«Етнічна музика України»

У 2002 році київська аудіокомпанія «Атлантик» спільно iз Всеукраїнським товариством «Просвіта» ім. Т. Г. Шев ченка розпочали унікальний проект «Етнічна музика України». За ідеєю, цей аудіосеріал складатиметься майже з 25 альбомів, кожен із яких ілюструватиме найхарактерніші особливості традиційної музики того чи іншого регіону. Сьогодні видано вже 15 альбомів. За рівнем культури й естетикою ці видання — а це очевидно — є найкращими з усього масиву подібних видань не тільки в Україні, а й у країнах СНД. Насамперед, кожна збірка є результатом фахової селекції, оскільки тут дійсно зібрано найяскравіші зразки народного мистецтва зо всіма «родзинками» місцевого колориту. По друге — кожендиск супроводжується багатосторінковим буклетом із текстами пісень і детальними коментарями фахівців — українською та англійською мовами. «В архівах нашої компанії, — говорить директор рекордингової компанії «Атлантик» Юрій Гандзюк, — зберігаються матеріали експедицій із колишніх Галицько-Волинських земель і Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, Надсяння, Опілля, Полісся, Закарпаття, Буковини, Берестейщини, Поділля та інших. Досить повно представлено регіони Київщини, Полтавщини, Східного та Західного Полісся, Слобожанщини, Криму. Наш фонографічний архів охоплює все розмаїття жанрів традиційної музики: колядки, щедрівки, гаївки, веснянки, русальські та купальські пісні, весільні та жниварські, похоронні голосіння, колискові, балади, думи, лірницькі пісні, багато інструментальної музики тощо…»

БЕЗЦІННІ ВАЛИКИ ЕДІСОНА

Цікаво, що чимало самобутніх творів записано ще близько ста років тому на фонографічних валиках (так званих валиках Едісона), інша частина — на магнітних плівках. Унікальність записів у тому, що, наприклад, на валиках зафіксовано полтавських кобзарів, яких у 30-х роках фізично знищила радянська влада. Зараз ті валики — це єдине джерело автентичного стилю, їхня ретельна реставрація — єдиний спосіб врятувати значну частину безцінного скарбу. Зникнення цілих пластів народної музичної культури — процес, на жаль, невідворотний, оскільки відходять у вічність живі носії — сільські дідусі, бабусі, а з іншого боку, йде наступ бездуховної урбанізації-глобалізації. Тому, власне, й виник задум створення всеохоплюючої енциклопедії народної музичної культури.

Відкриває серію альбом «Бервін Бервінковий», який містить записи з села Потічок, розташованого між Снятином і Городенкою. Це — надзвичайно співуче село, оскільки всі його жителі — одна родина. За переказами, його заснував колись дід- прадід, у якого було 18 дітей. У результаті «Бервін…» — це збірка якби однієї групи виконавців, який, усе ж таки, доволі повноцінно представляє жанрову картину місцевої вокальної традиції.

СЕРЦЕ ГУЦУЛЬЩИНИ

«Космацькі музики» дають вичерпну інформацію про музичні традиції гуцулів. Космач — найбільше в країні село (90 кв. км), що знаходиться на Івано-Франківщині та є серцем Гуцульщини. Тут, як ніде, збереглися давні обряди, звичаї, ремесла. Скрипка, цимбали, сопілка-фуярка — це весільна музика, а трембіта як сигнальний інструмент супроводжував колядників, сповіщав про похорон, а весною закликав до вигону худоби на полонину. Слава про троїсті музики давно вже вийшла за межі Карпатського краю й України. Насправді Космач — це рай для фольклористів.

На диску «Карпатія» зібрано музику трьох гірських етнічних груп: бойків, лемків і гуцулів, які мешкають на Івано-Франківщині. Особливістю цієї збірки є те, що тут зібрано не найтиповші зразки, а якраз ті, що порівняно мало відомі широкому загалу. В багатьох випадках виконання пісень є реставрацією музики, яка існує не в активному обігу, а, скоріше, в пасивній пам’яті людей. Тут є багато запальних бойківських забав із танцями, дотепних лемківських приспівок, гуцульських коломийок, пісень-оповідок, пісень-балад.

«Кольорові села» — це групи сіл у Надвірнянському районі на Івано- Франківщині, які в народі називають «кольоровими». Їхні назви: «Чорний Потік», «Чорні Ослави», «Білі Ослави». Збірка не має систематичного жанрового стрижня, матеріал подано в його органічному контексті, близькому природному функціонуванні музики в побуті мешканців. Своєрідного колориту додають і коментарі самих музик, їхніх оповідок. Також звучить і навколишній простір: птахи, худоба, машини та емоційне дихання скрипаля під час гри. Усе це створює ефект присутності.

ЛІРНИЦЬКА ТРАДИЦІЯ ПОЛІССЯ

Цілі три альбоми серіалу присвячені культурі Полісся — одного з найсамобутніших етнічних регіонів нашої країни. Отже, «поліський лірник» знайомить із лірницькою традицією Західного Полісся. На диску — унікальні записи останнього поліського лірника Івана Власюка (1908—1991). 16 повносюжетних творів було записано протягом 1968—1969 років на бобінні магнітоплівки луцьким етнографом Олексою Ошуркевичем, який у 2002 році видав книгу «Лірницькі пісні Полісся». Оригінальна виконавська манера Івана Власюка (в його репертуарі було понад 100 творів) дає уявлення про втрачену нині лірницьку традицію Західного Полісся. Диск «Поліські музики» представляє традиційну музику Західного Полісся, де вона збереглася найкраще — через споконвічну важкодоступність регіону для цивілізаційних впливів. На Західному Поліссі існувало три категорії музикантів: співці, пастухи та троїсті музики. Усі вони були, як правило, високообдарованими особистостями, творцями традиції.

