ЩОДЕННИК

1 серпня

Майже у кожного, хто виріс у селі, є своя «зачарована Десна». Для мене найріднішою є річечка зі смішною назвою Кізка. Впадає ця маленька річечка в Ірпінь. Десятки років Кізка плекала у своїй чистенькій неглибокій воді покоління за поколінням сільську дітвору, яка цілісіньке літо, не вилазячи, рятувалася від спеки у прогрітій до дна водичці.

Та на лихо на берегах цієї річечки у Гаврилівці розташований потужний агрокомплекс, що вирощує курей, безбожні керівники якого всі свої авгієві стайні спускають у Кізку. І ось уже четвертий рік до річки не можна наблизитися, бо сморід доводить до запаморочення.

Писали мої односельчани листи-звернення у різні інстанції, звідкіля справно отримуємо відповіді, що міри приймаються, що робляться належні перевірки... А тим часом річка гине. До кого ще звертатись, щоб урятувати річку? До Бога? Щоб подохли всі «найкращі у світі гаврилівські курчата». І тоді видужає ця маленька кровоносна судина нашої землі.