На Олімпіаду, помолившись...

У п’ятницю відбулися урочисті проводи наших олімпійців з Майдану Незалежності до Турина. Незважаючи на те, що глядачів цього разу прийшло значно менше, ніж на аналогічний захід перед Іграми в Афінах, свято все одно вийшло на рівні. Окрім розважальної частини вечора — концерту українських виконавців та феєрверку – відбулася й символічна передача прапора України від літніх олімпійців — зимовим. Узяв на себе цю місію олімпійський чемпіон Афін, борець Ельбрус Тедеєв, який, передаючи стяг Володимиру Григор’єву (шорт трек), побажав нашим спортсменам повернутися з Італії з медалями. «Від імені всіх наших спортсменів, які виступали на Олімпіаді в Афінах, я хочу сказати вам, що ви — сильні і зможете гідно виступити на Олімпіаді».

А напередодні з олімпійцями зустрівся Президент України. «Людство дивиться на Олімпіаду не лише крізь призму змагань. Спорт об’єднує націю, додає їй сил і заряджає емоціями. За вашими виступами стежитимуть мільйони українців, а я молитимусь за вас», відзначив Віктор Ющенко.

Чи виправдається прогноз Ельбруса, надії Президента і всіх любителів спорту, ми дізнаємося вже незабаром. До Турина вирушило 53 спортсмени, які представляють 10 видів спорту. Від лижників до Турина вирушила найбільша делегація у складі 12 чоловік: Романа Лейбюка, Михайла Гуменяка, Володимира Ольшанського, Олександра Пуцка, Віталія Марціва, Олександра Батюка, Івана Білосюка, Валентини Шевченко, Віти Якимчук, Тетяни Завалій, Катерини Григоренко, Марини Лисогор. Відзначимо, що головні надії тут ми покладаємо на досвідчену Валентину Шевченко, яка днями показала п’ятий результат на етапі Кубка світу.

Скажемо прямо, незважаючи на всі запевнення функціонерів про те, що в українців є шанси як мінімум у п’яти дисциплінах, наші надії будуть пов’язані, насамперед, з фігурним катанням. А якщо конкретніше — то з танцювальною парою Грушина/Гончар та «одиночницею» Оленою Ляшенко. Втім, спробують заявити про себе й Галина Єфременко, Антон Ковалевський, Тетяна Волосожар, Станіслав Морозов, Юлія Головіна, Олег Войко, Юлія Бєлоглазова, Андрій Бех.

Утім, враховуючи чинник стабільності та досвіду, не можна не очікувати результатів ще від однієї «перспективної» з медальної позиції дисципліни — біатлону. Андрій Дериземля, Руслан Лисенко, Олексій Коробейников, В’ячеслав Деркач, Олександр Біланенко, імена у світі біатлону не зіркові, як, скажімо Бйорндален або Пуаре, але вже точно відомі. Біатлоністок поведе в бій медалістка Солт-Лейк-Сіті Олена Петрова. Крім неї, до команди входять Валентина Семеренко, Оксана Хвостенко, Ірина Тананайко та Лілія Єфремова.

Покладаємо надії на представницю санного спорту Лілію Лудан та виступаючу у фристайлі досвідчену Тетяну Козаченко.

Олімпіада пройде з 10 по 26 лютого, крім Турина, ще на шести об’єктах. На ній буде розіграно 84 комплекти медалей у 15 видах спорту.

ЗИМОВІ ІГРИ: ПОЧАТОК

На відміну від літніх Олімпіад, які ведуть свою історію з VI–II століття до нашої ери, історія зимових Олімпіад нараховує трохи більше 80 років. Прообразом зимових Олімпійських ігор вважають Північні ігри, які проводилися в скандинавських країнах з 1901 року. І саме ці ігри були основною причиною, через яку Міжнародний олімпійський комітет досить довго не міг прийняти рішення про проведення зимових Олімпійських ігор. Шведи і норвежці, які вважали Північні ігри своїм національним святом, рішуче були проти зимових Олімпіад. А без спортсменів цих країн проведення зимових олімпійських змагань втрачало будь-яке значення. Тим часом дедалі більше представників зимових видів спорту хотіли брати участь в олімпійському спортивному святі. Спроба МОК провести зимові змагання в рамках літніх Олімпіад (у 1908 році в Лондоні — з фігурного катання та у 1920 році в Антверпені — з хокею) виявилася невдалою, оскільки, по-перше, велика програма літніх Олімпійських ігор відсувала в тінь змагання фігуристів та хокеїстів і, по-друге, давалася взнаки дорожнеча штучного льоду, а лижникам та конькобіжцям просто ніде було змагатися.

