«Майдан закінчився»?

На політичній палітрі України існує вельми значна вільна виборча ніша. Напевно, це перший висновок, який можна зробити після вже минулих з’їздів двох найбільших політичних сил країни — Партії регіонів і «Народного союзу «Наша Україна».

Що стосується нової партії влади, то багатьох неприємно здивувала стилістика сумнозвісної «єди» у відбудові партійної вертикалі. Про сумніви в успіху та демократичності нового політичного проекту свідчить і той факт, що обидва Рухи, попри недвозначні попередження Президента та його оточення, не поспішають розчинитися в новій структурі. Експерти та журналісти вже задаються запитаннями: чи зуміє влада перемогти без використання адмінресурсу, чи дотримуватиметься вона принципів, які сама ж і запропонувала разом із Майданом? Та й парламентські вибори суттєво відрізняються від минулих президентських тим, що «кандидатів» буде більше, ніж два. І за владу (колишню опозицію) як за найменше зло голосуватимуть вже набагато менше виборців. Загалом, створення партії віце-прем’єрів, міністрів і губернаторів поки що вселяє більше тривог, аніж надій щодо якості вітчизняного політичного процесу.

Стосовно Партії регіонів напрошується висновок, що засвоєння уроків поразки в президентській кампанії буде непростим і необов’язково успішним. Тональність основних виступів на з’їзді, роздвоєння між політичною кон’юнктурою та бізнес-інтересами провідних членів партії, дивний конфлікт між «молодими» та «старими» — все це істотно ускладнює перспективи регіоналів. Так, в активі цієї політичної сили — близько 13 мільйонів громадян, які голосували проти нової влади. І поки що влада не має якихось серйозних аргументів на користь того, щоб ці мільйони змінили свою думку. Але з іншого боку, і Партія регіонів ще не зробила нічого для того, щоб подолати свій багато в чому замкнений територіальний характер і спробувати хоч би не відлякувати виборців заходу, центру та столиці країни.

Нова влада думає про своє майбутнє. Тобто про 2006 рік, коли мають відбутися чергові парламентські вибори та вибори до органів місцевої влади. Здається, це найголовніший висновок, який можна зробити з установчого з’їзду партії «Народний Союз Наша Україна», почесним головою якої обрано самого Президента Віктора Ющенка.

Подія вражала своєю помпезністю. До Києва прибуло близько 6,5 тисячi делегатів, які разом із сімома сотнями представників ЗМІ майже заповнили столичний Палац спорту. Як із гордістю повідомили організатори, це був найбільший з’їзд на теренах СНД.

У центральному секторі Палацу спорту, який було добре видно з усіх трибун, розмістилася левова частка переможців виборів-2004. На найпочесніших місцях, зокрема, поряд із патріархом Філаретом, скупчилися депутати із «Нашої України» — члени внутрішньофракційних груп «Разом» та «Солідарність». Це й зрозуміло, бо саме на базі цих об’єднань (називати їх політичними дещо незручно, особливо першу, зважаючи на особовий склад переважно бізнесового характеру) нова партія й утворюється. Чимало було представників партії Віктора Пинзеника «Наша Україна», щоправда, на правах гостей. Зате дуже мало — партійних груп НРУ та УНП. Не прийшла і головна соратниця Віктора Ющенка на виборах — прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, приславши замість себе нового главу фракції БЮТ Олега Білоруса.

Віктор Ющенко з’явився без краватки, наче підкреслюючи, що він як глава держави перебуває на форумі у статусі гостя. Перш ніж розпочати свою промову, Президент похвалив... нову владу в особі керівника міліцейського відомства. Віктора Ющенка, за його словами, вразили слова одного делегата, який сказав, що проїхав чотири області і його жодного разу не зупинило ДАІ...

