Хто такий сучасний журналіст: у пошуках визначень
Як уже повідомляв «День» (№67), під час останніх «острозьких читань» (в рамках яких відбулася читацька конференція за матеріалами книжки «Війни і мир» з бібліотеки нашої газети, а також було оголошено про новий конкурс на здобуття стипендії головного редактора «Дня» для студентів Острозької академії) виникла окрема дискусія, приводом для якої стало «просте» запитання студента Тараса ДАВИДЮКА: «Хто такий журналіст?».
Як відзначив віце-президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» і наш автор професор Володимир ПАНЧЕНКО, немає нічого важчого, ніж відповідати коротко на такі запитання, і пригадав у зв’язку з цим відому фразу: «Пробач, що написав багато, написати коротше не було часу». У той же час це запитання, за словами Володимира Панченка, — для всіх, адже всіх людей можна поділити на журналістів і не журналістів, і всі ми так чи інакше маємо справу з журналістикою, принаймні як споживачі інформації. Особисто для Володимира Євгеновича журналіст — це передусім носій об’єктивної інформації, хоча сучасна практика демонструє кон’юнктурність багатьох ЗМІ.
А головний редактор «Дня» закцентувала увагу на відповідальності журналіста. Нагадавши про рішення Європейського суду на користь «Дня» від 29 березня (див. №56), яким було підтверджено, що оціночні судження журналістів, на відміну від випадків перекручування фактів, непідсудні, а політики мають бути готові до посиленої критики з боку ЗМІ, Лариса ІВШИНА зауважила: на сьогодні є дуже актуальною думка про те, що журналіст — це людина, озброєна хірургічним скальпелем, яка може вилікувати, але може і вбити. Адже тлумачення Європейського суду надають журналістам надзвичайно широкі повноваження. «Ми можемо гостро та сміливо, якщо маємо для цього відповідні якості, писати про політиків. Але відповідальність передбачає високу культуру, професійність і певний рівень моральності, щоб скальпель не потрапив до рук маніяка».
Лариса Івшина запропонувала студентам Острозької академії написати колективний портрет журналіста. На електронну адресу «Дня» надійшло чимало цікавих відповідей. Хтось із острозьких студентів сприймає образ і завдання журналіста дещо ідеалістично, хтось — прагматично, а деякі — навіть із певною часткою іронії.
Зустрічалися у відповідях i цікаві порівняння. Наприклад, на думку Даші ЗІНЧУК, журналіст — це «письменник, визнаний за життя». А от Ольга ЛИСЕНКО вважає, що професію журналіста можна порівняти із роботою дантиста, «що видаляє зуби несправедливості, лікує «карієс» суспільної байдужості до навколишніх подій. І, як зубного лікаря, журналіста недолюблюють, бояться, як бормашини».
Якими ж якостями має володіти сучасний журналіст? На думку Ольги БОРИСЮК, «журналіст — людина, професіоналізм якої полягає в тому, щоб знати, де знайти інформацію, а потім — що з неї, як, де, кому й коли донести до відома». Петро СИНЮК відзначає, що журналіст «проникає туди, куди для інших закритий доступ». А Юрій ЄВДОКИМОВ додає: «...і неодмінно має свій унікальний погляд на ту чи іншу ситуацію». Можливо, дещо перебільшуючи здібності багатьох «працівників пера і мікрофона», Наталя ЛІПЧУК пише про те, що журналіст — «людина, котра здатна створити сенсацію із того, що давно вже списано й віддано на металолом». А от на думку Ольги РЕШЕТИЛОВОЇ, справжній журналіст «вміє уловити скриті нотки актуальності в буденній рутині одноманітних подій». Багато в чому збігається з судженнями головного редактора «Дня» погляд Алли ТКАЧУК, яка вважає, що «справжній спеціаліст цієї сфери повинен бути людиною не лише мудрою й високоосвіченою, але й порядною й не заангажованою. Адже слова й думки, що виходять з-під пера цих «хірургів масової свідомості» безпосередньо впливають на читача-споживача, сприйняття ним настроїв суспільства». А Людмила МАСИК наводить невеличкий перелік ознак журналіста. На її думку, це «людина, яка мимоволі до всього оточуючого добирає заголовки та постскриптуми»; «яка в дитинстві мріяла володіти всіма професіями, але за наявності лише одного життя трансформувала їх в одну»; це «людина без статі та віку: у неї сміливість чоловіка, підступність, допитливість дитини, досвід старця» . Як зауважує Ірина СЛУТА, «світом правлять дві речі: час та інформація. Справжній, успішний журналіст — це людина, яка вміє працювати з цими двома категоріями».
Мабуть, найдетальніше на запитання, хто такий журналіст, відповіли стипендіати головного редактора «Дня» (що й не дивно, адже у них є власний журналістський досвід). Так, Тетяна ПОПОВА пише, що «саме від журналіста залежить, як сприйме громадськість певного політика чи культурного діяча, чи засудить їх людська думка, чи зустріне із захопленням». Тому в журналісті вона бачить «сучасного Робін Гуда, який захищає інтереси народу і держави», також відзначаючи, що ця професія вимагає від людини найвищих моральних якостей.
У той же час, як пише Павло БУЛГАК, у нашому суспільстві журналіст, на жаль, ототожнюється з людиною, яка є апологетом окремих політичних сил та представників бізнес-середовища. Щодо того, яким він має бути, то, відзначає Павло, «журналіст — це в першу чергу аналітик, мисляча людина, здатна швидко й оперативно обробляти великі потоки інформації й подавати її читачу в зручному для розуміння форматі. Журналіст також є посередником між владою та громадянами, й зазвичай саме журналісти є найближчими до розуміння проблем простих громадян, ніж владні структури та інституції. Тому, окрім суто інформативної складової, журналісти виконують роль своєрідної групи тиску на прийняття владою політичних, економічних та соціальних рішень». Сучасні трансформації у вітчизняній журналістиці, на думку Павла Булгака, «відбуваються не лише з огляду на перемогу демократичних сил під час помаранчевої революції, але й з огляду на те, що підвищився рівень політичної культури населення. У громадян з’явився попит на об’єктивну інформацію, й провідні ЗМІ чудово розуміють, що такий попит необхідно задовольняти».
А на думку Яни КУТЬКО, «хороший» і «поганий» журналіст взагалі — дві різні професії. «Адже хороший журналіст знає всі підводні течії слова, знає, що значить гратися словом, кидатися словом, прикрашати та знецінювати, будувати та руйнувати... Знає, що мовчання — це ще не тиша, і слово — ще не правда, і що «прагнення свободи — ще не є свобода». Хороший журналіст знає, що за кожне слово — сказане, написане, кинуте та запущене в гру — він відповідає перед усіма та кожним». Важко не погодитися.
