Нафта проти «Дружби»

Війни, в тому числі газові або нафтові, можна й потрібно грамотно вигравати або, в крайньому випадку, програвати. Схоже, що цим мистецтвом оволодів президент Білорусі Олександр Лукашенко, який заявив, що не торгує суверенітетом країни. Газову війну з Росією він програв, підписавши за дві хвилини до Нового року газову угоду з Росією. Згідно з цією угодою Білорусь погодилася купувати російський газ за ціною $100 за 1000 куб. м. При цьому Мінськ усе-таки виторгувати $5 на тисячі кубів. Крім того, Білорусь продала рівно половину акцій «Белтрансгазу», таким чином позбавивши росіян можливості отримати повний контроль над своєю «трубою». Однак, схоже, білоруси змогли відігратися на нафті. На запровадження російською стороною митних зборів у розмірі $180 на тонну нафти білоруси відповіли своєю ставкою $45 за тонну нафти. А щорічно через територію Білорусі проходить на Захід 100 тис. тонн нафти. А відповідальність за поставки за кордон власного «чорного золота» несе російська сторона.

У результаті такого неадекватного ходу білоруської влади російський транспортний монополіст «Транснефть» припинив поставки російської нафти по експортному нафтопроводу «Дружба». При цьому російська сторона скористалася улюбленим трюком, спочатку звинувативши білорусів у несанкціонованому відборі нафти, як це було рік тому з Україною, хоча прокачування нафти припинили з власної волі. «Білоруська сторона проінформувала «Транснефть» у відповідних телеграмах, що гарантує прокачування нафти лише за умови оплати транзитних платежів, що фізично неможливо», — цитує Інтерфакс слова віце-президента «Транснефти» Сергія Григор’єва.

Примітно, що в Білорусі Лукашенка підтримали всі, включаючи опозицію. «У республіці спостерігається приголомшуюча консолідація громадян навколо дій президента. Народ чудово розуміє, що Лукашенко поводиться так, як би поводився в цій ситуації Зінон Позняк або Олександр Мілінкевич і, напевно, набагато більш ефективніше, ніж вони», — сказав «Дню» заступник головного редактора «Білгазети» Віктор Мартинович. За його словами, це той випадок, коли його завзятість діє на користь усіх громадян Білоруської республіки. «Невідомо, до чого це призведе, але для всіх, хто розуміє, що відбувається на поверхневому рівні, Олександр Григорович перетворюється просто на прапор нашої боротьби за незалежність», — зауважив білоруський журналіст. Деякі російські газети також вважають, що нова нафтогазова війна може бути на руку Лукашенку. «По суті, він лише асиметрично відповів на жорсткий тиск Кремля. Тривалий час живучи з Москвою в мирі й злагоді, він не зміг підготувати країну до високих цін на енергоносії», — вважає російська «Газета». Як розцінюють нафтовий конфлікт, що виник між Мінськом і Москвою? Які наслідки він може мати для подальшої долі союзної держави? Читайте про це в коментарях експертів.

КОМЕНТАР

Михайло ГОНЧАР , Центр «НОМОС»:

— Як білорусько-російська суперечка може відбитися на Україні як транзитері російських енергоносіїв, включаючи нафту, що йде з Білорусі в країни Центральної та Східної Європи?

— Південна частина нафтопроводу «Дружба» як розгалуження проходить через територію України і далі йде транзитом до Угорщини, Словаччини і Чеської Республіки. Тому російсько-білоруська суперечка заторкнула рикошетом й Україну. І не тільки в плані транзиту нафти для центральноєвропейських країн, але й тому, що російська нафта не йде в Україну на два нафтопереробні заводи в Дрогобич і Надвірне. Щоправда, на найближчі декілька тижнів це не носитиме критичного характеру для цих двох західноукраїнських заводів, які мають технологічні запаси нафти і можуть протриматися, але нетривалий період.

Інша проблема полягає в тому, що стало неможливим реверсне використання нафтопроводу «Одеса — Броди». Так звана реверсна нафта надходить до цього нафтопроводу через територію Білорусі. Таким чином, в України є нагода і можливість повернутися до прямого використання нафтопроводу, оскільки російська сторона буде не в змозі забезпечити реверсне наповнення цього нафтопроводу. Україна може, повернувшись до прямого використання нафтопроводу «Одеса — Броди», підстрахувати центральноєвропейські країни на випадок довгострокового чи затяжного характеру російсько-білоруської суперечки.

Ми можемо абсолютно спокійно виконати своєрідні компенсаторні поставки нафти для потреб Словаччини, Чехії та Угорщини через систему Одеса—Броди — Південна дружба, яка є технологічно з’єднаною і готовою до подібних транспортувань. У цьому плані ми могли б підкреслити свою вагому роль і добру волю із співробітництві з ЄС по забезпеченню безпеки, надійності і безперебійності нафтового транзиту в контексті означеної суперечки.

На мою думку, в Україні потрібно припинити безглузді дискусії про вибір інтеграційних моделей на пострадянському просторі. На тлі того, що відбулося, всі ці розмови щодо реанімації СНД, входження в ЄЕП чи ЄврАзЕС абсолютно позбавлені сенсу. Все це треба викинути з голови і зосередитися на питаннях, пов’язаних з європейською інтеграцією в абсолютно конкретному і прикладному вимірі — створенні зони вільної торгівлі з ЄС після вступу до СОТ.

