Оксана БIЛОЗIР: «Тепер кожен міністр є політиком своєї галузі»
Наша зустріч із міністром культури та мистецтв відбулася на восьмий день після призначення Оксани Білозір на цю посаду. За словами Оксани Володимирівни, «сімка — число божої повноти, а вісімка — число божого початку». Сьогодні, вважає вона, кожен із нових міністрів уже намалював для себе реальну картину своєї галузі та визначився із системою реформ, яких вона потребує.
«У КУЛЬТУРІ ПОВНО ГРОШЕЙ!»
— Оксано Володимирівно, яке основне коло першочергових проблем ви для себе визначили? І за допомогою яких важелів маєте намір їх вирішувати, адже культуру як фінансували, так і продовжують фінансувати за залишковим принципом?
— Я почну з останнього запитання про кошти. Ви знаєте, у нас в Україні відомі артисти прекрасно живуть. Вони суперзабезпечені. Мають шикарні будинки, дачі, машини та інші блага. Чим ближче до перших осіб, тим багатші. Виникає запитання: а чому ніхто тих грошей не бачить? Чому з тих грошей ніхто ніколи не платив податків? Так от, у культурі повно грошей! А Міністерство культури та мистецтв завжди було лише бюджетним комітетом, що розподіляв кошти для того, щоб виконати ті чи інші завдання в галузі культури. І здебільшого на Мінкульт покладалися суто регулятивні завдання. Часто гасла колишніх керівників нашої держави були лише політичними деклараціями. А чому? Бо не було системи, яка могла б їх реалізувати. Та й не ставили ніколи завдань у галузі культури. У нас культура ніколи не була пріоритетом. Вона завжди фінансувалася за залишковим принципом. І ніхто з керівників не цікавився нею. Головне — аби менше було претензій з її боку до влади. Як у нас кажуть на Львівщині, «мастіть собі голову, як хочете». Аби було менше проблем і пропозицій — давайте собі раду самі.
Нині перед Міністерством культури та мистецтв та перед усією нинішньою системою нової влади стоїть завдання самоорганізації своєї роботи. Треба змінити всю інфраструктуру. Хто та коли говорив, що в культурі існує інфраструктура? Казали, що в нас є види мистецтв. Стривайте, але ж вони якось взаємодіють між собою. Що таке інфраструктура? Це адміністративно- територіальна реформа, бюджетна складова, якщо вона буде вибудована за вертикаллю. Наприклад, сьогодні в нас існує єдиний культурно-мистецький центр на 48 мільйонів. І це — Київ. Нині митцю, хоч де б він жив, щоб себе реалізувати, треба їхати до столиці. Він повинен вирватись зі свого середовища, родини, друзів, дому, вирвати себе з корінням та їхати до Києва й у абсолютно незручних і некомфортних умовах пробиватися, показувати, що ти талановитий, потрібен суспільству. А це неправильно. Свій стратегічний напрям я вбачаю в побудові єдиного культурного простору в нашій країні.
Мета в нас одна — побудова єдиної нації. Нині, крім географічних кордонів, у нас немає культурно-мистецького простору. Ми маємо відчуженість регіонів. Донбас живе своїм життям, Галичина — своїм, а Центральна Україна — своїм. У Києві ми нікого не бачимо — темна пляма. А що там за околицею столиці? Потрібна децентралізація. Ми створимо культурно-мистецькі регіони по всій Україні, які з’являться не по областях, а за своєю винятковою та своєрідною специфікою. Наприклад, Галичина має свій менталітет, характер, і вона провокує іншу творчу силу. Закарпаття — зовсім інший мелос, костюм, темперамент, своя унікальність. Донбас теж має свою культуру. Нею живуть, творять, і темперамент у тому краї зовсім інший. А Слобожанщина? Це взагалі унікальний край! Яка вражаюча історія! Може, не всі знають, що три з половиною тисячі років тому на Слобожанщині жили войовничі племена амазонок. А ми, коли говоримо про цей край, у кращому разі згадаємо про кургани, нині проорані тракторами…
Тобто проблем у галузі культури існує чимало. Ми перенесемо роботу в регіони та створимо опорні пункти. Вони базуватимуться на гастрольно-концертних об’єднаннях, а це дасть можливість створити культурний простір. Мені, наприклад, було дуже боляче дивитися на так звані звіти областей. Який же це примітивізм! Ми повинні не до Києва везти колективи, а створювати програми, запрошуючи провідних майстрів із різних областей, і виступати в різних регіонах країни. Це потрібно, щоб не було запитань на зразок — що ж таке українська культура?. Україна має свою специфіку — вона поліетнічна, вона поліконфесійна. Не треба з цього робити проблему: як цього позбутися? Навпаки, треба показати всю її різнобарвну красу, бо це є наша спільна національна культура.
— Чи маєте в Мінкульті свою команду? Чи реорганізовуватимете міністерство, змінюватимете штат, структуру?
