Володимир ШАПОВАЛ: «Я співчуваю суддям нового Конституційного Суду»

Володимир Шаповал — в недалекому минулому один із суддів Конституційного Суду — нині працює у виконавчій владі. Він — представник Президента України у КСУ. Однак одразу ж після розмови з кореспондентом «Дня» Володимир Миколайович зазначив, що висловлювався, в першу чергу, як громадянин і професійний юрист, а не як співробітник президентського Секретаріату. Зауваження пана Шаповала зрозуміти просто — його відповіді часом були емоційні, і дехто з політичних недоброзичливців міг трактувати їх на свій лад. Так само, як, на свій лад, політики трактують останнім часом і Основний Закон України, користуючись ситуацією, що єдина державна структура, яка має на це право, вже багато місяців недієздатна. Не спромоглися парламентарі повернути до життя Конституційний Суд і до свята української Конституції — 10-ої річниці її створення. Свого часу у складі робочої групи її творив і Володимир Шаповал. Його думки з приводу ситуації, що склалася навколо Конституційного Суду і конституційної реформи, — в інтерв’ю «Дню».

— Нещодавно в «Дні» на «круглому столі» політологи, що брали участь у дискусії, сказали, що, за їх інформацією, «Наша Україна» розробляє новий проект Конституції. Начебто, за вашою участю. Що це за проект? Чому про нього ніхто не знає?

— Про те, що «Наша Україна» готує проект нової Конституції, мені, чесно кажучи, нічого не відомо. Але певна робота дійсно проводилася. Однак не з розробки нової редакції чи нової Конституції, а вдосконалення чинного тексту. Можливо, ця робота проводиться надалі. Я не знаю про це. А стосовно моєї участі... Я справді був на брифінгу, де представники «НУ» представляли частину своїх доробок в цьому напрямку. Мене залучили як фахівця. Я подивився відповідний текст і висловився з цього приводу.

Щоб не було розмов про те, що якась партія розробляє проект Конституції, потрібна нормальна публічна робота. Насамперед, потрібно створити робочу групу з юристів — у нас не так багато професіоналів у цій сфері, повірте мені. І почати виправляти усі недоречності у Конституції України — і чим швидше ми це зробимо, тим краще.

— Якось в одному зі своїх коментарів ви сказали, що оновлена Конституція спричиняє дисбаланс у співпраці гілок влади. В чому, власне, виражається цей дисбаланс і яким чином можна зараз досягти балансу?

— Вважаю за обов’язок висловлюватися з цього приводу. Тому що, по-перше, був безпосередньо причетний до розробки тексту Конституції. Відповідна робоча група, членом якої я мав честь бути, складалася з десяти чоловік. А далі народні депутати нібито покращували текст, хоча, на мою думку, скоріше доопрацьовували. До речі, факт, що саме ця робоча група підготувала текст Конституції, засвідчений тим, що у 1996 році її було нагороджено відзнаками Президента. Але не це головне.

Стосовно моєї позиції щодо поправок до КУ. Я дійсно думаю, що ті зміни, що були внесені законом №2222, певною мірою розбалансували організацію державного механізму. Ідея конституційної реформи була цілком нормальною. Вона полягала в тому, щоб відкоригувати форму державної організації з метою посилити статус парламенту, його вплив на формування і діяльність Кабінету Міністрів і зменшити відповідні впливи з боку Президента. Однак те, що журналісти, політологи і навіть деякі юристи називають ці зміни переходом від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської моделі, не є правильним. Я не сприймаю такі вільні трактування.

— А як правильно, на вашу думку?

— Цей термін (парламентсько-президентська) не вживається ні в одній конституції. І, головне, мені найважче зрозуміти логіку тих, хто вживає той термін, де закінчується президентсько-парламентська республіка і починається парламентсько-президентська? Я би уникав таких термінів. Більше того, я можу стверджувати, що попередня модель правління була не меншою мірою парламентська. Тому що для того, аби конкретна особа, яка призначалася на посаду глави уряду, була затверджена, необхідна була підтримка Верховної Ради. Згідно з Конституцією, ВР приймає рішення на основі голосів більшості — 226 голосів. Тобто, для того, аби сформувати уряд і «запустити» його механізм, попередня редакція вимагала процедуру підтримки більшості, яку ми зараз красиво назвали «коаліцією» депутатських фракцій у ВРУ. Будь-яку парламентську республіку можна так спаплюжити, що вона стане абсолютно авторитарною формою. Або навпаки, будь- яка президентська республіка може бути настільки демократичною, наскільки дозволяє суспільство.

— На вашу думку, враховуючи всі суто українські обставини, яка модель для нас була б прийнятнішою та ефективнішою?

— Але все ж таки, який дисбаланс у всіх гілках влади викликали діючі зміни до Конституції?

— Наприклад: Президент має право розпустити ВР в разі, якщо вона в обумовлений термін (60 днів) не сформує Кабінет Міністрів. Я переконаний, і про це свідчить конституційний досвід багатьох країн, що це має бути не право, а обов’язок Президента. Чому? Поясню. Тому, що коли Президент має таке право і вибирає, то він, по суті, уповноважується створювати політичну кризу в країні. Консервувати ситуацію, не розпускати парламент, знаючи, що парламент недієздатний... Другий приклад. Верховна Рада отримала право достроково припиняти повноваження окремих міністрів. І уявіть ситуацію: один депутат вніс відповідне подання до ВР, і коаліція буде змушена голосувати «за» або «проти» звільнення певного міністра. Це все нелогічно.