Ще одним уроком є те, що Україна повинна створювати стратегічний нафтовий резерв. Не такий, яким його придумують в Міністерстві палива і енергетики, а повноцінний відповідно до директив ЄС. Тому що в перспективі трьох місяців для Польщі, Словаччини, Чеської Республіки, Німеччини немає загроз в стабільності постачання нафти у зв’язку з російсько-білоруською суперечкою. Оскільки ці країни, хто більшою, а хто меншою мірою відповідають критеріям ЄС щодо 90-денного запасу нафти. А в Україні таке поняття, як стратегічні нафтові резерви чиновники навчились вимовляти лише минулого року. Ці події зайвий раз актуалізують необхідність створення нормального стратегічного резерву у відповідності з критеріями міжнародного енергетичного агентства і директив ЄС.

Сергій МІХЄЄВ , заступник директора Фонду «Центр політичних технологій», Росiя:

— Що стосується політичної складової, зрозуміло, що Кремль стомився від обіцянок Лукашенка з приводу інтеграції й практично неробства. Раніше Лукашенко підтримував процес інтеграції. Але як тільки йому дали зрозуміти, що можливість стати президентом Союзної держави або обійняти високу посаду практично нульова, він вирішив, навіщо йому це зближення. Достатньо, з одного боку, підтримувати тісні взаємовідносини, а з іншого — користуватися пільгами, які можна отримувати під розмови про інтеграцію. Мені здається, що Кремль у результаті стомився від всієї історії. Можливо, були певні надії на те, що нинішня влада могла увійти в історію як об’єднувач двох дружніх слов’янських народів. Однак стало ясно, що все це безглуздо. А який сенс під це давати якісь пільги, загалом незрозуміло. На мій погляд, цим політичним невдоволенням Кремля скористалися насамперед крупні корпорації, які давно хотіли підвищити ціни на свою продукцію, зокрема й «Газпром», який стає транснаціональною корпорацією. Я думаю, що Москва й Мінськ про щось домовляться. Адже вони один одному потрібні. Це стосується насамперед військово- технічного співробітництва. А з іншого боку, скільки б не грав Лукашенко, він розуміє, що якщо від нього відвернеться Москва, то пісенька його скінчена. Якщо Москва серйозно вирішить, що треба прикладати зусиль, аби Лукашенка усунути від влади, то для Мінська почнеться зворотний відлік. Вічно при владі він перебувати не зможе. З іншого боку, Лукашенко хоче дочекатися зміни людини в Кремлі. З Путіним йому розмовляти складно. Можливо, він вважає, що після Путіна прийде більш слабка людина, з якою можна буде розмовляти по-іншому. Але все одно без Москви йому діватися нікуди. Важко повірити в те, що Захід йому розкриє свої обійми. Можливо, Захід хотів би зіграти на цих протиріччях, але дуже складно уявити вчорашнього тирана в ролі опонента імперіалістичної Росії. Може, Лукашенко і хотів би так зіграти, але він має розуміти, що ця гра досить ризикована.

Леонід ЗАІКО , директор аналітичного Центру «Стратегія», Білорусь:

— Кремль вирішив виконати прохання всієї демократичної громадськості світу і припинити субсидування режиму Лукашенка. 2006 року йому дали можливість провести вибори за тими правилами, які встановила існуюча влада. Вибори минули, й перед білоруським лідером постало два питання — ввести російський рубль і провести референдум щодо інтеграції Білорусі в Росію. Лукашенко зволікав, позитивної відповіді не даючи. Референдум і підписання конституційного акту очікували десь у листопаді. Тому з листопада стали обмежувати у постачанні. У Білорусі сиділи й ні у що не вірили. Заметушилися у грудні, за дві хвилини до кінця року підписують газову угоду. Виставлена росіянами ціна за газ означала для Білорусі втрати у розмірі близько мільярда доларів. Але найсильнішого удару зазнали внаслідок введення нафтового мита. За рахунок нафти Білорусь отримувала 3,6 млрд. доларів чистих прибутків. Для внутрішнього користування бензин практично ставав безкоштовним. Коли росіяни заявили про введення нафтового мита, передбачаючи вивіз нафти за межі Росії. Це відразу викликало у всіх напругу. Втрачати 3,6 млрд. доларів — це багато, тому що одразу руйнуватиметься білоруське економічне диво. Щоб компенсувати втрати, вирішили перенести удар на трубопровід «Дружба» й впровадити мито за транзит російської нафти.

Скільки може протриматися Лукашенко? Росія спостерігатиме за реакцією всередині білоруського суспільства. Це золотий час для опозиції, яка прохала припинити фінансування режиму Лукашенка. Проте опозиція стала підтримувати Лукашенка. Кремль гадатиме, як м’яко вийти із цієї кризи. Звичайно, Білорусь висуне білий прапор у цьому протистоянні. Адже Росія може припинити імпорт цукру, молочних продуктів, тракторів й автомобілів. На мою думку, Білорусі варто зволікати, даючи невизначені обіцянки. Якщо дотягнуть до березня — в Росії тим часом почнуться парламентські та президентські перегони. Через 14 місяців у Росії буде інший президент. Тому я вважаю, що Лукашенкові необхідно тягнути час, наобіцяти чого завгодно, як зазвичай. Наобіцяти референдум, впровадження рубля. Адже з технічної точки зору, російський рубль у Білорусі можна ввести хоч завтра. Лукашенко боїться вдатися до цього, тому що розцінює це як втрату суверенітету. Адже це означає те, що бацька не друкуватиме сам гроші.