«Ми вибудовуємо амбіційні сили на виборах 2006 року. Ми не програємо вибори 2006 року, а обов’язково виграємо!», — окреслив Президент політичні завдання нової партії. На його думку, єдина партія «Народний союз Наша Україна» допоможе реалізувати прагнення України «бачити українця європейцем, заможним, демократичним і вільним». Президент висловив пропозицію стосовно потенційних учасників провладної виборчої коаліції. Це — сили, які згрупувалися навколо прем’єра Юлії Тимошенко та спікера Володимира Литвина. Віктор Ющенко дав зрозуміти, що у решти політичних сил приєднатися до його блоку на рівних правах шансів небагато. «Коаліція буде єдина із трьох політичних сил. Це те кредо, на якому ми стоїмо», — наголосив Ющенко. При цьому він демонстративно «відшмагав» ті політичні сили, які не виявили бажання влитися в нову партію, — НРУ та УНП. «Окрему репліку скажу приглушеним, нейтральним тоном — мене дуже засмутили ідеї, прийняті двома нашими партнерами — Українською народною партією і Народним Рухом України. Відносно того, що вони ідуть самостійно на вибори 2006 року. Це помилка...» — резюмував Президент. Його виступ за традицією супроводжували бурхливі оплески та скандування «Ю- щен-ко!» Майже одноголосно з’їзд обрав Президента України Віктора Ющенка почесним головою нової партії. За це рішення проголосували 6405 делегатів (і як тільки лічильна комісія встигала за 5—10 секунд порахувати тисячі рук?), при трьох проти і трьох таких, що утрималися. Про те, що ще недавно новообраний глава держави ставив вимогу безпартійності до майбутнього прем’єр-міністра, з трибуни форуму, ясна річ, не згадувалося.

З’їзд обрав також 120 членів керівного органу — Ради партії. До нього увійшли, зокрема, чимало міністрів, губернаторів та інших представників виконавчої вертикалі — тобто, по суті, тих, кого раніше опозиція називала адмінресурсом. Голосували за єдиний, завчасно сформований список, оголошення якого нерідко супроводжувалося криками «Ганьба!» із залу. Втім, на склад списку ці вигуки не вплинули, тож донецька делегація, протестуючи проти включення до Ради від їх регіону Антона Клименка (начебто ставленика Романа Безсмертного), спробувала навіть застосувати «майданні» методи, заблокувавши під час перерви трибуну. Але теж безуспішно. Репліка Юрія Єханурова — «Майдан закінчився» — стала ніби «слоганом» з’їзду. На своєму засіданні в перерві на безальтернативній основі Рада обрала собі голову, яким став віце-прем’єр iз адмінреформи Роман Безсмертний, заступників голови — секретаря РНБО Петра Порошенка і керівника депутатської групи «Разом» у фракції «Наша Україна» Миколу Мартиненка. Виконком партії очолив Юрій Єхануров. Було також сформовано президію у складі 21 особи. Передбачаючи розширення партійних рядів, у складі Ради партії залишили вакантними 30 місць.

Таким чином, нова українська партія влади в цілому сформована: наявність впливових людей як у Києві, так і в регіонах означає, що за побудовою звичних партійних структур з усіма їх атрибутами справа не стоятиме. Судячи із заявлених почесним головою партії Віктором Ющенком та іншими її лідерами завдань, партія «Народний союз Наша Україна» претендує на те, щоб бути найавторитетнішим посередником між державою та українським суспільством. Хоча кількість начальників у новій структурі може поставити запитання про посередників вже між самою партією й суспільством.

Як вплине поява нового утворення на розстановку сил в українському політикумі? Якими ж є основні активи та пасиви «Народного союзу Наша Україна»? Зокрема — в порівнянні з колишніми «партіями влади», жодна з яких так і не стала популярною серед простих людей. Безумовним плюсом нової політичної сили є авторитет її лідера (важко сказати, неформального чи все-таки формального — з огляду на розмитість поняття «почесний голова») — Президента України Віктора Ющенка. Якщо рейтинг Ющенка до виборів не розпорошиться, солідний результат у 2006 році його дітищу в будь-якому разі забезпечено. Більшість призначених партійних посадовців ще недавно були в опозиції, тож, за ідеєю, можуть і не встигнути забути про проблеми громадян.

