Куди ж ведуть «Майдан» наші Сусаніни?
Віддаючи належне успіхам уряду у справі суттєвого поліпшення матеріального становища найбільш нужденних верств наших громадян, не можна залишати поза увагою процеси швидкого охолодження економіки, котрі розгорнулися у 1-му півріччі цього року (Табл.1).
Практично і по економіці у цілому (ВВП), і по всіх особливо значимих для нашої економіки напрямах бізнесової активності спостерігається суттєве зменшення приростів обсягів виробництва, а в будівництві високе падіння (–7,3%). «Приємними винятками» є тільки харчова промисловість і машинобудування, котрі у 1-му півріччі 2002 року мали нижчі прирости (10,4% та 5,7%) проти досягнутих у відповідному періоді поточного року (14,0% та 9,1%).
На превеликий і неприємний подив охолодження економіки відбувається в умовах досить швидкого зростання обсягів її кредитування та здешевлення кредитів. На 1 липня кредити в економіку досягли 108,7 млрд. грн. — це на 34% більше, ніж торік або на 23% вище, ніж на початок року. Відсоткова ставка за кредити знизилися до 15,4% проти 16,6% торік або проти 17,5% на кінець року 2004. Грошей більше, і вони дешевші, а економіка заклякає.
Зверніть увагу і на позитивну динаміку грошей. Грошова маса у обігу на 1 липня виросла до 156,3 млрд. грн. Приріст до початку року склав 24,3%. Не можу не нагадати, що торік такі-сякі азарови мали приріст грошей у обігу за ці ж самі шість місяців на 19,9%.
Якщо ж порівняти відповідні періоди, то не можна не помітити те, що на 1 липня цього року грошова маса у обігу була на 37% більше, ніж торік, напередодні висування Віктора Ющенко кандидатом у Президенти України. На 37 відсотків! А економіка заклякає…
Де ж творчий порив Майдану?! Можливо в цінах?
Про зростання споживчих цін за 1-ше півріччя на 6,4% сказано вже немало.
Хочу зауважити наступне: пересічні громадяни відчувають інфляцію не через звіти Держкомстату і не раз на місяць. Вони оцінюють інфляцію по цінах на конкретні види товарів, виділяючи з них деякі найбільш фізіологічно і психологічно значимі. Наприклад, м’ясо та цукор. Ціни на м’ясо за січень-червень року 2005 зросли на 13,2%, а на цукор — на 32,2%. Саме ці показники лягають в основу оцінки громадянами соціальної політики уряду, котра навряд чи є позитивною.
Ще раз віддаючи шану зусиллям уряду щодо покращання життя найбідніших людей, не можу не висловити припущення, що макроекономічне коріння охолодження економіки є абсолютно очевидним: уряд зробив широкомасштабний маневр фінансовими ресурсами на користь найбільш нужденних верств населення. І вони це відчули.
Але цей маневр зроблено за рахунок відповідного, карколомнo швидкого зменшення обсягів коштів, котрі інвестувалися в розвиток економіки. І тут виникають питання:
1. Протягом якого часу наша досить слабенька економіка витримуватиме такий перерозподіл фінансових потоків на користь вирішення соціальних завдань? Чи є такі оцінки? Думаю — НЕМА! Адже короткозорість є однією з фундаментальних рис нашого уряду. Та й відповідних заяв ніхто, за винятком Анатолія Кінаха, підкреслюю, ніхто не робив.
2. Коли уряд повернеться обличчям до реальної економіки в контексті вироблення і запуску ефективних механізмів її пришвидшеного піднесення, спираючись на наші базові конкурентні переваги? Знов: «А в ответ тишина…». Можливо, той хто знає відповідь на це питання, так і не повернувся з бою? А НеуСНУ не має підготовленої заміни?
МИ — ЄДИНА НАЦІЯ
За бурхливими подіями помаранчевої революції досить не просто розгледіти здобутий нами (нами !) високий цивілізаційний результат — створення нової людської спільноти, створення єдиної української політичної нації. Поки що живемо у обіймах вислову: «Лицом к лицу — лица не увидать».
Однак, як на мене, можна стверджувати наступне: Чи не вперше за всі роки Незалежності різнокольорове населення колишньої УРСР було єдиним у своїх устремліннях — у боротьбі за Київ. Тоді, в листопаді — грудні року 2004-го драматичні змагання двох особистостей за булаву Президента України були, так би мовити, емоційно на першому плані, відволікаючи увагу від фундаментальності змін, що відбувалися. Однак, саме ця спрямованість («Даешь Киев!») об’єднала в одну нову цивілізаційну спільноту, в одну націю переважно російськомовні Південь та Захід з переважно україномовними Заходом і Центром.
