У пошуках Хайзека

Розмірковуючи над специфічними особливостями вистав єврейської тематики, доходиш висновку: єврейська тема поступово набирає популярності та визнання. Скажімо, останнього року в театрах нашої столиці з’явилися дві прем’єрні вистави: «У Києві, на Подолі» (театр «Колесо», режисер Володимир Петранюк) та моновистава Михайла Конечного «Кравець із Подолу» (Молодий театр). Своєрідним оглядом прем’єр та постановок поточного репертуару єврейських театрів може слугувати й Міжнародний фестиваль театрального мистецтва «Мандруючі зірки», присвячений творчості класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, котрий проходить у Києві кожної осені.

Разом із тим професійні театри доволі обережно «примірюються» та «приглядаються» до цього матеріалу: обидві, згадані вище, київські прем’єри розраховані на малу сцену, тобто на тонку інтимність театрального простору, яку диктує мала зала (не торкаємося тут двох уже класичних постановок — «Тев’є-Тевель» Г. Горіна за Шолом- Алейхемом у Театрі ім. І. Франка та «Тойбеле та її демона» Ісцхака Башевіс-Зінгера в Театрі російської драми ім. Лесі Українки).

І ось нещодавно Львівський театр ім. М. Заньковецької зробив своєрідний «прорив» не лише з малого театрального простору, поставивши «Хелемських мудреців» М. Гершензона на великій сцені славетного театру.

Мойсей Гершензон — знакова постать єврейського культурного відродження в Україні 20 — 30-х рр. Залишивши глибокий слід у історії євреїв не лише нашої держави (його ім’я вписане в енциклопедії Росії та Ізраїлю), проживши лише 40 років (видатний драматург, режисер та актор трагічно загинув 1943 року), Мойсей Гершензон створив небагато п’єс (здебільшого, комедій), які проте стали популярними в багатьох країнах. Його народну комедію «Гершеле Острополер» ставили не лише в Києві, але й у провінції; його «Хелемських мудреців» випускники єврейського курсу Київського театрального інституту свого часу представили в Бухаресті на театральному фестивалі, присвяченому 120-літтю першого ідішського театру, створеного Абрамом Гольдфаденом, й успіх був неймовірний.

Такий само успіх і заслужене визнання супроводжує виставу «Хелемські мудреці», режисером якої є Вадим Сікорський. Особисто мені він запам’ятався пронизливістю та надломом «Польоту над гніздом зозулі», а оригінальна музика Івана Небесного до цієї вистави (й не лише до цієї, а й до «Державної зради», «Кривавого весілля» та інших) зробила би честь і столичним виставам.

Щодо власне «Хелемських мудреців». Пам’ятаєте анекдот радянських часів про іноземця, який повернувся додому з відрядження до СРСР, і його запитують про особливість життєвого устрою однієї шостої земної суші, а він відповідає: «У них є свято Великого жовтня, яке святкується в листопаді». — «Ну і що?» — «І так у них усе решта...» Так от, однією з ключових фраз вистави є така: «Якщо мудреці сушать голови, значить, це щось означає». Мудреці Хелема сушать голови, як запобігти тому, щоби Хелем не став містом дурнів, бо серед мудрого населення міста є один дурень на ймення Хайзек (Олег Сікиринський), який віддав усе своє майно за батькову сопілку. Отже, міркують мудреці, його потрібно швиденько оженити з літньою удовицею, котрій уже все одно, а потім, щоби він не встиг «наплодити дурнів», швиденько розлучити — і тоді «Хелем залишиться Хелемом, таким, яким він і був». І так у них усе решта... Фіналом химерного плетіння формально- логічних ланцюгів умовиводів є відоме «хотіли як краще, а вийшло як завжди»: одруження (справжнє, на все життя!) Хайзека та красуні Ціреле (Олександра Люта) благословляють якраз оті світочі мудрості міста Хелема — рабе Цодек (Орест Гарда), рабе Нусе (заслужений артист України Ярослав Мука) та рабе Зусе (Ігор Гаврилів), головною метою яких було перешкоджання цьому шлюбові. Проте мудрість їхня беззаперечна (тут режисер слідом за автором тонко іронізує, зокрема, над схоластичним витлумаченням Тори), як і беззаперечна «іншість» Хайзека-дурня, котрий поступився всім спадком заради однієї-єдиної сопілки. Ні, Хайзека — Далеко-Не-Дурня...

...Шестикінечна зірка, розбита на два трикутники у формі пісочного годинника (художник-постановник Мирон Кипріян), подібно до Чумацького Шляху над головами персонажів знаменитого «Тев’є-Тевеля», застигла над мешканцями мудрого міста Хелема. З неї, мовби з-за ґрат, вони визирають у пролозі та епілозі вистави; під нею, як під Богом, вони шукають порятунку не заради себе — заради істини. І нехай вони йдуть до неї такими заплутаними шляхами, освітленими вогниками менори, для них — і не лише для героїв «Хелемських мудреців» — головне не пошук, а результат. І вони-таки його знайдуть!