — підсумовує письменник, член Шевченківського комітету Михайло Слабошпицький. — Якщо говорити загалом, то цього року конкуренція справді була дуже серйозна. Уявіть тільки, з одного боку, висунені Наталія Сумська і Богдан Бенюк — за виставу «Про людей і мишей», з іншого — Михайло Мельник — за спектакль «Гріх» та Олександр Дзекун і Володимир Петрів — за «Берестечко»... Ми довго сперечалися, переконували один одного і, врешті-решт, переміг Михайло Мельник. Це було наше корпоративне рішення. Добре, хоч iз художниками вив'язалися — всі три — і всі достойні. Так сталося, мабуть, тому, що члени Шевченківського комітету, які, власне, представляли художників, усі були аргументовані у своїх мотиваціях. За останній час стільки всього прочитав про Шевченківську премію і, зокрема, про те, що необхідно натомість започаткувати народну премію... Нещодавно я написав веселу книжку для школярів «Нобелівські премії і навколо». Так от, хочу наголосити, що жодне присудження Нобелівської премії не було прийнято беззастережно у світі. Очевидно, будь-яке присудження премій — це завжди колізія».