«ДУЛІБСЬКИЙ СОЮЗ»

І нарешті диск «На нашій юлойцi» представляє найбільш архаїчні зразки культури північного регіону Волинської області. Саме тут колись формувалась слов’янська спільнота «дулібського союзу»: племен дулібів, волинян, дреговичів, деревлян і полян. Саме тут відбувався синтез германо-балто-слов’янських культур, що й до нашого часу залишив слід у місцевих музичних традиціях. Іще два альбоми — «Вєночок рутвянєнький» і «В гєтой хаті» знайомлять із культурою Берестейщини — західної окраїнної території українських етнографічних земель. В обох дисках зібрано найпоширеніші обрядові твори, що побутують і по цей день.

ДВА БЕРЕГИ КИЇВЩИНИ

Традиційній музиці Київщини присвячено два альбоми: «Цвіте терен» репрезентує музику лівобережної Київщини, «Коровай», відповідно — правобережжя Київщини. На диску «Цвіте терен» автентичні твори, записані в двох районах — Згурівському та Яготинському. Там у ХVII ст. розміщувався Переяславський козацький полк, який виник у ході війни проти Речі Посполитої. По війні ці землі стають частиною Російської імперії і це позначилося на лексиці, складі інструментарію, пісенному й танцювальному репертуарах. На відміну від Лівобережжя, Правобережна Київщина («Коровай») розвивалася більш стабільно, безперервно. Тут землероби землю опановували «іспрежди віка». І саме тому зберегли у своїй пам’яті найдавніший шар фольклору — календарно-обрядовий, який в інших регіонах майже зник.

Альбом «Святки» знайомить слухача з традиційною музикою Полтавщини. Різдво, Новий Рік і Хрещення були кульмінаційними святами так званого Дванадцятидення (по-народному — «Святки»). Три головні зимові свята мають спільну обрядовість, мета якої — захищати людей від впливу злих сил, забезпечити добробут і щастя сім’ї в наступному році.

ПАЛІТРА ТРОЇСТИХ МУЗИК

«Троїсті музики Прикарпаття» — цей диск дає уявлення про інструментальну музику Прикарпаття. Про дуже популярну й по сей день троїсту музику гуцули склали легенду. Три легiні — скрипаль, сопілкар та цимбаліст закохалися в одну дівчину. Вона, вибираючи нареченого, звеліла їм принародно змагатись у грі — кого виберуть люди, за того й вийде. Кожен із них грав так майстерно, що люди кращого не вибрали. Коли ж дівчина веліла усім трьом грати одну й ту ж пісню — то й тоді не визначили… Залишилося одне — грати разом. Так народилася чарівна музика. А народ вирішив — не слід легiнів розлучати. А музику ту назвали «троїстою музикою». Ще один диск «Троїсті музики Буковини й Прикарпаття» збагачують нас найпопулярнішим на тих землях музичним жанром. Найдавніші письмові згадки про троїстих музик існують із XVII століття, а розквіт жанру припадає на XIX—XX століття. Палітра троїстих — це музика до співу, до танцю і марш. Як правило, троїсті супроводжують увесь весільний ритуал, а головне — танці, розмаїття яких сьогодні навіть важко уявити. Найуживанішими були традиційні гуцулки, коломийки, аркан, голубки, микитки, польки, вальси, краков’як. На Буковині також присутні румунські та молдавські впливи: танці дойна, сирба, хора.

Останній, 15-й альбом «Постоп’янка з Підляшшя» присвячений традиційній музиці Підляшшя — окраїнного північно-західного регіону України. Музична культура краю розвивалася в руслі поліської традиції з впливом білоруської та польської традицій. У даній збірці представлено переважно вокальні твори північного Підляшшя, багато обрядових творів (колядки, щедрівки, веснянки, рогульки, трудові, хрестильні, весільні). Пісні розташовано за календарними та родинними обрядовими групами.

Матеріали всіх альбомів готували, упорядковували, детально коментували та роз’яснювали відомі етномузикологи Ярина та Леся Турянські, Ганна Коропниченко, Лариса Лукашенко, Андрій Гуменюк, Юрій Рибак та інші. І вони, й численні прихильники автентики — істинно народного мистецтва — з нетерпінням чекають продовження цього унікального аудіосеріалу. В буклеті до альбому «Карпатія» Ярина Турянська звернулася з трьома невеличкими «листами-побажаннями до колег-етномузикологів, до простих людей-мандрівників у країну Карпатія та до музикантів і акторів — можливих інтерпретаторів цієї музики»: — Бажаю вам відчути в цій музиці той вищий сенс, де є гра, але немає фальші, де є достоїнство, але немає безпросвітної темряви і чорнухи, де є чуттєвість, але немає вульгарності, де поняття «вкласти душу в пісню» не значить «рвати на собі сорочку», а натомість дати змогу душі злитися в єдиному енергетичному потоці з Мовою світу.