Тест на лідерство

Україна отримала можливість перевірити обґрунтованість своїх претензій на регіональне лідерство. Недавно Київ презентував власне бачення врегулювання придністровської проблеми. Чи вдалим виявиться «план Ющенка» (як уже встигли назвати наш «миротворчий документ»)? Його неуспіх може стати першим істотним провалом на зовнішньополітичному напрямку України. Його ж реалізація додасть ваги авторитету держави на міжнародній арені.

«А як Віктор Ющенко збирається вирішувати придністровську проблему?», — доводилося неодноразово чути запитання від представників штаб-квартири НАТО одразу після помаранчевої революції, коли Президент не міг визначитися навіть з кадровими питаннями, не говорячи вже про придністровське. Від України уже давно чекали реальних кроків у напрямку придністровського врегулювання. Нинішню зацікавленість ЄС і НАТО придністровськими подіями не можна порівняти із інтересом кількарічної давнини — тепер він має абсолютно прагматичне пояснення. Ані в Євросоюзі, ані в Північноатлантичному альянсі не хотіли б межувати з країною, де існує неконтрольований сепаратистський режим. Як відомо, сусідня з Молдовою Румунія увійшла до НАТО торік, а до ЄС приєднається 1 січня 2007 року. Може існувати в цього інтересу і інший підтекст: Молдова задекларувала своєю метою членство в Євросоюзі. Таким чином у брюссельських чиновників з’явився ще один важливий резон, аби стежити за внутрішніми процесами в цій країні.

Україна не змусила довго чекати... Кілька місяців тому Президент розкритикував відповідальні органи влади за те, що Україна, «яка несе мільярдні збитки через цей конфлікт», досі не має свого плану щодо Придністров’я. Вочевидь, критика Віктора Ющенка була сприйнята як керівництво до дії: складалося враження, що мирна ініціатива Києва розроблялася стаханівськими темпами. І вже 22 квітня на саміті ГУАМ у Кишиневі Президент оприлюднив українське бачення із розв’язання придністровського вузла. Він запропонував сім кроків врегулювання під загальною назвою «До врегулювання — через демократію». Перша реакція: нічого особливого, жодної конкретики... Конкретика стала відома цими днями. Наприкінці минулого тижня Міністерство закордонних справ України оприлюднило план врегулювання придністровської проблеми. Саме цей документ сторони (Україна, Росія, Молдова, Придністров’я, ОБСЄ за участі представників Євросоюзу і США) обговорювали під час недавньої зустрічі у Вінниці. Українські дипломати стверджують, що вінницькі переговори стали переломним моментом у переговорному процесі.

Український план врегулювання складається із трьох фаз. На виконання кожної із них відводиться по півроку. На першому етапі парламент Молдови не пізніше як в липнi нинішнього року повинен прийняти закон про основні положення статусу Придністровського регіону. Згідно з цим документом, Придністров’я може мати власну конституцію, символіку (прапор, гімн, герб). Статус Придністров’я визначається як «особлива адміністративно-територіальна одиниця Молдови у формі республіки». Тобто фактично йдеться про схвалення базового, загального закону. За задумом України він має легітимізувати проведення у Придністров’ї парламентських виборів (не пізніше жовтня-листопада цього року).

Вибори якраз є центровою ідеєю українського плану врегулювання. По-перше, Придністров’я зможе делегувати уже легітимних представників для ведення подальших переговорів. По- друге, придністровський парламент може оновитися за рахунок приходу «нових облич», із якими, за неофіційним задумом української сторони, буде легше досягнути компромісу. А він буде надзвичайно необхідним, оскільки другий етап врегулювання передбачає розподіл компетенцій і повноважень між центральними органами влади Молдови і Придністров’я. Для цього спочатку придністровський парламент схвалює відповідний нормативно-правовий акт. Потім придністровські депутати делегують до спеціальної парламентської комісії Молдови представників, які разом будуть розробляти проект нового закону — про особливий правовий статус Придністровського регіону. Нарешті, третій етап передбачає, що Тирасполь і Кишинів разом із майбутніми країнами-гарантами (Росією, Україною, ОБСЄ за сприяння США і Євросоюзу) розробляють договір про дотримання закону про особливий правовий статус Придністров’я.