Нарешті скандинавів вдалося переконати тим, що їм дістанеться левова частка медалей, і вони погодилися, але виставили неодмінну умову — в назві зимових ігор не повинно бути слова «олімпійські». I у 1922 році МОК ухвалив рішення про проведення в січні 1924 року в Шамоні (Франція) І зимових ігор. У них взяли участь 294 спортсмени з 16 країн. Майже всі перші місця в лижних гонках виграли норвежці, а в ковзанярських змаганнях — фіни. Успіх перших зимових ігор та завойовані медалі пом’якшили позицію скандинавів, і вони вже не заперечували, щоб зимові ігри називалися Олімпійськими. Саме такий статус мали вже наступні ігри в швейцарському Сен-Мориці.

За вісім десятиліть зимові Олімпійські ігри вже мають цілу низку традицій, а їхня історія зберегла достатньо цікавих моментів, часто — курйозних, трагікомічних і майже легендарних, які не буде зайвим пригадати перед черговою Олімпіадою.

ХАТИНА СОНДРЕ НОРДХЕЙМА

У наші часи незмінною традицією Олімпійських ігор є олімпійський вогонь. І якщо на літніх Олімпіадах традиція запалювати вогонь у чаші Олімпійського стадіону з’явилася у 1928 році на іграх в Амстердамі, а естафета вогню веде свій відлік з ігор 1936 року в Берліні, то на зимових Олімпіадах вогонь уперше спалахнув на іграх в італійському Кортіна д’Ампеццо у 1956 році. Причому, якщо вогонь літніх ігор запалювали в древній Олімпії, то до 1964 року вогонь зимових Олімпійських ігор спалахував у маленькій дерев’яній хатині, загубленій у снігах Норвегії. Свого часу цей будиночок належав Сондре Нордхейму, якого вважають засновником лижного спорту в Норвегії. Саме у пам’ять про нього олімпійський факел запалювали від вогнища iз його хатини.

З Норвегією пов’язаний і курйозний випадок, який стався під час урочистої церемонії відкриття зимових Олімпійських ігор 1952 року в Осло. Знову-таки, за традицією, одна з перших осіб держави у своїй промові має оголосити ігри відкритими. Відкривала їх принцеса Рагнільда, яка через надмірне хвилювання сказала, що оголошує ігри, але забула додати «відкритими». Так залишилися VI зимові Олімпійські ігри в історії іграми, які забули відкрити.

ІТАЛІЙСЬКИЙ ДЕБЮТ

У світі не так багато країн, яким двічі вдавалося провести зимові Олімпійські ігри. До їх числа тепер буде віднесено й Італію. Дебютна зимова Олімпіада на італійській землі відбулася у 1956 році на високогірному курорті Кортіна д’Ампеццо. Перед початком ігор організаторам та спортсменам довелося чимало похвилюватися: столиця VII зимової Олімпіади зустріла їх відсутністю снігу. Щоб не зірвати спортивне свято, оргкомітету довелося розщедритися — сніг купили в сусідній Австрії, де його було в надлишку, привезли на вантажівках, і альпійські стрілки розкидали його по лижних трасах. За кілограм снігу довелося платити 12 італійських лір, у перерахунку на обсяг закупівлі сума вийшла досить значна (як бачите, торгувати можна не лише повітрям). Найобразливішим для організаторів виявилося те, що як тільки почалися Олімпійські ігри, повалив густий сніг.

Там же, в Кортіна д’Ампеццо, змагання конькобіжців проходили на найоригінальнішому катку за всю історію зимових Олімпіад. Заощадливі італійці не стали витрачатися на спорудження льодового стадіону — вони використали природний лід високогірного озера Мізуріна, відшліфувавши його і прорубавши вздовж берега ополонку, щоб лід не потріскався від перепаду температур. Вийшов плавучий каток, навколо якого звели трибуни для глядачів, роздягальні для спортсменів, ложі для журналістів та місця для суддів.

