«Українське не має права бути нудним!»

Погодьтеся, прищепити молоді відчуття патріотизму, головного та другорядного — справа важка, але не безнадійна. І подавати їх потрібно не на нудних лекціях, а насамперед у режимі живого спілкування, у неформальній обстановці. Так, щоб це було цікаво й викладачам, і студентам, і... читачам. Усі найкращі спогади про такі заходи ввійшли в новинку 2006 року, книжку головного редактора «Дня» Лариси Івшиної «Мої університети». Презентація книжки відбулася днями в рамках виставки «Книжковий світ-2006» разом з не менш важливою подією — виходом у серії «Бібліотека газети «День» альбому карикатур Анатолія Казанського.

КНИЖКА, НАРОДЖЕНА В ГАЗЕТІ

У залі експоцентру «Спортивний» Національного університету фізичного виховання й спорту не залишилося вільних місць, їх зайняли студенти, професори, викладачі — це не лекція чи конференція, це в бібліотеці «Дня» з’явилася нова, шоста книжка — «Мої університети». Найкращі публікації, спогади й думки багатьох людей — усе це Лариса Івшина об’єднала в один барвистий альбом, що дорослих повертає в романтичні студентські роки, ну а самим студентам дає можливість висловитися з приводу багатьох проблем. «Не скажу, що ми відкрили невідомі сторінки історії, але люди почують нові імена. Я просто хотіла дати найкращим публікаціям нове життя, — розповідає Лариса Олексіївна. — І цього року я вирішила об’єднати це спілкування в студентських колах в один проект».

Навряд чи в «Моїх університетів» сформується аудиторія однієї вікової категорії. Книжка буде цікавою не лише студентам, а й усій читаючій аудиторії. «Ми багато говоримо про молодь, але в нас чомусь не прийнято цікавитися, про що, власне, сьогодні думають студенти, — міркує Лариса Івшина. — Потрібно підключати молодь до активного обговорення суспільних процесів».

Утім, як багато в чому показала практика «Дня», молодь за руку тягти не приходиться, достатньо тільки створити потрібну атмосферу — й студенти самі потягнуться до нових знань. Багато хто з юних читачів «Дня» прийшов особисто подивитися на презентацію й привітати з виходом нової книжки. «Я була на виставці торік, тоді я в перший раз побачила й потримала в руках усю серію книг «Бібліотека газети «День», — згадує студентка факультету соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Дарина Пирогова. — Зараз я ще не всі прочитала, але вже з упевненістю можу сказати, що ці відчуття не передати! Лариса Олексіївна — жінка, сповнена ентузіазму, ніколи не зупиняється, й випустивши одну книжку, вона береться за наступну. Я вже пропонувала зробити путівник по Україні Incognita. І охопити не просто великі міста, як, припустімо, Київ, Харків, Львів... а й маленькі, приміром, той же Острог, Качанівку, Сокірівці... Таких місць у нашій країні дуже багато, на карті вони практично нічого не значать, але вони вплетені в коло всеукраїнської історії. І мені здається, що людям потрібно про них знати».

Під час презентації пролунала безліч цікавих пропозицій, над якими, можливо, надалі буде трудитися редакція «Дня», але це тема для наступних публікацій, а зараз логічно згадати, з чого все починалося. «Десять років тому ми мали нахабство сказати, що ми хочемо сприяти створенню в Україні громадянського суспільства, — згадує Лариса Івшина. — Тоді це звучало досить екзотично». Зараз же, вважають багато експертів, ситуація змінилася, й наша робота виглядає нормою життя. «День» — одне з видань, що створюють контекст — політичний, економічний, суспільний. Звичайно, шматочок лінії вирваний, і не зрозуміло, де початок, а де кінець, і що залишилося. Усі люди вдають, що це важливо. Ви ж намагаєтеся дати зрозуміти, як усе це поєднується», — міркує президент міжнародної громадської організації «Академія книги» Дмитро Стус.

