Як знайти гроші на культуру
Видавництво «Кальварія» випустило книгу Франсуа Кольбера «Маркетинг у сфері культури та мистецтв».
«Такі наукові книжки дуже складні, — коментує Євген Карась, один з «українських співавторів» друкованого видання. — Іноді доводиться написати зовсім новий текст, аби дати зрозуміти, про що йдеться. Наше завдання — допомогти розібратися, в першу чергу, в термінах, азах, адже це все для нас порівняно нове...»
Хоч би як там було, та чи насправді культура на Заході є однією з найвигідніших галузей для вкладання грошей?
— У Нью-Йорку я тридцять років провела в цій роботі, — ділиться з нами пані Ірена Стецюра, що вже одинадцять років працює в Україні у схожій сфері, — культура ніде не дає абсолютно ніякого прибутку. Все тримається на товариських зв’язках і почутті задоволення від зробленого.
Хай там як, а наразі до Президента України в гумористичній формі вже написано лист, де «культурники» наголошують про необхідність створення Наглядової ради, як зазначив пан Карась, її жорсткої політики стосовно ефективності використання грошей меценатів, звітності щодо виконання роботи. Хоч як би там було, а виборювати тендери (що з початком реставраційної політики є запитанням дня) на те, аби віддати свої гроші, насправді видається нонсенсом. Скажімо, Захід просто згуртовує зацікавлених людей у своєрідну громаду, наприклад, «Друзів театру», що й забезпечує достойне існування підопічної структури. І коли така організація має бюджет пожертв у 200 мільйонів доларів щорічно, наша грошова еліта ховається далеко за поламаним возом.
У чому ж сіль? Очевидно, в тому, що ми не можемо зробити нічого такого, аби зацікавити людину дати на культуру бодай гривню.
— Якщо, наприклад, забезпечити людям прибуток нереально, — коментує пані Ірена, — треба бодай якось їх розважити на ті гроші. Скажімо, спеціальною культурною програмою чи званим обідом. Нічого не може бути просто так...
А й справді, спираючись на досвід тих же ньюйорківців-театралів, що афішують у флаєрах імена громадян, які дали на розвиток навіть три долари, нам залишається хіба тонути в риториці стосовно наших відомих меценатів. Хто про них знає? От вам і вісім «золотих правил» взаємовигідної праці, на чому акцентують всі маркетологи розвиненого світу.