— Реорганізації треба проводити поступово. Я не налаштована повністю міняти співробітників міністерства. Хочу їх навчити, як краще працювати. Вони мають право вдосконалити себе в новій системі. Є спеціальні програми, гранти. Моя головна мета — дати людям шанс розкрити свої можливості, працювати з радістю.
— Ви вагалися, коли вам запропонували посаду міністра культури та мистецтв?
— Звісно вагалася. Бо я вже мала чудову кар’єру, яку зробили сама. Що мені ще треба? Народна артистка України, депутат Верховної Ради, народний посол (займалася питаннями трудової міграції), моє ім’я як співачки відоме в багатьох країнах світу, я член Парламентської асамблеї Ради Європи. Те, що пішла на міністерську посаду, заставляє мене вдесятеро більше працювати та відповідальніше ставитися до роботи. Я не маю права опуститися нижче того рівня, який мала. Тому керувати Міністерством культури та мистецтв стало для мене надзвичайно проблематичним рішенням. Ви знаєте, після Майдану я зрозуміла, який чудовий наш народ і які з’явилися унікальні можливості зробити зрушення в багатьох сферах нашого життя. На одному з мітингів під час помаранчевої революції я сказала: «Саме з цього місця (Майдану) князь Володимир Великий промовив, що такий народ не можна купити за жодні гроші світу, але з таким народом можна здобути всі скарби світу».
А коли постало питання про Мінкульт, подумала: хто, як не я? Якби побачила, що хтось із претендентів на міністерську посаду може зробити це краще за мене, я б перехрестилась...
«У НАС МАЄ ІСНУВАТИ ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА — СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ, СВОБОДА СОВІСТІ, СВОБОДА ТВОРЧОСТІ»
— У нашій країні є чимало колективів, які мають високе звання «національний», але, крім української класики, національного репертуару вони майже не виконують. Чи заохочуватиме міністерство митців для написання і виконання творів на українську тематику?
— От ми й повернулися до першого запитання нашої розмови. Раніше перед Мінкультом не ставилася політична мета. Сфера культури й саме міністерство були просто бюджетним комітетом. А тепер у нас є національні пріоритети. Ми повинні сформувати єдину творчу націю. Тому тепер ми переосмислимо програми, відбір творів, написаних художниками, композиторами, письменниками. Вважаю, що українські твори сучасних авторів повинні йти на сценах наших театрів, звучати на концертах. Але, на мою думку, ми ще матимемо проблеми з керівниками багатьох провідних колективів. Здебільшого ці люди звикли працювати в старій системі. Вони давно знайшли зручні для себе механізми, що забезпечують їхню фінансову самодостатність, навчилися відмежовуватись від проблем. У нас понад сотню державних театрів. Ми нічого не закриватимемо. Тепер театри будуть підпорядковані муніципальній владі, а не утримуватимуться за кошти Мінкульту. До речі, так є в усіх розвинутих країнах.
Тепер кожен міністр, кожне відомство є політичним. Тобто міністр повинен бути політиком своєї галузі. Він її творить, і він за неї конкретно відповідає. Раніше в нас була лише політична воля президента, і всі виконували його накази (здебільшого після телефонного дзвінка).
Але поки в нас відсутня система самоуправління, новостворені культурно-мистецькі центри будуть осередками, які підтримає держава. Потім, коли утвориться ринок, почнуть діяти комерційні структури, тоді не знадобиться робити ці державні вклади.
— Але ж за вказівкою зверху ринок не виникає. У нас немає законів про меценатство, спонсорство, про пільгове оподаткування кіновиробництва, книговидання, про діяльність неприбуткових організацій. Що для цього треба зробити і як ви лобіюватимете такі важливі для культурної галузі закони?
— Не думаю, що нині прийняття таких важливих законів залишиться проблемою. Прийшла нова влада, і хоча парламент ще старий, але змінилася психологія депутатів. Сьогодні суспільство висуває нові вимоги. Подивіться на програму дій уряду та Президента України В. Ющенка — європейська інтеграція. Це не означає, що ми кудись йдемо: чи до Росії, чи до Європи. Україна не йде шляхом входження, а шляхом повернення до того місця й тих культурних цінностей, де багато віків була. Саме в цьому є принципова різниця. Ми переймаємо європейські стандарти. А вони полягають у моральних цінностях, коли людина є центром уваги. Має існувати верховенство права — свобода інформації, свобода совісті, свобода творчості.
— Тепер міністерство створюватиме культурну політику, а хто займатиметься такою прозаїчною справою, як банальний розподіл коштів?