Але головне — у нас є загальна ідея, що поєднує нас з нашими читачами. «Мене трохи здивувало, коли одна журналістка згадала, що під час святкування ювілею Львова зал заревів, коли губернатор Санкт-Петербурга Валентина Матвієнко заговорила українською мовою, — згадує Лариса Івшина. — Я вважаю, що поки ми так мало хочемо, до нас так і ставитимуться. Нам дійсно потрібно хотіти дуже багато». Але й треба багато чого робити. Усі шість книжок з «Бібліотеки «Дня», зокрема, й «Мої університети» намагаються прищепити це почуття. «2000 року віце-президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир Панченко порадив зробити книжку наших есе, що друкувалися під рубрикою «Історія і Я» і «Україна Incognita». Тоді це виглядало трохи дивно, а тепер це здається трошки спізнілими спробами, — розповідає Лариса Івшина, — я можу сказати, що наша історія нам говорить не чухати потилицю, а брати ноги в руки й набагато швидше рухатися в цьому напрямку, як і багато європейських країн».

Погодьтеся, що достатньо подивитися на студентів, і можна сміливо сказати, яке майбутнє чекає нас найближчі п'ять-десять років. І судячи з того, як на книжки із серії «Бібліотека газети «День» відгукнулася молодь, хочеться вірити, що воно має всі шанси стати світлим і навіть дуже перспективним. «Мені особливо приємно, що студенти зможуть побачити критичну масу своїх однодумців. Розумна дитина довідається, що вона не самотня, — говорить Лариса Олексіївна. — Українське не має права бути нудним. Поки ми знаходимося в стані попелюшки, якій, щоб потрапити на бал, потрібно бути скромною й багато працювати».

НАЙКРАЩІ КАРИКАТУРИ

1998-го року країна втратила надзвичайно талановитого художника- карикатуриста, а газета «День» — одного зі своїх найкращих журналістів. Анатолій Казанський був незвичайною людиною, і коли такі люди раптово йдуть з життя, звичайно говорять: смерть забирає найкращих! Його немає з нами фізично, але він у якомусь сенсі живий своїми малюнками, що зайвий раз свідчать про незвичайний талант, дотепер не втратили свою актуальність і часто з'являються на шпальтах «Дня».

Роботи Анатолія Казанського завжди посідали почесні місця на виставках, однак власного альбому в художника не було, хоча він про нього дуже мріяв. І от, коли минули роки після смерті художника, його альбом презентує «День». «Цей проект дуже важливий особисто для мене, — розповідає Лариса Івшина. — Анатолій без перебільшення великий художник, який багато в чому накреслив своїм стилем почерк газети «День». Казанський — унікальна людина, яка тепер увічнена завдяки фанатичній любові до нього журналістів нашої газети».

До альбому з карикатурами ввійшли найкращі сюрреалістичні роботи Анатолія Казанського. Чимaло з них зроблені в розробленій автором унікальній техніці «тонкої лінії». Саме завдяки цьому на одному невеликому полі малюнка містилося до декількох десятків образів.

КОМЕНТАРІ

Володимир ВАСЬКОВЦЕВ, карикатурист:

— Він був неабиякою людиною і карикатуристом зі своєю внутрішньою, міцною точкою зору. Узагалі, Анатолій Казанський — архітектор за професією. Але коли він за волею долі опинився в «Дні», то, за його словами, був на своєму місці. Йому було не просто цікаво, він знайшов себе в професії карикатуриста. Анатолій завжди підтримував молодь. Наприклад, відомого карикатуриста Ігоря Лук'янченка він знайшов у якійсь глибинці. Ігор постійно надсилав свої малюнки. Звичайно, талановита людина щедра. Одне з підтверджень таланту Анатолія те, що, побачивши талант в іншій людині, він допомагав стати їй на ноги.

Це прекрасно, що вийшов альбом робіт Анатолія. Узагалі, до речі, альбоми карикатур — це велика рідкість.

