ЗАПИТАННЯ «Дня»

Позаштатний радник українського Президента, відомий російський політик і економіст Борис Нємцов вважає, що дії нашого уряду «багато в чому стали причиною руху країни в бік кризи». Чи так це насправді? Чи буде криза? Із цими запитаннями «День» звернувся до своїх експертів.

Ігор ЧУГУНОВ , директор Науково-дослідного фінансового інституту Мінфіну:

— Існують деякі проблеми з рівнем ВВП. Цього року приріст становить 4% замість минулорічних 12— 13%. Крім того, сталися деякі структурні зміни: наприклад, надмірна соціалізація бюджету. У 2006 році доведеться збільшувати інноваційну складову бюджету, щоб вийти на необхідні пропорції. Але криза — це дуже суворе слово, поки що про неї складно говорити. Треба змінювати ситуацію, щоб 2006-2007 роки минули з певним підйомом економіки.

Крім інноваційної складової нам треба працювати над іншими інструментами розвитку. Звісно, ми не зможемо відмовитися від тих виплат, які були зроблені, і від того рівня, який узяли. Але сам темп треба зменшити: зростання доходів населення не повинне перевищувати рівня розвитку промисловості та реального зростання ВВП.

Анатолій ГОЛУБЧЕНКО , голова Асоціації чорної металургії України:

— Я би не назвав це кризою. Це нагромаджена важка ситуація, треба визнати, внаслідок помилкових рішень уряду, це падіння та спади, але не криза. Кажучи про метал, у якому я розбираюся, навіть з урахуванням падіння цін, показники залишаються досить високими. Навіть у Європі, яка більше страждає від падіння цін, кризи в металі ще не було.

Однак важку ситуацію все ж варто відзначити. Так склалося тому, що одночасно з падінням цін на ринках сталося падіння курсу долара в Україні, зростання цін на вантажоперевезення й електроенергію — ситуація має безліч причин. Усе це призвело до того, що багато галузей, у тому числі й металургія, в економічному сенсі почали набагато гірше почуватися. Насамперед це проявилося в тому, що багато видів продукції, такі як заготівля, чавун, злитки, стали збитковими, а ті види продукції, які були високодоходними, стали низькорентабельними. Це призвело до того, що лише за червень падіння металургії становило 10—15%, і багато заводів довелося зупинити та скоротити виробництво, а це вплинуло на ВВП, на податки. Врятувати становище міг би час. Ринок починає вирівнюватися, ціни підвищуються, а, відповідно, заводи можна відновлювати.

А ще, з огляду на ситуацію в країні, нам треба боятися «різкого покращання умов для бізнесу». Коли бізнес чує такі заяви, він просто затаюється та намагається перечекати, чим усе закінчиться. Подивіться, зараз тільки 16% бюджетних коштів надходять від держпідприємств, а їх у країні 23%. Чому так погано працюють держпідприємства і чому так обдирають приватників? Коли ми знайдемо відповідь на це запитання і почнемо вести нормальний діалог із цим бізнесом, ми дуже швидко піднімемося.

Олег ЛЯШЕНКО , фінансовий директор ВАТ «Приморець»:

— На мою думку, криза — це коли виробництво зупиняється, як це сталося зараз в Україні. Проблеми є і в малого, і в середнього, й у великого бізнесу. Адже саме підприємства формують бюджет і забезпечують нормальні економічні темпи розвитку. Тому країна сьогодні однозначно входить у кризу, особливо ті підприємства, які співпрацюють з іноземним капіталом. Заважає їм, особливо суднобудівникам, авіаційникам, судноремонтникам, новий закон від 1 квітня про ПДВ. Він зводить нанівець усі старання підприємств. Крім того, податок на заробітну платню дозволяє нормально працювати тільки високорентабельним підприємствам. Іншими словами, якщо співробітників на підприємстві чоловік 200, то 379 грн. на місяць на кожного примушують замислитися.

Допомогти нам можна було б двома шляхами: відмінити закон про ПДВ або ж ввести вільну зону, в якій би суднобудівна галузь почувалася комфортно.

Олександр ДАНИЛОВ , генеральний директор литовсько-українського видавничо-поліграфічного холдингу «Такі справи»:

— Я вважаю, що кризи в країні немає. Це можна називати складною ситуацією, проблемою. Звісно, очікувалося, що щось піде не так, щось буде краще, але глобальних проблем, які примушують говорити про кризу в країні, немає. Є локальні кризи: цукрова, енергетична, але цілковита розруха економіці не загрожує. Звичайно, інвестиційна привабливість країни, норми регуляторної політики мали би бути трохи іншими, але оцінювати ситуацію в країні однозначно негативно не можна.

Можна порадити уряду, якщо вони справді хочуть відтягнути країну від порога кризи, прислухатися до порад, даних під час міні-Давоського форуму.

Леонід ФАКЕЄВ , фінансовий директор «ЯН Дженерал Продактс Україна»:

— Моя думка така, що ситуація ще з кінця минулого року є кризовою. Зрозуміло, що кінець старої влади та становлення нової не могли обійтися без глобальної пертурбації. Але я не можу погодитися з Нємцовим, що Україна входить у кризу. Вона там уже давно, і зараз треба тільки думати над тим, що зробити для виходу з неї. Кризовість полягає в спробі змінити інститути державної влади. Складно говорити, вдало це чи ні, але обійтися без змін у суспільній свідомості було важко. А без виникнення кризової ситуації такого не відбувається: змінюються стереотипи, угруповання в бізнесі. Уберегтися від цього вже пізно, воно вже є. Ліквідувати все це можна було б за рахунок наявності хоч якогось чіткого плану розвитку країни. Люди і бізнес загалом повинні чітко знати, що буде завтра і післязавтра, та будувати свою роботу відповідно до цього.

Олександра КУЖЕЛЬ , президент аналітичного центру «Академія»:

— Насправді, Україна ввійшла в кризу ще в березні. Уже тоді ми говорили про це, а зараз можна тільки додати, що криза заволоділа країною остаточно. Я зараз у Словенії, і до мене вже підходять люди із запитаннями: «Коли ж у вас нарешті почнеться дефолт?». Насправді, я сподіваюся, що дефолт не почнеться, але те, що у вересні в країні буде нова енергетична криза, можна обіцяти точно. Як і те, що інфляція до кінця року становитиме 20—25%. Причина цьому однозначно одна — жахливий менеджмент. Абсолютне невміння управляти країною лише заганяє країну глибше і глибше в кризову ситуацію. Виправити це можна було б у тому випадку, якби людину брали на відповідальну роботу не за принципом «що вона зробила для справи революції», про який уже анекдоти складають, а за її вміннями та професіоналізмом. У всьому світі заведено призначати всіх міністрів і губернаторів згідно зі спеціальними індикаторами контролю, що дозволяли б визначити, впорається людина з роботою чи ні. А у нас тепер прийнято брати на відповідальні посади кумів, родичів і друзів.