Перейти до основного вмісту

Початок кінця для Гуантанамо

13 липня, 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

Війна з терором примусила демократичні держави намагатися визначити ту міру, в якій вони можуть дозволити собі захищати громадянські права і свободи як своїх громадян, так і іноземців. Суперечки були найбільш інтенсивними в Сполучених Штатах, де постійно чутно приспів про те, що Конституція — це не «договір про спільне здійснення самогубств» і що національна безпека може виправдати виняткові заходи. Деякі заходи — неправомочний огляд банківських записів і прослуховування телефонних розмов — підривають свободу всіх. Інші — з них найбільш сумнозвісне ув’язнення близько 450 передбачуваних мусульманських борців у Затоці Гуантанамо — замахуються на людей, яких вважають ворогами.

Серед наростаючих звинувачень у жорстокому поводженні уряд президента Джорджа Буша вiднедавна усвідомив, що він не може зберігати свій табір інтернованих у Гуантанамо вічно. І все ж він не хотів повторити досвід судового процесу Закаріа Муссауї, на якому після багатьох пропагандистських заяв з лави підсудних передбачуваний двадцятий смертник 11 вересня 2001 року був зрештою засуджений до довічного ув’язнення. Таким чином, адміністрація Буша запропонувала золоту середину: військову комісію під контролем військових суддів, яка визнавала б менше прав для звинувачених і не допускала б подачі апеляцій до цивільних судів.

У своїй нещодавній ухвалі в справі Хамдан проти Рамсфелда Верховний Суд США сказав «ні»: використання Бушем виконавчої влади зайшло дуже далеко. У результаті — ухвала матиме тривалий вплив на конституційну структуру Америки.

Салім Ахмад Хамдан був особистим водієм Осами бен Ладена. Окрім того, що він возив свого боса й відвідував зустрічі, він не зробив більше нічого для сприяння терористичним нападам у вересні 2001 року. І все ж той факт, що він возив його й знав цілі «Аль-Каїди», здався військовим достатньою підставою для того, щоб звинуватити його в участі у змові з метою вбивства цивільних мешканців, а також участі в терористичних актах.

Коли почався його судовий процес, звинувачення намагалося усунути Хамдана із залу під час свідчень проти нього. Уряд хотів захистити свої джерела. Але ця незвичайна процедура, дозволена у військових комісіях, йде врозріз із прийнятими канонами федерального, конституційного та міжнародного права. Захист негайно домігся в федеральному суді судової заборони, щоб перешкодити продовженню судового процесу.

Федеральний суд ухвалив, що за Женевськими Конвенціями Хамдан як військовополонений мав право на слухання справи в суді, який дотримувався б тих же процедур, що й суд, який судив солдатів за перевищення повноважень при затриманні й утриманні під вартою, тобто в американському військовому трибуналі. Верховний Суд, однак, обійшов питання про те, чи був Хамдан військовополоненим, твердячи замість цього, що конфлікт визначає спільна Стаття III в усіх Женевських конвенціях, яка регулює збройний конфлікт «не міжнародного характеру». У таких випадках існує обов’язок гарантувати, що всі вироки виносяться «судом, який регулярно призначається, надає всі судові гарантії, визнані цивілізованими людьми обов’язковими». Військові комісії Буша були визнані нижчими за цей стандарт.

У той час, як обговорення Женевських конвенцій та процедурних прав є важливим, здебільшого думка судді Джона Пола Стівенса повертається до меж законів війни і особливо до того, чи є звинувачення в змові, висунуте проти Хамдана, порушенням цього органу загальноприйнятого міжнародного права.

Всі згодні з тим, що згідно із законом США юрисдикція військових трибуналів обмежується порушеннями законів війни, так що коли не можна звинувачувати в змові, Хамдана та інших подібних йому не можна судити ні в яких військових судах, а не лише спеціальними комісіями. Щоб вирішити питання про те, чи є змова злочином за законами війни, суддя Стівенс підтримав аргументи, висловлені в короткому викладі справи, який я подав на розгляд від імені експертів з питань змови та законів війни.

Закони війни, міркував суд, повинні відображувати одностайність всіх юридичних систем. Але змова, як автономний злочин, є особливістю англо- американського загального права. Цей аргумент був добре відомий, починаючи з Нюрнберзьких судових процесів, які відхилили звинувачення в змові з метою здійснення військових злочинів і злочинів проти людства. Суддя Стівенс процитував Телфорда Тейлора, головного обвинувача в Нюрнберзі, який також підкреслював дивність звинувачень у змові в міжнародних трибуналах.

Більше того, аргументи про міжнародне право в період після Другої світової війни тихо відкинули всі посилання на звинувачення в змові. За загальним визнанням, це не було відкритим процесом, але модель безперечна. Як написав суддя Стівенс, «злочин «участь у змові»... не фігурує ні в Женевських конвенціях, ні в Гаазьких конвенціях — основних угодах про закони війни». Він міг би додати до них Римське зведення законів і резолюції ООН, які засновують спеціальні трибунали для колишньої Югославії і для Руанди.

Я вважаю, що відмова міжнародного співтовариства від обвинувачень у змові є правильною, бо міжнародне карне судочинство орієнтується на правосуддя постфактум — суд над тими, хто приблизно вже здійснив жорстокі вбивства та інші тяжкі злочини, які турбують міжнародне співтовариство. Змова на відміну від цього застосовується в юридичній системі, яка підкреслює раннє втручання поліції до того, як було реалізовано злочинні плани. Раннє втручання можливе у внутрішній юридичній системі, але не існує ніякої міжнародної поліції, яка могла б виконувати подібну функцію.

Адміністрація Буша зараз у станi розгубленостi. Вона не хоче переслідувати судовим порядком у федеральних судах затриманих з Гуантанамо, але малоймовірно, що вона може переслідувати їх судовим порядком за законами війни як пояснюється в ухвалі суду в справі Хамдана.

Хоча судова справа Хамдана визнає законність затримання противника до кінця воєнних дій, такі дії безпідставні. Міжнародне співтовариство не прийме цієї форми масового превентивного затримання з триваючими звинуваченнями в жорстокому поводженні та тортурах. Рано чи пізно Бушу доведеться зробити вибір між судовим переслідуванням у федеральному суді чи закриттям табору.

Джордж П. Флечер — професор юриспруденції в Колумбійському університеті

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати