Осінній діалог у Вашингтоні
Наприкінці вересня у Вашингтоні відбулася третя за останні два роки робоча сесія українсько-американського політичного діалогу, організованого фундацією «Україна — США» (президент Надія Мак-Коннелл). У зустрічі взяли участь близько тридцяти українських учасників — народних депутатів України, представників Секретаріату Президента України, Ради національної безпеки й оборони, інших державних інституцій, провідних неурядових організацій, таких як Центр Разумкова, незалежних експертів.
З американського боку — колишні посли США в Україні В. Міллер, С. Пайфер, К. Паскуаль, співробітники Атлантичної ради, Інституту Кеннана, університету Джорджа Вашингтона, члени української громади США.
У ході чотириденних засідань було обговорено широке коло питань внутрішнього розвитку України і США та українсько-американських відносин у контексті сучасної міжнародної обстановки. Особливу увагу було приділено новій політичній ситуації України, що виникла внаслідок конституційної реформи та виборів- 2006 і призвела до створення правлячої коаліції та нового уряду.
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Українсько-американський діалог був розпочатий у вересні 1991 р., коли голова Верховної Ради Л. Кравчук з групою народних депутатів відвідав США, де зустрівся з президентом Дж. Бушем (батьком), спікером палати представників Т. Фоулі, сенаторами, конгресменами, представниками української громади США. Тоді ж, 1991 року, Надія Мак-Коннелл разом зі своїм чоловіком Робертом Мак-Коннеллом — відомим вашингтонським адвокатом і впливовим членом республіканської партії, заснувала фундацію «Україна — США», гаслом якої став принцип: «Будувати мир і добробут шляхом поширення демократичних цінностей». Подружжя Мак-Коннеллів організувало зустрічі Михайла Гориня у Вашингтоні з міністром оборони США Діком Чейні (нині — віце-президент США), іншими провідними членами республіканської адміністрації, у ході яких українському політику вдалося переконати своїх американських партнерів у необхідності підтримати Україну на шляху її унезалежнення. Зустрічі відбулися напередодні референдуму в Україні й відіграли важливу роль у визнанні Білим домом незалежності України.
Незважаючи на існування офіційних каналів зв'язку (диппредставництва, різного рівня делегації), завжди існувала потреба у залученні неурядових громадських організацій, незалежних експертів до побудови ширших відносин між двома країнами. Важливу роль відіграв Українсько-американський консультативний комітет (УАКК) — недержавна дорадча організація (1994— 1997), яка об'єднала відомих громадсько-політичних діячів України і США. Засновником УАКК стали колишній радник президента США з питань національної безпеки, демократ Збігнев Бжезинський та колишній держсекретар США, республіканець Генрі Кіссінджер. До складу УАКК входили мільярдери Малкольм Форбс та Джордж Сорос, колишній міністр оборони США Френк Карлуччі, відомий економіст Андерс Аслунд, інші діячі. Україну представляли Б. Тарасюк та інші.
Мені довелося взяти участь у двох засіданнях УАКК у Нью- Йорку й Києві, які засвідчили глибокий інтерес американської політичної еліти до України, та її внутрішніх перетворень та геополітичного вибору. На засіданні 1995 року були визначені можливі сфери українсько-американського партнерства, серед яких були:
— зміцнення співпраці України з НАТО;
— відносини з Росією (Крим, Чорноморський флот, СНД);
— проведення регулярних політичних консультацій в центрально-європейській зоні стратегічного партнерства (Україна, Польща, Німеччина);
— посилення цивільного контролю над Збройними Силами України з метою наближення України до стандартів НАТО;
— покращення інвестиційного клімату країни;
— прискорення реструктуризації та приватизації енергетичного й сільськогосподарського секторів української економіки;
— допомога Сполучених Штатів Україні в її вступі до Світової Організації Торгівлі.
З кожного питання розроблялися рекомендації для урядів України і США. Як бачимо, ряд питань десятирічної давнини й досі залишаються актуальними і свідчать про черепашачі темпи змін в Україні, на відміну від Польщі, країн Балтії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії.
УАКК відіграв важливу роль у прийнятті Вашингтоном рішення будувати відносини з Києвом на принципах стратегічного партнерства.
1996 року було оголошено про створення Українсько-американської міждержавної комісії (УАМК) з метою «розбудувати ще тісніші зв’язки між Україною і Сполученими Штатами й поглиблювати стратегічне партнерство». В офіційній заяві Білого Дому підкреслювалося, що «під контролем України здійснено вивезення з її території всіх ядерних озброєнь, що становить яскравий приклад нерозповсюдження ядерної зброї. Ці кроки знаменували значний поступ України до інтеграції з Європою і Заходом та утвердили її роль як ключової і стабілізуючої сили в Європі».
