Як нам реформувати «вишку»?

У сі розуміють, що вища школа — «вишка» — потребує корінного реформування. Особливо у зв’язку з приєднанням України до Болонського процесу і курсом нового уряду «на зближення академічної науки з освітою і промисловістю».

Існуючий монополізм Міністерства освіти і науки України гальмує реформування цієї галузі, вступ України до єдиного освітнього простору Європи, суперечить світовим тенденціям і стандартам, а також Національній доктрині розвитку освіти, яка в свою чергу також потребує вдосконалення. Нова концепція вищої освіти повинна витікати передусім із розвитку духовності і творчого потенціалу особистості. Така освіта називається креативною, такою, що формує бакалавра або магістра з етичною відповідальністю за свої дії, здатного до гармонізації взаємовідносин у системі «людина — природа — суспільство», з масштабним мисленням на стику суміжних наук, толерантного до інакомислення, з максимальним розкриттям потенційних можливостей особистості на основі отриманих знань.

Основна мета вищих навчальних закладів — множити не тільки інтелектуальні, а й духовні ресурси суспільства. У рамках цієї мети ВНЗ України повинні бути надані академічні свободи, які не лише декларуються, а справжні, засновані на принципі автономності, що включає свободу вибору структури ВНЗ, свободу креативного викладання, свободу навчання і досліджень. Природно, будь-яка свобода повинна поєднуватися з високою відповідальністю.

У зв’язку з цим варто звернути увагу на можливість використання інтелектуального потенціалу Національної академії наук України у вищій освіті шляхом створення академічних вищих навчальних закладів. На жаль, процес їх створення гальмується багатьма безглуздостями застарілої системи вищої освіти. Хоча саме об’єднання академічної науки і освіти є головним чинником модернізації вищої освіти на принципово нових основах. Розвиток на базі академічних інститутів системи альтернативної академічної вищої освіти з використанням потенціалу наукових кадрів найвищої кваліфікації забезпечить фундаменталізацію вищої освіти, впровадження новітніх освітніх технологій і наукових ідей, дійове залучення студентів до наукового процесу, розвиток творчих здібностей, прагнення до самоосвіти і самовдосконалення особистості. З’явиться можливість кращої спеціалізованої підготовки молодих кадрів для старіючої Академії наук. Саме в НАН України величезна увага може приділятися науковому наставництву, залученню здібних студентів до наукової роботи. Завдяки науковій роботі прискорено формується фахівець вищого класу. Рівень магістратури — це фактично науково-дослідні мікролабораторії, що складаються зі студентів і очолюються вченими-викладачами. Це ефективний шлях формування наукових шкіл, починаючи з навчання в університеті.

Створення академічної системи вищої освіти — найкращий шлях до демократизації вищої школи. У новій академічній системі легше вводити європейські стандарти, зокрема щодо впровадження залікових одиниць, які дозволяють студенту перейти з факультету на факультет, з одного ВНЗ до іншого, з країни до країни. Це забезпечується кредитно-модульною системою, що переростає в трансферно-накопичувальну систему знань.

У НАН України більше можливостей для організації креативного навчання. На відміну від великих університетів системи МОН, де знання поставлені на конвеєр, університети альтернативної академічної системи повинні бути невеликими (не більше ніж 1500 студентів), але з більшим ступенем свободи і більш високоякісною освітою. Це будуть елітарні вищі навчальні заклади, що готують кадри для великої науки, вищих ешелонів влади і наукоємних галузей.

Елітарна академічна освіта повинна, в основному, бути платною. Принцип платності спонукає студента і ВНЗ до якісної освіти більше, ніж чиновницький контроль у вигляді акредитацій. Найбільш обдаровані студенти (близько 10 %) можуть вчитися безкоштовно за рахунок держави. Престиж НАНУ забезпечить конкурентний відбір кращих студентів. При цьому наукові інститути за рахунок прибутку від освітньої діяльності отримають фінансове і кадрове підживлення наукових досліджень.

Одиничні ВНЗ при НАН України вже створені, зокрема Київський університет права при Інституті держави і права, Інститут перекладачів при Центрі наукових досліджень і викладання іноземних мов, Міжнародний інститут менеджменту, Інститут прикладного системного аналізу спільно з НТЦУ КПІ, Інститут проблем штучного інтелекту МОН і НАН України, Християнський гуманітарно-економічний відкритий університет, заснований співробітниками НАН України в Одесі як суспільний підрозділ у структурі Центру гуманітарної освіти. Є кафедри державних ВНЗ на базі окремих інститутів НАН України. Однак стара система МОН, що важко реформується, не дає можливостей повноцінно розвиватися академічній освіті.

Національна доктрина розвитку освіти визнає принцип автономності навчальних закладів, характерний для західних ВНЗ . Автономність у свою чергу передбачає значне скорочення функцій і самого чиновницького апарату в освітній сфері. Академічна система в більшій мірі відповідає цьому принципу і позбавлена багатьох недоліків, властивих існуючій нині системі вищої освіти, зокрема — корумпованості. Використання принципу автономності науково-освітніх комплексів (НОК) НАНУ дозволить при мінімальних витратах на управління (за кошти з відрахувань ВНЗ ) досягати значно більшої ефективності в порівнянні з системою, підпорядкованою МОН.

Головним критерієм ефективності роботи академічного вищого навчального закладу повинна стати якість вищої освіти. Більшість вчених НАН України мають досвід викладацької роботи у ВНЗ і здатні створювати на основі новітніх наукових досягнень високоякісний навчальний матеріал. Внаслідок своєї наукової кваліфікації їм простіше перейти на перспективні технології освіти.

І на завершення — іще один важливий момент. Вступ до ВТО автоматично передбачає приєднання України до Генеральної угоди про торгівлю послугами, відповідно до якої кожна країна повинна відкрити свої ринки освіти. Причому для українських ВНЗ потрібно розвивати не стільки систему франчайзингу (тобто створення філіалів зарубіжних ВНЗ), скільки систему валідації (без створення нової юридичної особи), яка у XXI столітті стає переважаючою формою експорту освітніх послуг. При цьому система атестації і контролю якості освітніх послуг повинна бути незалежною від органів державного управління освітою. Ця роль, як передбачено Болонським процесом і заплановано в Росії, повинна бути покладена не на чиновників, а на суспільні структури і роботодавців.

У XXI столітті до складу національного багатства включаються не лише природні і матеріальні ресурси, але і людський капітал — інтелектуальні ресурси. Головним є інтелект нації і моральні цінності. Щоб їх примножити, необхідна диверсифікація вищої освіти України, підвищення конкурентоспроможності українських ВНЗ на іноземних ринках освітніх послуг.