Цей результат є більш очевидним для тих, хто (як автор цих рядків) більшу частку життя прожив на Півдні або Сході УРСР та ще й працював на великих підприємствах ВПК. Адже в ті часи, для нас не Київ, а Москва уособлювала і потугу влади, і велич держави, і єдність народу, і найкращі здобутки в культурі, науці та техніці. Ми, жителі Півдня та Сходу України, ставилися до «матери городов русских», до Києва головним чином як до цікавого історичного міста, котре чомусь (?) було дещо «заплямованe» співпрацею з українськими буржуазними націоналістами, котре незрозуміло палко плекало українську культуру — і не більше. Сьогодні ж і для нас (східняків та південяків) Київ — столиця у найширшому розумінні цього слова, матір душ наших.
Пояснюючи успіх Помаранчевої революції можна написати досить багато правдивих і корисних слів про використовувані в ті часи політичні технології, про фінансування боротьби, про злочинність влади та благородство опозиції і таке інше. Однак, з високою впевненістю можна стверджувати, що перемога Віктора Ющенка була підготовлена Її Величністю Історією, а саме — здебільшого трансформацією населення колишньої УРСР у націю незалежної держави.
Який вплив мали різні мудрі політичні технології…? Достеменно не знаю! Напевно, досить потужний. Однак, на мою думку, згадуючи ті бурхливі дні, можна стверджувати: визначальною детермінантою тих вікопомних помаранчевих подій було непереможне бажання наших громадян стати реальними господарями своєї долі. На завершальному етапі революції (принаймні) таке бажання було характерним для прихильників обох кандидатів. Хоча, можливо, ми не і до кінця усвідомлювали цю корінну зміну свого світогляду. Іншими словами — на час проголошення Віктора Ющенкa Президентом України наша новонароджена нація була охоплена життєдайним поривом самоорганізації.
Здавалося б, розкріпачений у такий спосіб потенціал особистостей мав би вже в перші місяці дати приголомшуючe позитивні результати в економіці — сфері людської активності, у котрій скоріше за все реалізуються самоорганізаційні устремління. Однак, цього не сталося.
ПРОЇДАЄМО БІЛЬШЕ, НІЖ ЗАРОБЛЯЄМО
Підсумки 1-го півріччя року 2005-го знов повертають до питань, котрі чомусь не помічають наші політичні вожді. Принаймні, вони уникають їх системного публічного обговорення і обмежуються кабінетними дискусіями у вузьких колах фахівців. Цікаво, що і наша розкріпачена Майданом преса ставиться до цих питань доволі байдуже. Можливо, сподіваючись на руське «Авось!»
Йдеться, у першу чергу, про те, що карколомне зростання соціальних виплат поки що не підтримане вкрай бажаним у таких випадках відповідним зростанням економіки . Адже приріст ВВП за 1-ше півріччя склав найнижче за останні роки значення — тільки 4%. Нагадаємо: зовсім нещодавно, ще кілька місяців тому, 25 березня поточного року, пропонуючи дане швидке зростання соціальних виплат уряд, виходив зі збільшення ВВП в цьому році на 8,2%. Запам’ятаємо досягнуті 4% та обіцяні 8,2% — до цього співвідношення ми ще повернемося.
Результати зростання економіки у 1-му півріччі настільки нікудишні, що навіть Президент Віктор Ющенко був змушений опустити прогнозні дані приросту ВВП до 6—6,5%, що означатиме скорочення на кілька млрд. гривень надходжень до нашого і без того дефіцитного бюджету. Відповідно до розрахунків CASE Україна дефіцит консолідованого бюджету буде більшим від запланованого приблизно на 4 млрд. грн., що дорівнює 1% від ВВП 1 .
Але це ще не все! Прості розрахунки показують, що Глава держави сподівається, що у другому півріччі наше ВВП зростатиме з темпом, вищим за 8%. Пардон! 1-ий місяць другого півріччя, липень, вже добігає кінця, а ознак помітного пожвавлення виробництва поки що не видно. Чи відбудеться таке пожвавлення у спекотно-сексуальному серпні? Навряд чи!
І тут цілком обґрунтовано виникає бажання поцікавитися: чи не збирається уряд йти на скорочення широко розрекламованих соціальних виплат? Це 1-ше запитання.