Міждержавна комісія Кучма — Гор складалась з чотирьох комітетів: з питань зовнішньої політики, безпеки, торгівлі та інвестицій, а також стабільного економічного співробітництва. Комітети мали розробляти рекомендації Президенту України і віце-президенту США.
Беручи участь у всіх засіданнях Комітетів і в пленарних сесіях Комісії (1997, 1998, 1999 рр.), маю право твердити, що, незважаючи на надмірну бюрократизацію її роботи, громіздкість механізмів прийняття спільних рішень та відсутність у складі Комісії та Комітетів представників громадянського суспільства, Комісія Кучма — Гор у цілому зіграла дуже позитивну роль у поглибленні українсько-американських відносин за принципом — співпраця міністерства з міністерством, відомства з відомством.
Робота УАМК, в якій велося відверте обговорення різних — інколи болючих — проблем, сприяла зміцненню відносин Україна — НАТО, поглибленню участі України в програмі «Партнерство заради миру». Завдяки роботі Комісії було започатковано тристороннє українсько-американсько-польське співробітництво, посилено військові контакти України з США.
На засіданнях Комітету зі сталого економічного співробітництва увага учасників концентрувалася на таких ключових питаннях, як макроекономічна ситуація, забезпечення фінансової стабільності, посилення енергетичної безпеки України, приватизація, розвиток малого бізнесу.
Американські колеги попередили керівництво України про світову фінансову кризу 1997 — 1998 рр. і дали рекомендації щодо мінімізації її можливих наслідків.
Після приходу до влади Дж. Буша і загострення кризи у відносинах Вашингтона й Києва, діяльність міждержавної Комісії було припинено; однак необхідність існування постійного діалогового механізму залишилася.
Фундація Україна — США стала чи не єдиною недержавною організацією, яка намагалася заповнити порожнечу, що виникла в українсько-американських відносинах. Одним iз вдалих проектів Надії Мак- Коннелл виявилася «Програма партнерства громад», у центрі якої став розвиток місцевого самоврядування. Розпочата наприкінці ХХ століття, програма сприяла налагодженню зв’язків між 1700 українськими та американськими громадами невеликих міст і селищ; у ході програми представники бізнесових, громадських структур та органів місцевого самоврядування з «глибинки» України та США плідно обмінювалися досвідом у різних сферах життя, навчаючись краще розуміти одне одного.
Програма політичного діалогу України та США була започаткована 2005 року, коли відбулися організаційне й перше пленарне засідання у Вашингтоні (лютий, червень 2005 р.) і листопада того ж року — в Києві. Цей дворічний проект є спробою сприяти демократичним реформам в Україні та становленню справжнього стратегічного партнерства між двома країнами не лише на вищому рівні керівництва, а й більш широкому рівні «громадської дипломатії» (public diplomacy). Участь у діалозі беруть, крім фундації «Україна — США», сім американських інституцій — партнерів та ряд незалежних експертів. На паритетних началах створено чотири робочі групи за такими напрямками: зовнішня політика і національна безпека; політика і урядування; економіка та бізнес; інформаційна політика та роль ЗМІ.
На відміну від чисто урядово-бюрократичної УАМК Кучма — Гор, у «Діалозі» застосовано більш гнучкий механізм широкого й вільного обговорення проблем у рамках тематики чотирьох груп. Кінцевий продукт такого обговорення — спільно вироблені рекомендації («плани дії»), адресатом яких є органи державної влади України й США.
Одним iз вагомих результатів роботи «Діалогу» стало створення «Коаліції за скасування поправки Джексона-Веніка», яка домоглася своєї мети і сприяла скасуванню цього дискримінаційного для України законодавчого положення.
ДИСКУСІЇ, ПИТАННЯ, ПІДСУМКИ
Особливістю осінніх дискусій 2006 року у Вашингтоні стали різні, інколи прямо протилежні, оцінки міжнародної та внутрішньої ситуації України, висловлені представниками «помаранчевого» табору та Партії регіонів. Наявність у складі української делегації народних депутатів В’ячеслава Коваля («Наша Україна») і Андрія Шевченка (БЮТ) з одного боку, і членів фракції Партії регіонів (Леонід Кожара, Ігор Шкіря, Андрій Пінчук, Олена Бондаренко) — з другого, сприяла загостренню загальної інтриги діалогу й значно посилила інтерес американських учасників до поглядів представників правлячої коаліції. Особливо багато питань виникло навколо заяви В. Януковича в Брюсселі щодо НАТО та початку конфронтації між прем’єр-міністром і Президентом країни. Хтось жартома запропонував «польське» вирішення конфлікту: призначити на вищі державні посади братів- близнюків...
