Уроки Орлят

Завтра Президент України Віктор Ющенко разом із президентом Польщі Олександром Квасневським візьме участь в урочистому відкритті меморіального комплексу Орлят на Личаківському кладовищі у Львові.

Схоже, давній українсько-польський конфлікт щодо захоронень на Львівському цвинтарі Орлят незабаром буде розв’язаний. Принаймні, на це сподівається більшість депутатів Львівської міської ради, які проголосували за ухвалу щодо відкриття польських військових поховань 24 червня у Львові. Зокрема львівські депутати погодили пункт 4 ухвали Ради від 2000 року, викладений у такій редакції: в центральній частині поховань розмістити плиту з написом польською мовою: «Тут спочиває польський солдат, полеглий за батьківщину». Окрім цього, вони додали пункт, у якому йдеться про неприпустимість встановлення скульптурних, архітектурних елементів та мілітарних символів, не обумовлених ухвалою міськради. Депутати додали також пункт, відповідно до якого перед входом на меморіал вояків Української галицької армії та польських військових поховань буде встановлено інформаційну таблицю з написами польською та українською мовами: «Тут спочивають українські і польські воїни, які полягли в українсько-польській війні 1918—1919 р.р.».

Було б помилкою стверджувати, що такий крок дався депутатам легко. Невідомо, яким був би результат, якби на позачергову сесію Львівської міськради не приїхав перший заступник державного секретаря Іван Васюник і не зачитав звернення Президента Віктора Ющенка, у якому містилося прохання ухвалити згадане рішення. Зрештою, Президента послухалися не всі. У повному складі не голосувала фракція «Батьківщина», а її лідер Іван Денькович на знак протесту навіть покинув депутатську залу. При цьому він категорично заявив, що ухвала Львівської міськради — це «зрада національних інтересів України».

Щоб відчути драматизм того, що відбувалося у Львові, необхідно нагадати: «епопея» із відкриттям цвинтаря Орлят тягнеться уже п’ятнадцять років, а всі дотеперішні спроби дійти компромісу у питанні вшанування пам’яті полеглих польських солдатів зазнавали невдач.

Уперше питання вшанування польських вояків було піднято ще у 1990 році представниками польської фірми «Енергополь» і Польського товариства охорони військових могил, які самовільно організували реконструкцію надмогильних пам’ятників на Личаківському кладовищі у Львові. Зокрема польська сторона зажадала відновити споруджений у 1939 році цвинтар Орлят, де поховані поляки, які загинули в 1919 році під час українсько-польської війни, в результаті якої була ліквідована Західно-Українська Народна Республіка, а на значній частині Західної України встановився польський окупаційний режим. Зрозуміло, такі намагання польської сторони не могли не викликати обурення львів’ян, для яких цвинтар Орлят символізує часи однієї з найжорстокіших іноземних окупацій. Водночас львівська громада справедливо почала вимагати гідного вшанування пам’яті вояків Української галицької армії, могили яких розкидані на території сучасної Польщі.

З того часу і розпочалася ця «цвинтарна війна». Щоб залагодити конфлікт, у 1994 році уряди Польщі та України уклали угоду «Про збереження місць пам’яті і поховання жертв війни та політичних репресій», згідно з якою визначався порядок проведення робіт із реставрації поховань. У цьому ж році, відповідно до угоди, Львівська міська рада порушила питання перед Радою охорони пам’яток боротьби та мучеництва Республіки Польща, Генеральним консульством Польщі у Львові про необхідність погодження проекту реконструкції та впорядкування військових поховань згідно з установленим порядком.

Однак польська сторона не захотіла нічого погоджувати. Натомість на цвинтарі Орлят розпочалися будівельні роботи, що засвідчили: відновлюються архітектурні споруди й написи, які не можуть сприйнятися українцями. Зокрема на центральній плиті було встановлено меч замість хреста, збудовано допоміжні приміщення, зроблено окремий вхід на кладовище.