Анатолій ВАСИЛЬЄВ, карикатурист:

— Толя був дуже талановитою, енергійною людиною. Свого часу я до карикатури ставився як до хобі, й саме Анатолій мене налаштував на серйозне ставлення до цього заняття. На сьогоднішній день я карикатурою займаюся професійно. Хоча, на жаль, держава ще не визнає цю справу професією. Толю я називаю своїм хрещеним батьком. У нього дуже лаконічні, але водночас дуже точні роботи. Це майстер. Гарна карикатура — це коли вперше дивишся, побачив щось смішне, потім відходиш і розумієш, що малюнок з подвійним, а може, й з потрійним змістом. Вважаю, що в людини має бути дуже висока майстерність, щоб зображувати подібні речі. І взагалі карикатури Казанського актуальні й зараз.

Василь КРЕМІНЬ, президент Академії педагогічних наук України:

— Книжки із серії «Бібліотека газети «День»» розумні, цікаві й не кон'юктурні, що дуже важливо. Ми повинні виховувати толерантну молодь і усвідомлювати, що потрібно будувати процвітаючу Україну. На мій погляд, у суспільстві стає дедалі більше людей, здатних сприймати правду, людей, які не вимагають, щоб з ними носилися й розповідали казки.

Олександр АФОНІН, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів:

— Проекти, що робить газета «День», збираються дуже скрупульозно. Вони повертають книжці її споконвічне значення як інструменту формування свідомості, адже тривалий час і державні структури, й суспільство розглядали книжку як інструмент для одержання прибутку.

Петро КРАЛЮК, проректор з наукової праці Національного університету «Острозька академія»:

— Газета «День» — це більше ніж газета. І не даремно Лариса Олексіївна народилася на Волині. Свого часу там утворилася Українська повстанська армія, що видавала книжки й влаштовувала конкурси для вчителів. На сьогодні в Україні є всього одна газета, що я б назвав культурою без держави. Газета «День» — це не просто газета, а й щорічна виставка, й ще дуже багато інших проектів, які втілює Лариса Олексіївна. До речі, вона єдина жінка, яка стала членом Острозького академічного братства, куди входять найшанованіші люди, пов'язані з нашим університетом.

Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка:

— Ні для кого не секрет, що сьогодні більшість українських журналістів зациклилося на політиці. І це не нормально. У розвинутих країнах про політику не говорять. Люди живуть на автопілоті й цікавляться політикою тільки під час виборів і криз. У нас останні події багато чого витиснули з нашого життя. Газета «День» повертає нас до дуже важливих питань культури й історії.

Володимир ПАНЧЕНКО, віце-президент Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— Я гортаю «Мої університети» з таким ностальгічним настроєм! Правду кажуть, що Острозькій академії пощастило з Івшиною, але й навпаки — Івшиній пощастило з Острогом. Вона працює на консолідацію інтелекту, а це саме те, чого так не вистачає нам. Вона працює на суспільство, а це, так сказати, журналістика прямої дії.

Ольга РЕШЕТИЛОВА, студентка магістеріуму політології Національного університету «Острозька академія»:

— Я була серед тих студентів, яким пощастило поспілкуватися з однолітками з інших регіонів, яких із собою привезла Лариса Олексіївна Івшина. Ми сиділи, обійнявшись, біля багаття й розуміли, що всі ці кордони між нами — вигадка.

Жанна КОВБА, доцент кафедри організації видавничої справи, поліграфії, книгорозповсюдження:

— «Мої університети» скомпоновані дуже цікаво: по-перше, інформація про університети, по-друге, про студентів, їхні проблеми. І по-третє, дуже цікаво представлена інформація про людей. Говорять, що молодь не читає, я вважаю, що навпаки. «День» — це культурний лікнеп, тому що в нас таких популярних видань немає. І в певному сенсі «День» виконує функції держави й молодіжної преси, якої у нас немає, й функції просвітительські. Є таке поняття як результат написаного й прочитаного. Ми можемо бачити, як міняється свідомість.