Хоч би як там було, але у Вашингтоні з зацікавленням очікують візиту В. Януковича до США.
І все ж, незважаючи на ряд контраверсійних проблем (таких, як вступ України до НАТО), у більшості випадків українським та американським учасникам вдалося досягти консенсусу і сформулювати чіткі рекомендації для урядів України й США в рамках тематики робочих груп.
Учасники «Діалогу» назвали серед найбільших досягнень України за останні два роки: високий рівень демократії, свободи преси й слова, розвиток громадянського суспільства, налаштованість на проведення назрілих адміністративних, економічних і соціальних реформ.
Високий рівень «Діалогу» забезпечили зустрічі учасників у Білому Домі (Рада національної безпеки США), з представниками Державного департаменту США, міністерств оборони й торгівлі, іншими офіційними особами, які представили погляд американської сторони на стан українсько-американських відносин та ситуацію в світі.
Особливо цікаво було почути погляд однієї високопосадової особи, яка зазначила, що «те, що добре для України, — добре для США». Наші американські партнери підкреслювали, що сьогодні між США й Україною немає проблемних питань. Цю тезу підтвердив також Надзвичайний і Повноважний Посол України в США О. Шамшур. Почувши це, я по- доброму позаздрив своєму колезі, згадавши, які списки проблем і претензій представляли нам американські представники в минулому, коли в Україні панувала всеохоплююча корупція, особливо на вищому рівні, коли брутально порушувалися права громадян і зневажалися інтереси іноземних та вітчизняних бізнесменів. Значить, щось змінилося в атмосфері українсько-американських відносин за роки злетів і криз, випробувань і надій.
Дуже оптимістично прозвучав документ щодо стану виконання спільної заяви В. Ющенка — Дж. Буша «Порядок денний нового століття для українсько-американського стратегічного партнерства» від 4 квітня 2005. Американська сторона виконала ряд даних нею обіцянок, зокрема уряд США визнав ринковий статус української економіки; було підписано двосторонній протокол, що практично відкриває доступ України до СОТ; як згадувалося вище, сенат США (листопад, 2005) і палата представників (березень, 2006) скасували поправку Джексона-Веніка, і президент Буш надав Україні постійний статус нормальних торговельних відносин (слід нагадати, що США не підписали відповідний протокол з Росією і не скасували поправку Джексона-Веніка щодо цієї країни); Сполучені Штати підтримали інтенсифікований діалог щодо вступу України до НАТО. Одним з особливо важливих досягнень в українсько-американських відносинах вважається початок двостороннього енергетичного діалогу й створення відповідного консультативного механізму. Двостороння консультативна група обговорювала (січень 2006) питання енергетичної безпеки в контексті українсько-російської газової суперечки.
Уряд США надав додатково 45 млн. доларів до чорнобильського фонду «Укриття» та подвоїв допомогу інформаційній кампанії з боротьби з ВІЧ/ СНІД.
Було поглиблено співпрацю в питаннях нерозповсюдження зброї масового знищення, експортного контролю, безпеки кордонів та функціонування силових структур.
Перелік зрушень у наших відносинах зi США є досить вагомим і свідчить про значний поступ у стратегічному партнерстві.
Разом з тим, у ході дискусій висловлювались погляди щодо зменшення інтересу США до України та її стабілізуючої ролі в Європі в силу глобальної втягненості Штатів у війни в Іраку та Афганістані й завдяки іншим об’єктивним і суб’єктивним причинам. І хоча американські учасники діалогу оптимістично запевняли нас у незмінності інтересу США до України, сумніви залишилися.
Хочу відзначити, що аналогічні питання піднімаються представниками Польщі — найвірнішого союзника Сполучених Штатів у Європі — у зв’язку з недавнім візитом до Вашингтона польського прем’єр-міністра Ярослава Качинського. Цікавою є порада одного з провідних американських політологів Чарлза Купчана: «Польща вкладає багато енергії і політичного капіталу в свої відносини зі США, і мало — у відносини з Європою... Америка і далі буде присутня в Європі, але закінчує свою роль як сторожа європейської безпеки. США... демонтують свою оборонну інфраструктуру в Європі і переносять її на Близький Схід і до Азії. І не вважають, що Росія створює зараз загрозу». Збігнев Бжезинський стверджує, що Польща є «третьорядним союзником США». Якщо Польща — третьорядний союзник Сполучених Штатів, то в якому ряду стоїть сьогодні Україна, керована нерішучим Президентом і антинатовським прем’єр-міністром?