Які основні труднощі? Насамперед ще надто рано стверджувати, що цей документ буде схвалено всіма сторонами — це має статися найближчими тижнями. Наразі молдовани і придністровці нібито не проти українського плану, однак не визначилася поки що Росія, яка має безпосередній вплив на поведінку тираспольської адміністрації. Москві справді буде непросто змиритися з реалізацією саме української формули примирення. Два роки тому зазнав краху російський «меморандум Козака» (впровадження російського плану врегулювання було покладено на колишнього першого заступник глав Адміністрації президента Росії Дмитра Козака). Росія тоді досить успішно вела переговорний процес (ігноруючи при цьому інших посередників — ОБСЄ і Україну). Але в останній момент президент Молдови відмовився поставити підпис під документом... Головний аргумент — експертні оцінки з боку міжнародних організацій, які визнали російські пропозиції такими, що можуть суперечити інтересам Кишинева. У дипломатичних колах подейкують, що росіяни в останній момент дописали до документа неузгоджене положення — про присутність в регіоні російських миротворців (притому, що сама Молдова мала демілітаризуватися). Москва таким чином «у лобову» зафіксувала залежність миру в Молдові від гарантій лише однієї країни — Росії.

Уже сьогодні можна помітити прояви своєрідних заздрощів із боку Москви стосовно українських пропозицій. Деякі російські експерти навіть стверджують, що українські дипломати ледве не списали «план Козака». Насправді ці документи абсолютно різні. Російський план носить більш конкретний, аніж український характер. І навіть у спільних моментах можна знайти суттєві відмінності (надто вже кидається в очі написання «плану Козака» «під Росію»). Приміром, згідно з російським задумом, Придністров’я могло вийти зі складу Молдови через проведення референдуму «за наявності підстав». При цьому самі підстави не прописувалися в документі (фактично такою підставою могло стати будь-що). В українському документі аналогічне положення конкретизоване: Придністров’я має право виходу зі складу Молдови лише у тому випадку, якщо Молдова прийме рішення про приєднання до іншої держави. Цією тезою, до речі, апріорі «нейтралізуються» побоювання придністровців, нібито Кишинів виношує задум про приєднання до Румунії.

За що критикують «план Ющенка» найбільше? Насамперед за його «загальність» — у ньому не прописано конкретний статус Придністров’я. Це, як стало відомо «Дню», прийшлося не до вподоби Євросоюзу. Українські дипломати в неформальних бесідах наголошують, що цей статус якраз і мають визначити самі молдовани і придністровці у рамках спеціальної парламентської комісії. Де гарантії, що депутатам вдасться домовитися? Жодних. Однак скидається на те, що Україна робить ставку на прихід у придністровський парламент більш «зговірливих» депутатів. Ознаки цього нібито вже є — недавно майже два десятки нинішніх парламентаріїв Верховної ради ПМР внесли на розгляд поправки до конституції, які розширюють парламентські і звужують президентські повноваження (в умовах жорсткого придністровського режиму — це справжній подвиг). Однак виборчий момент українського плану викликає побоювання у придністровців — мовляв, Україна має намір експортувати помаранчеву революцію. Українські дипломати абсолютно спростовують таке припущення, нагадуючи, що революція в Україні відбулася через фальсифікації на виборах. У Придністров’ї і виборча кампанія, і саме голосування проходитиме під наглядом ОБСЄ, що має створити рівні умови для всіх кандидатів.

Росію у врегулюванні непокоїть присутність Сполучених Штатів і Євросоюзу. Під час зустрічі посередників у Вінниці, яка відбулася 16-17 травня, росіяни прямим текстом ставили питання: яким саме Україна бачить залучення Брюсселя і Вашингтона? За інформацією «Дня», на першому етапі цим сторонам буде відводитися роль спостерігачів. Якщо ж Придністров’я і Молдова підтримають розширення кола посередників, то Київ також дасть своє «добро». (Хоча досі ані Київ, ані Москва не отримали відповідних листів від США та ЄС). Можна припустити, що присутність західних дипломатів дещо звузить поле для різноманітних маніпуляцій з російської сторони — принаймні це не робитиметься у відкритій формі. Однак не варто забувати, що Росія неодноразово демонструвала неузгоджену з партнерами «самостійність» у своїх діях. Придністров’я навряд чи стане винятком.

Вочевидь, Україні доведеться почути ще чимало критики з приводу плану врегулювання. В українських дипломатів із цього приводу відповідь уже готова: краще хоч щось робити, аби дати новий хід мирному врегулюванню.