«У багатих свої дивацтва»...

До дискусії про феномен «українського багатства» на виборах.

Відгукуюся на пропозицію «Дня» від 30 березня 2006 року висловитися на тему феномена «українського багатства» на виборах. Те, що в нашій пострадянській країні нарешті з’явилися багаті, а то й дуже багаті люди, — зрозуміло, факт втішний. Сам по собі він свідчить про активну капіталізацію суспільства і створення сприятливих умов для накопичення капіталу. Щоправда, у певного, досить широкого кола співгромадян, внаслідок цілої низки суб’єктивних причин, що не вписалися в реалії нинішнього капіталістичного буття, виробилася вельми стійка форма алергії на все, що пов’язано з багатством і новоявленими багатіями. І в цьому немає нічого дивного, адже всі ми «родом із дитинства», а наше дитинство — це зовсім недавнє загальне животіння в «процвітаючому» союзі рівноправних і убогих республік, де багатство було категорією негарною, аналогічною паразитизму. Так що в очах простого обивателя багата людина буде ще довго паразитом- кровопивцею. Зрозуміло, багатьом з нас непросто змиритися з появою багатих людей, які мають можливість широко витрачати свої гроші на власний розсуд, чи то на добродійність, чи на вибори або поїздки на дорогі курорти. Можливо, багато з 45 партій і блоків, що брали участь у виборах, спочатку представляючи всю безперспективність цієї витівки, йшли на вибори якщо не заради куражу, то розраховуючи на відоме слов’янське «либонь».

Напевно великими грішми, витраченими на вибори, можна було розпорядитися більш раціонально, але в багатих свої дивацтва. А бути багатим нікому не заборониш.