Отож, незважаючи на запевнення американських партнерів, треба визнати об’єктивний факт: міжнародна роль України, яка не може визначитися з геополітичними орієнтирами, зменшується, незважаючи на зростаючі імперські загрози Росії, яка, як показує російсько-грузинський конфлікт, налаштована на серйозне ужорсточення своєї політики на просторах колишнього СРСР.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
В результаті чотириденних засідань напрацьовано кілька пакетів рекомендацій, які зводяться до такого:
1. У сфері політики та урядування:
— органи державної влади і політичні сили України повинні у своїй діяльності дотримуватись положень Конституції України та Універсалу національної єдності, який має стати довготерміновим документом та не повинен пов’язуватися лише зі створенням коаліції у Верховній Раді України у 2006 р.;
— Верховній Раді прискорити розгляд і прийняття законів «Про Кабінет Міністрів України», «Про державну службу», «Про парламентську опозицію», Кодекс доброчесної поведінки державних службовців;
— Кабінету Міністрів зосередити зусилля на боротьбі з корупцією, передбачивши щорічне оприлюднення декларацій посадових осіб на Інтернет-сайтах, надання їх на запити ЗМІ та окремих громадян; продовжити роботу зі створення спеціального органу з боротьби з корупцією у вищих органах влади та державного управління;
— підвищити рівень відповідальності народних депутатів у справі запобігання політичної корупції; ввести щорічне декларування народними депутатами фінансового та майнового стану, розробити та прийняти як закон «Кодекс депутатської етики»;
— керівництву країни спільно з громадськістю, неурядовими організаціями, аналітичними центрами розробити комплекс заходів, спрямованих на консолідацію суспільства, єднання нації, подолання міжрегіональних суперечностей.
Американській стороні рекомендовано продовжити надання технічної допомоги Україні для боротьби з корупцією; сприяти створенню спеціального органу із боротьби з корупцією.
2. У сфері інформаційної політики та ЗМІ:
— забезпечення доступу до інформації (прийняття пакету законів, що унормовують механізм доступу журналістів до інформації на всіх рівнях влади, створення національного прес- клубу з використанням американського досвіду, проведення спільних тренінгів з залученням американських журналістів та інше);
— впровадження суспільного мовлення (прийняття Верховною Радою закону про суспільне мовлення, створення робочої групи за участі міжнародних партнерів з питань запровадження суспільного мовлення);
— запровадження цифрового мовлення (якнайшвидша ратифікація Європейської конвенції з транскордонного телебачення, реалізація зобов’язань України щодо переходу на цифрове мовлення не пізніше 2015 р.);
— приватизація державної і комунальної преси;
— зміцнення ринку мас-медіа.
3. У сфері закордонної політики та національної безпеки:
— Першою і найприорітетнішою рекомендацією стало побажання Президенту і прем’єр-міністру України удосконалити механізм координування закордонної та оборонної політики в галузі національної безпеки, беручи до уваги зміни в Конституції та розширення повноважень Кабінету Міністрів. Треба посилити координуючу роль РНБО в побудові консенсусу в цій сфері;
— Уряду України, незважаючи на заяви В. Януковича в Брюсселі, рекомендовано продовжувати імплементацію в повному обсязі Плану дій Україна — НАТО (2002) і щорічного цільового плану на 2006 — 2007 рр.; Президенту і Кабінету Міністрів слід виробити спільний підхід щодо НАТО перед самітом у Ризі, включно зі ставленням до Плану дій щодо членства України в НАТО;
— Уряду України слід покращити інформаційну кампанію щодо НАТО та відносин Україна — НАТО та дати суспільству об’єктивну інформацію відносно переваг і недоліків членства України в НАТО;
— Уряду України рекомендовано із залученням недержавних організацій проаналізувати ефективність імплементації «Державної інформаційної програми щодо євроатлантичної інтеграції» і прийняти удосконалену програму на 2007 р., залучивши до її виконання недержавні і комерційні організації. Український уряд має при цьому забезпечити адекватне фінансування інформаційної кампанії;
— Упродовж наступного року слід організувати національні телевізійні дебати на тему співробітництва України з НАТО і потенційного членства в Альянсі;
— Уряду США рекомендовано продовжити сильну підтримку відносин Україна — НАТО і забезпечити політику відкритих дверей НАТО;
— Щодо вирішення придністровського конфлікту рекомендовано проводити активну політику, добре координовану з ЄС та США на базі визнання єдиної Молдовської держави з Придністров’ям у її складі, з одночасним наданням регіону значної автономії. Україна повинна продовжити підтримку прикордонної місії ЄС на українсько- молдовському кордоні;
— Стосовно відносин України — США зазначено, що у зв’язку з виконанням більшості положень спільної заяви президентів, сторони повинні розглянути нову «дорожню карту» для поглиблення українсько- американських відносин;
— Сторони закликали до зміцнення та інституціювання контактів між Верховною Радою та Конгресом США.