ПОЯВА ПРОФЕСІОНАЛА

Скандинави окрім того, що довго противилися проведенню зимових Олімпіад, неодноразово ставили умови МОК, а якось навіть вдалися до відвертого шантажу на зимових Олімпійських іграх 1936 року в Гармиш-Партенкірхені. Сталося так, що знаменита двократна олімпійська чемпіонка з фігурного катання норвежка Соня Хені приїхала на Олімпіаду вже в ранзі кінозірки, яка знялася в кількох кінофільмах (найбільш відомий нам — «Серенада сонячної долини»), отримавши за це високі гонорари. Оскільки в ті часи в Олімпійських іграх за статутом могли брати участь лише любителі, МОК спочатку вирішив не допускати Хені до змагань і дискваліфікувати її. Тоді її співвітчизники рішуче заявили, що якщо це станеться, то вся норвезька делегація відразу ж поїде додому. Це загрожувало втратою будь-якого інтересу до Олімпіади. І тоді МОК пішов на поступку, допустивши до участі в Олімпіаді професіонала. Це вже зараз на Олімпійських іграх змагаються спортсмени-професіонали, а в ті роки такий крок був безпрецедентним.

ЯК ФОТОКОРЕСПОНДЕНТ «ВІДНЯВ» МЕДАЛЬ

На V зимових Олімпійських іграх в Сен-Мориці стався випадок, після якого на всіх змаганнях фотокореспондентів максимально віддалили від льодової доріжки. До моменту старту на дистанції 5000 метрів швед Оке Сейффарт уже завоював золоту медаль на дистанції вдвічі довшій і не без підстав вважався основним претендентом на перемогу. Стартувавши в останній парі, шведський спортсмен по ходу забігу впевнено випереджав рекордний графік. Здавалося, що перемога близька — спортсмен вийшов на фінішну пряму. Фотографи намагаються зняти фініш олімпійського чемпіона, і один із них — найспритніший — викотився на льодову доріжку прямо під ноги конькобіжцю. Уникаючи зіткнення, спортсмен пригальмував і... золота медаль розтала в морозному повітрі. А поліцейським довелося рятувати невдалого фотокореспондента від розлютованих глядачів.

ВІВСЯНА КАША — СНІДАНОК ЧЕМПІОНА

Олімпійський чемпіон Кортіна д’Ампеццо з лижного спорту швед Сікстен Ернберг на наступній Олімпіаді в Скво-Веллі особливо на золоті медалі не розраховував — уже надто сильна компанія з фінів, норвежців та росіян приїхала на змагання. Може, тому й не хвилювався перед першою гонкою на 30 кілометрів. І коли його колега по команді Анна-Ліза Бергстрем перед стартом наварила вівсяної каші (великою любителькою якої вона була), він, на відміну від інших лижників, яким було не до їжі, з апетитом з’їв кашу і подякував за пригощання. Після чого вийшов на дистанцію і завоював золоту медаль. Відповідаючи на запитання журналіста, що зіграло вирішальну роль у його перемозі, Ернберг, не моргнувши оком, відповів: «Вівсяна каша», чим викликав великий подив у середовищі пишучої братії. Довелося чемпіону розповісти всю історію. Цікаво, що його розповіді настільки повірили, що в одній із американських газет з’явилося рекламне оголошення: «Діти, якщо ви хочете бути олімпійськими чемпіонами, їжте вівсяну кашу! Її їв Ернберг».

НА СТАРТИ — З В’ЯЗНИЦІ

За статутом МОК, на Олімпійських іграх усі спортсмени повинні жити в олімпійському селі. Тому перед організаторами всіх Олімпійських ігор стоїть одна й та сама проблема: як використати олімпійське село після ігор. Оргкомітет зимових Олімпійських ігор 1980 року в Лейк Плесиді у своєму прагненні зекономити дійшов до абсурду, вирішивши влаштувати олімпійське село в... будівлі нещодавно побудованої в’язниці. Слід відзначити, що американська в’язниця за «комфортом» усе-таки ближча до радянської, ніж до європейської. І при цьому жодних додаткових зручностей для спортсменів передбачено не було, хіба що матраци м’якші. І в Європі точно піднялася б хвиля обурення такими умовами, але першим шум підняло спортивне керівництво Радянського Союзу. Враховуючи тогочасну політичну обстановку, національні олімпійські комітети європейських країн вирішили не приєднуватися до «пропагандистської кампанії Рад». От і довелося спортсменам два тижні прожити у в’язничних камерах. Радянські олімпійці при цьому похмуро жартували, що на змагання спортсменів слід було доставляти не на мікроавтобусах, а на «воронках», і в розмові мимоволі використовували тюремний жаргон, що страшно не подобалося окремим офіційним особам радянської делегації. А олімпійці з європейських країн, очевидно, «набравшись» від наших, серйозно говорили про «першу ходку» і про те, що «доводиться мотати строк». На щастя, після того, як політичні пристрасті вщухли, МОК переглянув правила, які регламентують облаштування олімпійського села, і спортсменам тепер не доведеться «йти на другу ходку».