Сонце тремтить — Землі холодно

Льодовиковий період на Землі можуть спровокувати не тільки зміни орбіти планети, але й коливання всередині Сонця. Відповідна поправка до теорії Міланковича дуже точно описує всі відомі глобальні перепади температури.

Дослідники з Університету Джорджа Мейсона (США) зуміли підправити існуючу теорію глобальних температурних коливань на Землі, а також зв'язати кліматичні процеси з хвилями, виникаючими всередині Сонця, пише gazeta.ru.

ТЕОРІЯ МІЛАНКОВИЧА

Докладний теоретичний опис механізмів впливу астрономічних циклів на земний клімат був запропонований в першій половині XX століття видатним сербським астрономом і геофізиком Мілутіном Міланковичем, який розробляв теорію періодичності льодовикових періодів, тепер вони називаються «цикли Міланковича». Міланкович висунув гіпотезу про те, що циклічні зміни ексцентриситету орбіти Землі (її еліптичність), нахилу осі її обертання та її прецесії можуть викликати істотні зміни клімату на Землі...

Згідно теорії Міланковича, похолодання й потепління на Землі відбуваються через зміну параметрів земної орбіти. Однак вона не може пояснити деякі достовірно зафіксовані коливання температури в минулому.

Запропонована американським астрофізиком Робертом Ерліхом поправка пропонує залучити для пояснення багатьох емпіричних палеотемпературних даних особливі термальні дифузні резонансні хвилі, що існують у Сонці й відкриті в 2000 році.

У роботі, опублікованій на сайті препринтів ArXiv, вчений демонструє, що облік резонансних хвиль у теорії Міланковича передбачає коливання температури на Землі з періодами 360, 90, 40 і 22,5 тисячі років, що добре узгодиться з емпіричними даними.

Виходячи з даних обчислень, у льодовикових періодах винні не тільки коливання орбіти Землі, але й коливання всередині самого Сонця.

Емпіричні дані, які покликана описати теорія, постійно нагромаджуються. Як повідомляє «Радіо «Свобода», група дослідників із Великої Британії, США й Канади встановила, що цикли змін орбіти Землі й вуглецеві цикли, що ведуть до глобальних змін клімату, чітко відображені в геології Землі. Кілька років тому міжнародна команда дослідників пробурила дно Тихого океану на глибину п'ять кілометрів. Аналіз раковин морських микроокам'янілостей — форамініфер (foraminifera), вік яких між 23 і 34 мільйонами років (це епоха олігоцену — періоду похолодання), показав, що клімат Землі, у тому числі періоди формування й танення льодовиків, відповідають глобальним вуглецевим циклам.

Доктор Йєнс Херрл, професор Університету Альберти в Канаді, зазначає: «Ми зібрали й проаналізували унікальний безперервний ряд даних, що дали змогу зрозуміти складні взаємодії між зовнішніми кліматоформуючими чинниками, глобальним вуглецевим циклом і коливаннями льодовикового покрову». Також і у Ерліха скоро з'явиться набагато більше даних для обрахування.

Проте, можливо, що кліматичні коливання Землі пов'язані зовсім з іншими причинами, про які пише в опублікованій в Astronomische Nachrichte роботі доктор Хенрік Свенсмарк із Датського національного космічного центра.

У своєму дослідженні Свенсмарк спирався на роботи Єна Вейзера з Університету Оттави з вивчення коливань клімату за останні 600 мільйонів років. Вейзер вивчав склад важкого кисню О-18 в осадових вапнякових породах, які утворювалися протягом мільйонів років із мікроскопічних скам'янілостей. На основі коливань кривої вмісту кисню в залежності від віку осадового шару робилися висновки про температуру океану в той час, і клімат на планеті взагалі.

Виявилося, що на графіку температури спостерігаються періоди похолодань і потеплень: один раз у 140 мільйонів років на планеті тепліло, а потім холодало. Крім того, існують періодичність у менш глобальних кліматичних змінах. Вони відбуваються раз у 34 мільйони років.

Свенсмарк встановив, що глобальні похолодання співпадають з перетином Сонцем спіральних рукавів Галактики. На думку датського вченого, це пов'язано з більшою насиченістю рукавів космічними променями, що утворюються під час вибухів найновіших зірок. Менші «льодовикові періоди» пов'язуються з перетином Сонячної системою площини галактики, також більш насиченої космічними променями.