Як співголова цієї робочої групи, хотів би відзначити особливо плідну роботу директора міжнародних програм Центру Разумкова В. Чалого, представників РНБО України О. Литвиненка та К. Кононенка, американських колег С. Пайфера, С. Ларрабі, Дж. Гріна, Дж. Саймона та інших, які внесли свій вклад у створення аналітичних документів та рекомендацій.
Зрозуміло, що обсяги статті не дозволяють навести повний перелік рекомендацій та детально розповісти про хід обговорення проблемних питань у робочих групах. Слід звернути увагу на міжгрупове обговорення питань енергетичної безпеки, проведене в «Херітидж фаундейшен» за участі впливових американських експертів. Український уряд і суспільство — підкреслювали американські учасники, — повинні звикнутись з думкою про необхідність сплачувати за енергоносії ринкові ціни; з другого боку, зазначалося, що українська економіка потребує певного перехідного періоду (три- п’ять років) для адаптації до таких цін.
Найвищим пріоритетом України має стати енергозбереження, збільшення внутрішнього виробництва енергоносіїв, включаючи альтернативні, диверсифікація джерел енергопостачання.
Саме в ті дні, коли ми обговорювали енергетичні питання, в американській пресі з’явилося повідомлення про незвичайний експеримент, проведений на авіабазі ВПС США «Едвардс» у Каліфорнії.
Старий стратегічний бомбардувальник В-52, що має вісім двигунів, літав над базою, використовуючи в якості пального... штучну рідину, отриману з природного газу (можливо також одержувати авіапальне з вугілля!) Випробування проведені в рамках програми, започаткованої президентом Дж. Бушем і спрямованої на зменшення на 75% до 2025 р. залежності США від імпортної нафти! Коли ж Україна матиме свою програму, не паперову «фільчину грамоту», а реальну, з задіянням науково-технологічного потенціалу держави?
ВАШИНГТОН-2006
У столиці США стояло справжнє «індіанське літо» — сонячна, прозора, трохи сумна рання осінь. Канали телебачення і газети зосередились на загальнонаціональній, започаткованій демократами напередодні часткових виборів до Конгресу США, гіркій для багатьох американців дискусії з приводу війни в Іраку. Жару до полеміки додала розсекречена «Оцінка національного розвідувального співтовариства», яка містить твердження, що операція в Іраку стала причиною формування нового покоління ісламських терористів, інтенсифікувала світовий гнів щодо США та зробила світ більш небезпечним. Противники війни негайно використали цей документ проти президента Буша.
Всюди звучать похмурі цифри — 2700 загиблих і 20000 поранених американців в Іраку. Операція в Афганістані також переважно лежить на американських плечах: німецькі учасники коаліції не беруть участі в бойових діях, частина союзників відмовляються вести бойові операції в нічний час. З’являються газетні репортажі про нещасних молодих американців з черепно-мозковими та хребтовими пораненнями, приречених на параліч. А в телебаченні — суцільні репортажі про вбивства дітей в школах та зникнення малюків. І це при тому, що економіка США виказує ознаки зростання, а ціни на бензин і на житло почали зменшуватися, що дещо знижує шанси демократів на перемогу у виборах.
Тягар глобальної наддержави, що його взяли на себе Сполучені Штати, виявляється не підйомним навіть для такої гігантської економіки. Знайомі американці зітхали за часами урядування Білла Клінтона 1994 — 1999 рр., які здаються тепер казково мирними й сповненими процвітання. За якими часами зітхати нам, українцям? За 2004 — 2005 — роками всенародних сподівань і суспільного підйому, так бездарно розтриньканим тимчасовими переможцями?
Тільки ці сумні питання — не до учасників українсько- американського діалогу, а до нас iз вами.