Не можна принагідно не згадати, що проголосована із запізненням на три тижні бюджетна резолюція на рік 2006-й передбачає подальше суттєве зростання соціальних виплат. Йдеться про підвищення мінімальної зарплати до 400 грн., до котрої прив’язано розмір мінімальної пенсії, про зростання прожиткового мінімуму до 500 грн., про поглиблення диференціації пенсій в залежності від трудового стажу та внесених пенсійних внесків. Спираючись на низку досліджень незалежних від уряду фахівців 2 , знов цілком обґрунтовано виникає бажання поставити 2-ге запитання: a за рахунок яких джерел уряд збирається здійснити ці благодіяння з огляду на прогресуюче уповільнення економічного зростання, з огляду на те, що економіка сповзає у стагнацію?
Бюджетна резолюція дає відповідь на це питання: уряд збирається фінансувати подальше зростання соціальних виплат за рахунок приватизаційних надходжень. Отже, зберігається невдала ставка на проїдання основних активів, накопичених працею кількох поколінь. І тому 3-тє питання: a що ж буде далі, коли ми проїмо наше ж майно? Чи «заграница нам поможет»? Уряд поки що мовчить. А «заграница» демонструє розпач і наростаючу недовіру і не збирається нам допомагати. Це окрема тема.
НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ УРЯДУ — НАША БІДА? СКОРІШЕ ВИНА!
Повертаючись до обіцяного урядом приросту ВВП на 8,2% не можемо не звернути увагу читачів на дату появи цього манівця: це кінець березня поточного року. Тобто, такий райдужний прогноз було зроблено за 3 місяці до закінчення 1-го півріччя, котрий дав нам значно гірший результат — тільки 4%. Отже, хтось (?) в уряді помилився більше ніж у 2 рази. Такий жахливий розрив між прогнозом і фактом може бути результатом:
1. Надзвичайно низької якості прогнозу, у яку важко повірити. Адже ніколи Мінекономіки не помилялося так брутально.
2. Авантюризму або некомпетентності уряду. Враховуючи небачено високу закритість роботи чинного уряду, це припущення виглядає найбільш правдивим.
РОБОТОДАВЦІ НЕ ВІРЯТЬ УРЯДУ
Чим далі від Майдану, тим сильніше враження, що наші роботодавці не сприймають концепцію соціально-економічної політики чинного уряду, котра фактично реалізується.
Принаймні, на дії уряду вони реагують суттєвим, постійно прогресуючим уповільненням темпів економічного росту:
1. Як ми вже констатували, ВВП приріс тільки на 4%. Це, зрозуміло, незадовільний результат. Але гірше всього, що у червні поточного року обсяги ВВП приросли лише на 1,1% по відношенню до червня минулого року. Можна впевнено говорити про сповзання нашої економіки в стагнацію. І віддати шану астрономічній точності роботи наших статистичних служб. Як людина, котра була тривалий час керівником економіки великого і доволі складного підприємства, хочу сказати: такі, вибачте, прирости доволі часто є результатом вправного маніпулювання числами.
2. Промисловість виросла тільки на 5.0% проти 16,7% торік — приріст зменшився у 3,3 разa. Симптоматично, що обсяги випуску промислової продукції червня року 2005-го нижче (!) відповідного показника минулого року на 0,9%. Тобто найпотужніший економічний блок України — промисловість — вже працює гірше ніж торік. Окремі високопоставлені бюрократи вже встигли пояснити уповільнення темпів зростання, наприклад, у промисловості. Мовляв, погіршилaся ситуація на світових ринках, ціни на метал впали і таке інше. Однак, всі ці тенденції сформувалися не раптом і не в кінці червня. Вони були відомі досить давно. Цитую документ Держкомстату 3 : «У металургії та в обробленні металу , починаючи з лютого 2005р., спостерігалося скорочення щомісячних обсягів виробленої продукції проти відповідного періоду минулого року, за підсумками 6 місяців 2005р. воно становило 1,8%». Зверніть увагу — з лютого 2005р.!
3. Обсяги продукції будівництва знизилися на 7,7% проти приросту на 30,3% торік, за часів корумпованого режиму. Зупинимося на цьому співвідношенні: за 1-ше півріччя помаранчевого урядування маємо зниження обсягів будівництва на 7,7%, а торік мали шалений приріст — на 30,3%. Держкомстат пояснює поточний поганий результат: «За 6 місяців 2005 р. знизили обсяги робіт підприємства 22 регіонів, що не уклали рівноцінних минулорічним контрактів підряду з замовниками». Невже наш уряд, коли він прогнозував приріст ВВП на 8,2% не знав що юридично підготовлений фронт робіт у будівництві суттєво звузився? Не міг не знати. Адже Держкомстат фіксував погіршення ситуації ще кілька місяців тому назад. Наприклад, ще за підсумками січня — березня обсяги робіт вже впали на 5,9% і вже тоді вказувалося на причину цього зниження.
