Олена ЗАХАРОВА: «Тепер я не можу жити без фігурного катання»
«Повернути віру» — це історія про світ професійного фігурного катання, в якому слава переможця завжди йде під руку з чорною заздрістю та ризиком. А інтриги суперників часто небезпечніші, ніж холод та підступність льоду. Це один із небагатьох фільмів, який не просто знімався в Україні, а є чисто українським продуктом (FILM.UA, PRODUKTION. UA). До речі, «Повернути віру» глядачі також незабаром зможуть побачити на телеканалі «Інтер». На жаль, у фільмі знімалися в основному російські зірки кіно. Але це зовсім не відобразилося на якості стрічки. Головну героїню — Віру Решетнікову — зіграла молода, але дуже талановита російська актриса Олена Захарова. Як і Решетнікова, Олена дуже енергійна та амбіційна дівчина. Під час прем’єрного показу фільму в кінотеатрі «Жовтень» Олена мило спілкувалася не лише з журналістами, але й зі своїми фанами. Кореспонденту «Дня» також вдалося поговорити з Оленою Захаровою про знайомство з українським кінематографом, про зйомку фільму та про проект «Зірки на льоду»
— Олено, як ви познайомилися з режисером Вірою Яковенко і чи відразу погодилися працювати з нею в Україні?
— Мені дали почитати сценарій, і він мені дуже сподобався. Тому я відразу погодилася зніматися у фільмі. По тому, як Віра проводила проби, я зрозуміла, що це дуже талановита людина. На пробах ми й познайомилися. А до цього зі мною відбулася дуже цікава історія. Взагалі-то я давно мріяла спробувати себе в ролі фігуристки, оскільки дуже люблю кататися на льоду. Звичайно ж, я не була професіоналом у цій справі, мене швидше можна оцінити як дилетанта. Але одного разу я сказала: «Боже, як я хочу зіграти фігуристку!». І через деякий час мені дали таку можливість. Після зйомок я ще більше закохалася у фігурне катання. І потім так вийшло, що перший канал запросив мене на проект «Зірки на льоду». До нього готувалася все літо. Якби зараз мені запропонували зіграти фігуристку, то невеликі програми я б могла виконати вже сама, без дублерів. Шкода, що спочатку зняли фільм, а потім прийшло запрошення на проект. Але все одно я була неймовірно щаслива після зйомок фільму. Отримала величезне задоволення. Для мене це щось нове у професії актриси. До цього я не грала спортсменок. Мені здається, що роль дала поштовх моїй зміні у спортивний бік.
— Виходить, що це ваша перша робота в дуеті з Вірою Яковенко?
— Так. З Яковенко я працювала вперше. Але впевнена, що востаннє. Це одна з небагатьох режисерів, з якими мені дуже цікаво, легко, приємно, і вона дуже талановита людина. Тим більше з’явилася можливість побувати в Києві. А такий шанс я не могла пропустити.
— Як, на вашу думку, розвивається українське кіновиробництво? Чи може воно конкурувати з російським?
— Я можу відповісти на це запитання тільки узагальнено. Оскільки постійно не стежу за розвитком українського кіно. З упевненістю скажу, що воно розвивається. Повільно, але впевнено. Українські режисери — професіонали у цій справі. Вони вміють працювати з акторами. І мені це подобається. До того ж, деякі картини цілком можуть конкурувати не лише з російськими, але й з іншими зарубіжними.
— Важко було навчитися кататися на ковзанах?
— Чесно кажучи, не дуже. Потрібно тільки бути наполегливим і знати, що ти цього дуже хочеш. Але навчилася кататися, а не просто стояти на льоду вже після зйомок. Під час репетицій я не могла собі цього дозволити, у нас було дуже мало часу. А от потім мала можливість ціле літо кататися, готуючись до проекту. У мене щодня були тренування. Звичайно ж, я ще грала в театрі, їздила на зйомки фільмів, але все одно більше часу проводила на льоду.
— Ви сказали, що після зйомок фільму отримали запрошення взяти участь у проекті Першого каналу (Росія) «Танці на льоду». Можна сказати, що таким чином здійснилася ваша давня мрія?
— О так. Ще під час зйомок «Повернути віру» хотілося бути фігуристкою. Я дуже була рада запрошенню на проект і погодилася теж відразу ж. Так вийшло, що наприкінці травня я закінчила зйомки у фільмі, а наприкінці червня мене запросили на проект. За той коротенький період я не мала можливості кататися, але мені дуже хотілося. Мені дуже приємно, що уроки катання на льоду до чогось приурочені. Адже твою працю потім побачать. Це так прекрасно! На жаль, з проекту я випала, ми з моїм партнером зробили три чудових номери. Але до фіналу не потрапили.
— Як працювалося з дітками? Адже вони ще маленькі, часом могли й не слухатися вказівок та режисера і акторів.
— З дітьми працювалося особливо цікаво. Вони такі молодці. Зовсім не капризували і слухалися всіх на знімальному майданчику. Я взагалі люблю дітей. У них теж можна багато чому навчитися.
— Мені особисто завжди було цікаво: граючи роль інваліда або мерця, чи у акторів не виникає якихось забобонів? Не боялися?
— У нашій професії взагалі не повинно бути жодних забобонів. Інакше не можна. З будь-якою людиною може щось трапитися. Тому просто не треба про це думати. Навіть коли я починала кататися на льоду в проекті, мене постійно запитували, чи не боїтеся ви впасти. Мені здається, що безглуздо про це говорити. Будь-яка людина боїться впасти. Але можна впасти просто на рівному місці і покалічитися при цьому. Взагалі в житті краще нічого не боятися. Але все-таки має бути якась обережність. Треба бути уважнішим. Я падала, коли тренувалася. Але тоді я зрозуміла, що просто розслабилася. А цього не можна робити.
— Після фільму «Повернути віру» ваш спосіб життя змінився якимось чином?
— Так. І навіть дуже. Тепер я не уявляю себе без фігурного катання і взагалі без спорту. Я почала дуже рано вставати, навіть якщо у мене немає зйомок. Я полюбила лід ще більше. Це для мене як наркотик.