Однак на цьому перелік переваг «Народного союзу...» над попередніми партіями влади завершується. Принаймні на таку думку наштовхують спостереження за роботою з’їзду та формуванням керівних органів партії. По-перше, насторожують багаторазові повторювання, наче заклинання, що новоутворена партія буде «справді народною» і зовсім не схожою ані на КПРС, ані на НДП. Втім, рада партії була сформована, як вже згадувалося, на основі заздалегідь складеного списку, в який делегати не могли вносити зміни. Вищі керівні органи, в тому числі голову Ради, взагалі призначили без участі рядових делегатів з’їзду. По-третє, наявність у партійних рядах і керівних органах «класичних» представників адмінресурсу породжує сумніви в тому, що цей самий «ресурс» не буде використовуватися на виборах. Запевнення Романа Безсмертного, за словами якого губернаторів прийняли до партії для того, щоб ті були ближче до народу та «не скурвилися» завдяки пильному партійному контролю, є лише «чесним словом» політика.

Не менш цікавими є і питання, які стосуються поставленого Ющенком завдання йти на вибори в одному блоці із силами прем’єра і спікера. Посаду фактичного керівника партії, хоч як би маскували її назву, обійняв відомий «друг» діючого прем’єра Юлії Тимошенко Роман Безсмертний. Очевидно, щоб знайти спільну мову, цим політикам доведеться добряче попрацювати не без участі почесного голови партії. Щодо спікера Володимира Литвина, то ситуація ще цікавіша. З’Їзд майже збігся із звільненням другого і останнього губернатора, який був креатурою спікера, — Сергія Касьянова з Дніпропетровщини. Найближчим часом спостерігачі прогнозують подальший наступ на людей Литвина у виконавчих структурах. Iз парламентських прихильників Литвина на з’їзді не було видно нікого, принаймні — з відомих політиків. Не додасть нічого доброго до співпраці партій влади й резонанс навколо останніх подій у справі Гонгадзе і навколо плівок Мельниченка. Тож починати діалог двом політсилам доведеться мало не з «чистого (чи не зовсім чистого?) аркуша». До того ж, як відомо, до спікера в парламенті перейшло чимало членів колишньої провладної більшості, тож об’єднання з ними у блок можна буде назвати злиттям старого та нового адмінресурсів...

Не меншою проблемою є і відносини «Народного союзу «Наша Україна» з тими націонал-демократичними силами, які поки залишилися «за бортом» мегапартії. Щодо партії Пинзеника, то тут все більш- менш зрозуміло: за словами Безсмертного, вона «йде» до нового об’єднання, і є домовленість, що після виконання певних формальностей увіллється в неї. Інша справа — НРУ та УНП. Думка Юрія Єханурова — якщо лідери цих сил не підуть найближчим часом на зближення з «Народним союзом...», вони наразяться на відтік як окремих членів, так і цілих регіональних організацій — виглядає як попередження. Однак не варто скидати з рахунку і амбіції цих політсил та їх прагнення зберегтися як окремі суб’єкти зі своїми структурами та відносно давньою історією. В лідерів і НРУ, і УНП є підстави боятися, що вони зі своїми прихильниками просто- напросто розчиняться в морі більш багатих, більш впливових та більш наближених до влади безідеологічних, але вкрай прагматичних соратників Віктора Ющенка.

Отже, поки що висновок полягає в тому, що новоутвореній величезній партструктурі «світять» не лише чималі політичні дивіденди, але і не менші проблеми. Без принципового вирішення яких «Народний союз «Наша Україна» ризикує повторити безславну долю попередній версій української «єди». Хоча усе це не виключає можливості того, що нова партія в найближчій перспективі буде популярною серед населення, яке все ще дивиться на нову владу з величезними надіями і сподіваннями. Та й нова опозиція поки що не демонструє здатності діяти на виборчому полі влади.