Щоб уникнути протистояння, у вересні 2000 року сесія Львівської міськради ухвалила рішення про завершення впорядкування на території музею «Личаківський цвинтар», складовою якого є цвинтар Орлят. Згідно з ним, було вирішено на надмогильній плиті п’яти невідомим польським воїнам зробити напис: «Невідомим польським воїнам, полеглим за Польщу в 1918—1920 роках».

Проте польську сторону це не задовольнило й вона домагалася, щоб у написі додали слова «За незалежність Польщі». Це нову викликало обурення львівської громади. Згодом поляки запропонували інший напис: «Невідомим польським воїнам, героїчно полеглим за Польщу в 1918—1920 рр.», на якому вони наполягали до останнього часу і на який категорично не погоджувалася львівська громада.

Конфлікт, по-суті, зайшов у глухий кут.

Не зважаючи на це, у 2002 році президент Леонід Кучма запросив до Львова польського президента Олександра Квасневського для урочистого відкриття цвинтаря Орлят. Це викликало нову хвилю обурення з боку львів’ян, яким недвозначно дали зрозуміти, що їх думка нічого не важить, а історична правда не цікавить офіційну українську владу.

За таких обставин президент Квасневський відмовився їхати до Львова, а «цвинтарна проблема» згодом дісталася у спадок новому Президенту Віктору Ющенку.

Треба віддати належне Ющенку, який одразу дав зрозуміти, що рахуватиметься з думкою львів’ян. «Як громадянин, я можу сказати, що жодного насилля не буде. Я буду слухати вас і діяти як Президент виключно з позицій громадського контексту у цьому конфлікті. Однак я буду завжди звертатися з одним проханням: друзі, нам необхідно вийти з цього конфлікту, зважаючи на нашу дорогу на Захід, на інтеграційні процеси в бік Євросоюзу, з огляду на те, що сьогодні робить Польща для України», — заявив Президент.

Крім того, у протоколі, що був нещодавно підписаний за результатами переговорів між державним секретарем Олександром Зінченком та керівником Бюро національної безпеки Республіки Польща Єжи Баром, уперше в історії українсько-польських взаємин йдеться про заходи щодо увіковічнення пам’яті українців, могили яких знаходяться на території Польщі. Зокрема у польському селі Павлокома, що неподалік українсько-польського кордону, заплановано вшанувати пам’ять трьохсот шістдесяти п’яти українців, яких у 1945 році вбили вояки підрозділу польської Армії Крайової.

Історія із вшанування польських вояків на цвинтарі Орлят, незалежно від того, як вона закінчиться, вже сьогодні спонукає до кількох висновків. Передусім українська сторона, здається, зрозуміла, що історичне минуле — це не лише розповіді про сиву давнину. А це також чинник сучасної політики, де необхідно жорстко відстоювати власні національні інтереси. Подобається це комусь чи ні, але саме поляки у цьому плані дали нам належний урок. Вони продемонстрували не лише знання власної історії, а й спроможність зробити її фактором сучасної політики у відносинах між Польщею і Україною. На жаль, Україна не завжди гідно складала іспит на знання власної історії. Особливо безпорадним виглядав офіційний Київ, який, чи то у випадку Орлят, чи так званої Волинської трагедії був готовий іти на згубні для авторитету України кроки. Сьогодні ще рано говорити, що українська влада сповна завчила уроки Орлят. Але є всі підстави стверджувати, що ці «уроки» не минули даремно.

ДО РЕЧІ

Учора Верховна Рада порекомендувала Львівській міській раді відмінити рішення від 13 червня про завершення впорядкування польських військових поховань 1918—1919 років на території історико-культурного заповідника «Личаківське кладовище» як прийняте без дотримання вимог чинного законодавства. У постанові зазначається, що Верховна Рада, «усвідомлюючи історичну значущість і високі моральні цінності політики добросусідства, підтримує будь- який акт чи дію, направлену на її втілення в життя». Разом з тим, на переконання українських парламентаріїв, «ці відносини мають будуватися на взаємоприйнятній і рівноправній основі».