Квітка Людовика

Ця квітка — символ чистоти та цноти. Багатовікове співіснування її з людиною, очевидно, дало поштовх філософу Ауербаху до такої думки: «В історії квітів — частина історії людства». Греки та римляни приписували цій квітці божественне походження. Новонародженого Геракла, сина Зевса і богині Алкмени, мати сховала від ревнивої дружини Зевса — Гери, поклавши його під густим кущем. Щоб зробити незаконнонародженого, але гаряче любимого сина невразливим, Зевс підлаштував це так, щоб Гера знайшла дитину, і не знаючи про його походження, пожаліла здорового чарівного хлопчика й вирішила нагодувати голодну дитину своїм молоком. Голодна дитина з такою силою почала ссати, що всемогутній богині стало дуже боляче, і вона грубо відштовхнула дитину. Молоко бризнуло аж до неба, утворивши на ньому Молочний Шлях, а краплі, які впали на Землю, перетворились на лілії.

Та значно раніше вiд греків лілія була відома давнім персам. Їхня столиця називалась Суза, тобто місто лілій. У гербі Сузи містилось кілька цих квіток. Ця квітка, за переказами, росла в Едемі, де жили Адам із Євою, тому великий трірський архітектор, який збудував храм Соломона, прикрасив зображенням цієї квітки стіни храму та його стелю і надав витончених форм лілії дивним капітелям величних колон.

Ніде лілія не мала такої причетності до історії, як у Франції. В V ст. н. е., коли король Хлодвіг, засновник французької монархії, будучи ще язичником, спостерігав у битві, як війська противників беруть гору над його воїнами, вигукнув: «Християнський Боже! Допоможи мені одержати перемогу, вірую в Тебе!» І тоді несподівано з’явився йому ангел Божий із гілкою лілії і сказав, щоб віднині він зробив цю квітку своєю зброєю та заповів її своїм нащадкам. Тої ж миті воїни Хлодвіга відчули незвичайну силу та мужність, кинулись на ворогів, яких примусили тікати. На знак вдячності за це Хлодвіг у 496 році в Реймсі разом із усіма своїми підлеглими франками прийняв святе хрещення. Відтоді лілія у Франції стає емблемою королівської влади.

Згодом, при царюванні Людовика IХ Святого, на французькому білому прапорі з’являється три квітки лілії, вишиті золотом, які означали три найважливіші доброчесності: співчуття, правосуддя та милосердя, якими повинен володіти монарх держави.

За Людовика ХII лілія стає головною окрасою всіх садів Франції й називається квіткою Людовика, оскільки, як стверджували сучасники, ніщо краще, ніж ця чиста бездоганна квітка, не могло передати душевну чистоту батька народу. А під час республіки 1793 р. республіканське правління всіляко намагалося принизити цю емблему королівської влади й навіть наказало таврувати каторжан зображенням лілії.

Із великою любов’ю до лілії ставились італійці й іспанці. У всіх католицьких землях цю квітку вважають квіткою Пресвятої Діви, адже саме з цими квітами архангел Гавриїл з’явився в день Благовіщення до діви Марії, щоб сповістити її про Непорочне Зачаття.

Сьогодні лілія — одна з найпоширеніших багаторічних квітів у всьому світі, її сортів — безліч. У народній медицині цю квітку цінують не лише за аромат, ніжність і витонченість, а ще й за цілющі властивості, хоча й досі в науковців до неї ще не дійшли руки, тож iще невідомий навіть хімічний склад цієї рослини. Проте з давніх-давен лілію вивчає народна медицина, шануючи її високі сечогінні та знеболюючі властивості, використовуючи спиртові настоянки, мазі, олії при болях у суглобах, при лікуванні опіків і ран.