Биков і порожнеча

У Києві на вулиці Горького, 7, — показові зміни. Зовсім нещодавно тут майоріли російські прапори й був розташований «Російський клуб» — майданчик московського піару на підтримку Віктора Януковича. Тепер будинок прикрашає прапор Білорусі. Причому не нинішній державний, а історичний та опозиційний біло-червоно-білий. За сприяння Української народної партії тут минулого тижня відкрився Центр українсько-білоруського партнерства. У межах його діяльності планується видавати газету, створити білоруську радіостанцію, інститут білоруської мови, а також сформувати групу професійних спостерігачів для президентських виборів, що мають відбутися в Білорусі 2006 року, повідомила прес- служба УНП. У колишній господі російських політтехнологів лежить брошура лідера Білоруського народного фронту Зенона Позняка про «одвічну війну білорусів із Росією», під стіною стоїть гітара, на столі — бутерброди: українська ковбаса на білоруському хлібі...

Українська організація «Студентське братство», за словами її керівника Олега Яценка, разом із колегами з Польщі та Литви, домагається від Єврокомісії та Кабінету Міністрів України сприяння безкоштовному навчанню в нашій державі тих, хто зазнає в Білорусі політичних переслідувань. Учора в Центрі українсько-білоруського партнерства відбулася відповідна конференція. Напередодні кореспондент «Дня» зустрілася з білорусами, які брали участь у відкритті осередку — представницями Об’єднання білоруських студентів Волею Кузьміч та Янею Бурою й координатором інформаційного ресурсу studenty.by Юрою Сідуном. На запитання, якою мовою мені краще говорити, вони одностайно відповіли — українською. Відповідали також принципово — чистою білоруською.

«На мою думку, в Білорусі добра освіта, є багато університетів — державних і недержавних, дуже гарні викладачі, але велика проблема, що університети дають теоретичні знання й жодної практики. Наприклад, деякі викладачі економіки, які ще за СРСР викладали політекономію, сьогодні зовсім не орієнтуються в ситуації, — каже Воля. — Звісно, у державних університетах більше тиску. Від тебе вимагають не заглиблюватися в політику, бути якимось клоном, тупо записувати лекції. Вже другий навчальний рік у нас викладають предмет «Білоруська державна ідеологія». Звичайно, студенти намагаються прогуляти ці лекції. Тому в Економічному університеті дуже хитро зробили — перші п’ять хвилин пари з економічної теорії викладач зобов’язаний читати цю «політінформацію». Нерідко студентів виключають через політичні мотиви. Наприклад, цими днями на журфаку Білоруського державного університету — цей факультет єдиний на всю країну — працівники адміністрації президента розбираються зі студентами, чия професійна практика їм не подобається».

Почастішали в Білорусі спроби обмежити користування студентів інтернетом. За словами Волі, Яні та Юри, в деяких університетах це просто заборонено: всесвітня павутина — тільки для викладачів. «Між іншим, окремий відділ у білоруських «органах» займається тим, що провокує політичні дискусії на інтернет-форумах, зокрема — студентських», — каже Юра.

Стипендія у білоруських студентів, за їхніми словами, доволі висока. «Після минулих президентських виборів, коли молодь не підтримала Лукашенка, він крім курсу державної ідеології запровадив підвищену стипендію для обраних, а середню підвищив до $25—30. Але, зрештою, життя в Білорусі зараз дорожче, ніж в Україні», — зазначає Юра.

Як відомо, нещодавно Олександр Лукашенко вирішив перейменувати мінський проспект імені білоруського першодрукаря Франциска Скорини на проспект Незалежності, а проспект імені партійного діяча радянських часів Петра Машерова — на проспект Переможців. «Близько 90% виступають проти цієї новації. Своїм рішенням Лукашенко об’єднав і націоналістів, які захищають Скорину, й комуністів, які за Машерова, — каже Воля. — Перейменування — повна дурниця, але, на мою думку, це така розвідка боєм: до виборів залишилося півтора року, й Лукашенко вирішив подивитися, якою може бути реакція людей. На акції протесту проти перейменування приходять по кілька десятків чоловік — але добре, що вони приходять щодня!» «Дочка Машерова — в опозиції й це може бути просто помста їй з боку Лукашенка», — додає Яня.

«Білоруси не поспішають виходити на вулиці, — каже Воля. — У нас же все так по-європейськи: чисто на вулицях, дерева ростуть, по телебаченню гарно розповідають… Коли ми проводимо наші студентські акції — на нас дивляться скоса. Але коли ми протестуємо проти виселення з гуртожитків — люди приєднуються. Думаю, помалу, переймаючись соціальними проблемами, люди виходитимуть. На жаль, мені здається, що у нас не буде такого мирного варіанту, як в Україні. Лукашенко проаналізував український приклад, зокрема те, що міліція перейшла на бік демонстрантів, — і тепер білоруські внутрішні війська не мають права не виконувати навіть злочинний наказ президента — стріляти в людей».

За словами білоруських студентів, експортувати українські революційні методи до їхньої країни неможливо — надто різні системи. «Просто чим більше довкола демократичних прикладів, тим краще для Білорусі. У ситуаціях — справді кардинальна різниця, але ж ми — схожі люди. Для нас корисний ваш досвід, бо в студентському середовищі ситуація подібна. І ще для нас дуже важливо, як розвиватиметься ситуація в Україні, бо наша влада й ЗМІ неймовірно роздувають найменші ваші проколи. Тому ми дуже хочемо, щоб Україна справді йшла правильним курсом», — каже Воля. Київський центр, за словами студентів, це «місце, де можна вільно зібратися, провести семінар чи інший захід». Бо в Білорусі опозиції складно винайняти приміщення. Наприклад, «вибори кандидата в президенти відбуваються у лісі, а довкола бігають кадебешники з камерами».

Об’єднання білоруських студентів — позапартійна організація. Своїми опозиційними політиками молодь незадоволена. «У наших опозиціонерів справді дуже низькі рейтинги, але дає надію те, що близько половини білорусів готові були б проголосувати за реального конкурента Лукашенку, якби знали таку людину. Те, що опозиційні партії надто повільно проводять процес згуртування, нас вельми непокоїть», — каже Воля.

Нещодавно в одному з російських видавництв вийшла російська версія книги знаменитого білоруського письменника, фронтовика Василя Бикова — «Час шакалов». Це — художнє осмислення лукашенківської Білорусі, яке встиг зробити нині покійний класик. Чи можна буде знайти цю книжку на його батьківщині? «Гадаю, вона розповсюджуватиметься підпільно», — каже Воля. «Багато книжок західних авторів, які є в книжкових крамницях Києва, можна придбати й у Мінську, — пояснюють білоруси. — Проблеми — із білоруськомовною літературою, її майже немає, того ж Бикова у нас продають як російського класика».

Що ж до поп-культури, то білоруські студенти кажуть, що дуже раділи провалу Анжеліки Агурбаш на «Євробаченні». Вболівали за Наталю Подольську — білоруску, яка виступала за Росію. Анжеліку ж Агурбаш студентство білорускою не вважає й каже, що її продюсер Кіркоров і російський багатій-чоловік — явно не та команда, з якою можна виграти «Євробачення». За словами студентів, Лукашенко просто марив ідеєю провести «Євробачення» у Мінську напередодні президентських виборів 2006 року, тому Агурбаш мала величезний промо-тур Європою. Втім, не допомогло… «А от багато наших гуртів не мають змоги виступати в нашій країні, особливо ті, які співають білоруською», — зітхає Юра.