Орієнтація на... більшість

Я вважаю, що об’єднуючу ідею треба шукати не в економіці, і не в сфері соціального розвитку, а у сфері національної етнопсихології, бо лише ця наука може нам сказати, чого достеменно українці хочуть. Зараз уже добре визначився дисбаланс між двома сферами світової цивілізації — духовною і матеріальною. Про питання, яка з цих сфер первинна, говорити не будемо, але те, що наш духовний світ не відповідає технічним досягненням, є очевидним. Для України ця проблема ще більш актуальна тому, що ми, втративши власну духовну базу, засвоюємо найбільш виразні, але і найбільш негативні парадигми суспільної поведінки західної цивілізації. Це може привести до моральної і психічної патології нації, але ж яких досягнень у матеріальній сфері можна чекати від хворого організму? Пересічна людина не копається у своїй суті, не домислюється, що ж їй, власне, потрібно для повного щастя, а орієнтується на загальну масу — щоб усе було «так, як у людей», тобто головно керується модними поглядами. Але психологи знають, що баланс позитивних і негативних емоцій слабо залежить від зовнішніх умов (згадаймо — «Багаті теж плачуть»). Отож, «надія на те, що соціальні зміни здатні самі по собі зробити людей більш щасливими, заздалегідь ілюзорна» (цитується Акоп Назаретян).

Банально, але в цьому разі необхідно говорити про виразну різницю між Західною і Східною Українами. Зайвим є говорити про причини цієї різниці, оскільки вони не можуть бути усунені. Тим не менше, спільні риси українців є, незалежно від того, якою мовою вони розмовлять і яку віру сповідують. Національну психологію у великій мірі, крім усього іншого, формують природні умови — ландшафт, рослинність, клімат тощо, тому росіянин в Україні вже зовсім інший, ніж у Росії. (Це ж стосується і представників інших народів). І хоч різниця в психології окремих національних меншин безумовно є, вона не є більшою, між окремими індивідуумами серед українців. Але, хоч як воно було, при розробці національної ідеї все-таки треба орієнтуватися на більшість. Упродовж віків етнічні українці привчилися приховувати свій світогляд і ця мімікрія також сприяє засвоєнню невластивих ідей і парадигм поведінки. Розкопати істинну суть української душі, її прагнення, преференції і побудувати на ній національну ідеологію — це єдиний вірний шлях для активізації внутрішнього потенціалу українського народу. Принагідно треба зазначити, що міфотворчість про нашу гадану колишню велич користі не приносить, бо викликає у більшості людей не очікувані гордощі за славне минуле, а лише скепсис. Звичайно, що розробляючи національну ідею, треба виходити із загальновизнаних людських цінностей, але вони є тільки основою, на якій має формуватися надбудова, що відповідає нашому національному характеру. У подібних теоретизуваннях не треба лякатися якогось «націоналізму», бо міжкультурне різноманіття вже визнане запорукою поступального розвитку людства, це виразний лейтмотив всесвітнього прогресу.