Або, скажімо, інший момент. Президент позбавлений права звільняти і брати участь у призначенні міністрів, але в той же час за ним зберігається право призначати і звільняти керівників місцевих органів виконавчої влади. Вибачте, де логіка? Виконавча влада, згідно зі статтею 113 Конституції України є системою органів. То вибачте, яка ж це система, коли частина органів виконавчої влади, умовно кажучи, знаходиться під Верховною Радою, а інша частина — під Президентом. Система розчленована, значить її фактично немає. Я прекрасно розумію, що я тим самим критикую текст чинної Конституції, але я переймаюся тими проблемами, які можуть згодом виникнути.

— Яким чином, на ваш погляд, можна цю ситуацію врегулювати?

— На мою думку, далі ситуація може розвиватися так. Можливі два варіанти. Перший : внесення часткових змін до Конституції. А другий спосіб (він, на мій погляд більш прийнятний, бо в Конституції є й старі «гріхи») — потрібно проводити комплексні зміни. Можна підготувати нову редакцію Конституції або розробити кілька законопроектів, які комплексно, системно змінювали б текст Основного Закону. Наведу кілька прикладів, які дадуть змогу зрозуміти, чому потрібно до цього підходити системно. Наприклад, існує теза про європейську інтеграцію України. От скажімо, всі країни-члени ЄС в свій час вносили зміни до Конституцій, які б дозволили їм стати членами Євросоюзу. Чому? Тому, що механізм Європейського Союзу передбачає певні процедури на основі делегованих державами- членами повноважень. І тому, наприклад, французи або німці включили у свої Конституції спеціальні глави, які називалися «Європейський Союз». Тому нам також потрібна відповідна норма, яка, напевно, має бути в першому розділі.

Якщо прочитати другий розділ Конституції, де йдеться про права, свободи та обов’язки громадянина, там теж є достатньо сюжетів, які потребують коригування. З метою забезпечення прав необхідними гарантіями.

Далі. Конституційний Суд. Наприклад, у Польщі і в Литві існує принцип, закладений в Конституції, — часткова ротація складу КС. Кожні три роки третина суддів змінюється. Якщо б це було зроблено у нас, то не виникла б ситуація з недієздатністю конституційного органу.

— Побутує думка про те, що поправки до Конституції, так звана політреформа, — це результат політичного компромісу, який може бути оскаржений. З юридичної точки зору: під час голосування по закону №2222 все відбувалося законно?

— Я з цього приводу можу повторити думки багатьох політиків про те, що зачіпки там є. Більше того, можна говорити і про проблеми. Мені здається, що було кілька проблем. По-перше. Це ненормально, коли зміни до Конституції України вносяться в такому режимі, в якому це відбулося. Практично в усіх країнах, де зміни до Конституції приймаються парламентом, існує спеціальна процедура їх парламентського розгляду. Зокрема, обов’язковими є кілька стадій обговорення змін — читань. З іншого боку, є питання, я би сказав, легальності цих змін. Скажімо, в 159 статті КУ сказано про те, що законопроект «Про внесення змін до Конституції» ВР розглядає за наявністю висновку Конституційного Суду. І КС раніше витлумачив це положення. КС, зокрема, визначив, що якщо він дав свій висновок і передав законопроект до ВР, а Рада внесла зміни до цього погодженого варіанту, вона повинна знову ж таки передати цей законопроект вже зі змінами до КС. В даному випадку відбулося наступне. Безпосередньо перед голосуванням у той законопроект, який був схвалений КС, були внесені зміни. І зі змінами він був прийнятий. Це означає, що процедура, передбачена ст. 159 КУ, була порушена.

— Чому, як на вас, депутати минулого та й діючого парламентів затягують процес приведення до присяги суддів КС?

— Я думаю, що побоювання депутатів стосовно того, що КС може перевірити легальність конституційної реформи і стало однією з головних причин того, що суддів так і не привели до присяги. До того ж, існують окремі політики, які вважають, що КС — це щось подібне до п’ятого колеса у возі, яке може тільки заважати рухатися. Стосовно парламенту нового скликання. Я переконаний, що чим швидше рішення стосовно суддів КС будуть прийняті, тим буде краще для всіх. Але, враховуючи вже згадані настрої серед політиків, процес доведення до дієздатного стану Конституційного Суду може бути затягнутий. Я до речі, співчуваю суддям, котрі будуть працювати у новосформованому складі КС.

— Перепрошую, чому?

— По-перше, їх чекає дуже великий обсяг роботи, відразу. Це складна робота, і я відчуваю, що переважна більшість справ, які вони будуть розглядати — відверто політичні. Починати роботу з таких справ дуже невигідно. Бо відразу КС кимсь буде прийнятий, а кимсь заперечений. Хочу відзначити, що в нас це вже своєрідна традиція: або лаяти Суд, або його хвалити. Звісно — з огляду на те, яке рішення він прийняв.

— Як ви вважаєте, маніпуляція Конституційним Судом, про яку говорять політики, — це можливо?

— Я дев’ять років був суддею Конституційного Суду і багато чого знаю, але заяв гучних робити не буду. Але я ніколи не буду заперечувати той факт, що проблема впливу у випадку з окремими суддями мала місце. Однак, наголошую — це проблема свідомості і поведінки конкретних людей. Якщо людина здатна з кожного приводу «піднімати лапки» і займати позицію «мертвого таргана», то це її проблеми. І чим більше буде людей, які не будуть так діяти, тим краще буде для всіх.

— Що для вас головне в Конституції України?

— Для мене особисто найважливішим є те, що вона є. І я пишаюся тим, що є причетним до її розробки і прийняття. Період, коли члени робочої групи працювали над Конституцією, — це частина життя, це незабутні спогади, це часом анекдотичні випадки… Тобто, це цілий комплекс складних відчуттів. І дійсно, це для мене день святковий, але мені прикро, що іноді Конституція дає привід для її критики.