Але уряд не помітив цієї і багатьох інших негативних тенденцій. І в результаті маємо нереальну оцінку ВВП, нереальний бюджет, ризики зриву так довго очікуваного підвищення соціальних виплат.
«ЗАГРАНИЦА» ШВИДКО ВТРАЧАЄ ДОВІРУ ДО НАС
Це найбільш неприємний розділ. Адже ми йдемо на Захід! Чи ні?
Якщо рвемося на Захід, в ЄС, у НАТО, то не можна ігнорувати потік критичних зауважень, котрі потужною зливою ллються на нас. Наведу лише найостаннішу критику.
«Із моменту приходу Ющенка до влади економічна політика України пішла в невірному напрямку, — пише Аріель Коен у статті «Україні час переглянути свою економічну політику», опублікованій 14 липня американським фондом Heritage Foundation….
Проте з моменту приходу Ющенка до влади економічна політика України пішла в невірному напрямку. Причини цього такі:
I. відсутність концепції розвитку ринкової економіки у вищих ешелонах влади;
II. розвал механізму прийняття рішень в економічній сфері;
III. неадекватність судової системи, корумпованість і неефективність державного апарату;
IV. постійне порушення прав власності та надмірно ускладнене податкове законодавство, яке до того ж застосовується довільно;
V. антиринковий і протекціоністський курс прем’єр-міністра Юлії Тимошенко;
VI. недостатня інтеграція країни у світову економіку через небажання парламенту приймати відповідні закони.
Невідповідність між деклараціями президента Ющенка на підтримку ринкової економіки та непослідовними діями його кабінету, одержимого «централізаторськими інстинктами», призводить до того, що економічна політика в країні має етатистський і популістський характер. Показники цього року незрівнянні з економічними досягненнями 2004 року: тоді, крім іншого, країна могла похвалитися зростанням валового внутрішнього продукту (ВВП) на 12% і збільшенням біржового котирування на 200 із лишком відсотків.»
Аріель Коен, як і багато інших наших іноземних друзів, можливо, не знає про Івана Сусаніна. Інакше він сказав би, що наш уряд веде Україну у безвихідь — як Іван Сусанін.
ЩО Ж РОБИТИ?
У першу чергу уряд має перейти до стандартів підготовки та прийняття рішень, прийнятих в ЄС. Ще раз запитую: Ми ж збираємося в ЄС? Це означає, що наші громадяни і особливо роботодавці заздалегідь повинні знати про всі урядові новації у правилах гри. І мати реальну можливість впливати на зміст рішень. Поки що уряд імітує публічність. Наприклад, створено Раду імпортерів. Виникає питання: чи є ця Рада регламентним дорадчим органом? Хто і на яких засадах формував персональний склад? Наскільки ця Рада віддзеркалює цей бізнесовий прошарок?
По-друге. Уряд має працювати як єдина особа. Треба категорично відмовитися від взаємної публічної критики, котра просто лякає інвесторів (особливо іноземних).
По-третє. Уряду разом iз роботодавцями треба уважно проаналізувати стан справ по окремих галузях і, наголошую, разом iз роботодавцями виробити й реалізувати заходи щодо подолання кризових явищ. Наприклад: чому занепадає будівництво, обсяги котрого впали аж на 7,7%? Корупція заважає? А чому торік вона не заважала і обсяги будівництва тоді приросли на (осмислить це число!) на 30,3%. Як на мене, падіння обсягів будівництва скоріше всього вказує на глибоке розчарування інвесторів в уряді.
Вчетверте. Уряд має публічно реагувати на публічну критику від котрої ось-ось лусне iнтернет-простір.
Вп’яте. Уряд також повинен вибачитися за свої помилки — це є дуже важливою умовою відновлення довіри з боку роботодавців.
1 Ризики бюджету та макроекономічні наслідки. Записка Міжнародної експертної групи. Липень 2005р.
2 Наприклад, Інституту економічних досліджень і політичних консультацій.
3 Соціально-економічне становище України за січень—червень 2005 року. Повідомлення Державного комітету статистики України.