— Закінчиться практика, що згори хтось спускає гроші. Коли почнуть роботу культурно-мистецькі осередки, працювати стане легше. До березня нам треба внести зміни до бюджету. Ми зберемо пропозиції від усіх наших галузей мистецтв. Їхні представники краще знають, куди, на що та скільки коштів потрібно. Я як міністр лише виконавець їхньої волі. Моє завдання — не давати вказівки, що робити та як творити. Я як політик у культурній галузі повинна відібрати кращі ініціативи та надати можливість реалізуватися митцям. Коли ми всі пропозиції зведемо разом, тоді й побачимо, скільки нам треба коштів на ті програми. Де гроші можна взяти? Ми готуємо законодавче поле для вирішення проблем у галузі культури та мистецтва. Зокрема, закони про меценатство, спонсорство, неприбуткові організації, фонди сприяння культурі; про те, як можна використовувати гранти тощо. І раніше були можливості прийняти такі закони, але ніхто не хотів цим займатися, бо перед керівниками міністерства не ставилися політичні завдання про покращання роботи в культурній сфері.
— У деяких країнах культура та туризм об’єднані під одним міністерським дахом. Це, зокрема, вирішує питання фінансування музеїв. Як ви ставитесь до таких проектів?
— Дуже позитивно. Хоча нині, за рішенням Кабінету Міністрів, Держтурадміністрація належить до Міністерства економіки. Не думаю, що це назавжди. Але сьогодні в країні існує величезний дефіцит бюджету, невирішено багато соціальних програм, тому на першому етапі, мабуть, правильно міжнародний бізнес (туризм) підпорядкувати Міністерству економіки, щоб накопичити ресурси, які так потрібні для вирішення нагальних проблем. А в перспективі, я переконана, туристичний бізнес підпорядкують Мінкульту. Гадаю, що років через два наше міністерство матиме вже інший вигляд. Коли запрацює місцеве самоврядування — не доведеться їздити до Києва та просити кошти. На місцях зароблятимуть гроші й самі ними розпоряджатимуться. Від нас як міністерства багато функцій відпадуть. Почнеться абсолютно гнучкий процес.
«МОЄ ЗАВДАННЯ — ПОЧУТИ ВСІХ»
— Ще в 1998 році в нас прийняли закон про кінематограф, у якому в статті 22 йдеться про 30-відсоткову квоту національних фільмів у кінопоказах та на ТБ, проте він досі не діє. Що треба зробити, щоб змінити ситуацію?
— А хіба в нас лише тільки цей один закон не працює? Гадаю, що дуже скоро ми наведемо лад в інформаційному просторі, а також у системі суспільної комунікації (куди належить кіно). Цим питанням дуже серйозно займається віце-прем’єр Микола Томенко. Треба насамперед запустити в дію закони та щоб їхня дія була незворотною. А потім побачимо, де є проблеми та чому закони не виконують. Зараз слід розчистити поле та побачити, що ж ми маємо, а що ще треба зробити. Наприклад, була пропозиція вичленити з Мінкульту кінематограф і створити Державний комітет із питань кінематографії. Я — «за». Але поки що кіно вирішили залишити в нашому міністерстві. На мою думку, згодом кіно буде самостійною одиницею. А нині ми не можемо з корумпованої системи, тіньового капіталу щось виокремлювати, поки не вичистимо поле, не побачимо фундаменту, бо інакше нова будівля завалиться — і проблему знову не вирішимо. За півроку я уважно вивчу питання про кінопроцес: хто є хто , документацію, на яких підставах діє оренда, видані ліцензії, як функціонує система кінопрокату, механізми обігу коштів тощо. Якби я була легковажна або мені було б однаково, тоді сказала б: «Боже, заберіть від мене Департамент кіно». Але так вчинити я не маю права. Спочатку наведу лад у цій галузі, а потім із великим задоволенням віддам в іншу структуру. Ви знаєте, мене дивує: ми маємо в Україні три кіностудії, а вони фактично не працюють. Це аморально. Щоб студії почали нормально працювати, їм потрібна свобода творчості. На 2005 рік уже складена програма, бюджет. Чесно кажучи, маневрів у нас дуже мало. Але десь до серпня-вересня ми напрацюємо нові конкретні програми, план дій із реформування, і тоді я розкажу про зрушення в кіногалузі.
— Ви маєте консультантів чи людей, на думку яких можете покластися?
— Моє завдання — почути всіх, а не вибрати когось одного, хто буде радником. Тому ми проводитимемо «круглі столи». Для того в нас почне працювати громадська колегія. Туди приходитимуть нові люди, фахівці з різних галузей. Усі зможуть сказати свою думку, а потім Мінкульт прийме консенсусне рішення, щоб із ним згодились навіть ті, хто був на початку обговорення проблеми категорично проти. Я розумію, що творчі люди амбітні. Кожен вважає, що сцена замала, і щойно один вийшов, то іншому вже немає місця. Саме тому виникають образи. Але коли проблеми почнемо спільно обговорювати, а не під килимами та за чаркою вирішувати питання, тоді усе стане на свої місця. До мене вже приходять деякі митці, починають щось нашіптувати, а я їх одразу зупиняю. Усі пропозиції ми обговоримо відкрито на «круглому столі» при всіх зацікавлених у цьому питанні особах.
«ГАСТРОЛЬНО-КОНЦЕРТНА ДІЯЛЬНІСТЬ — ТАКИЙ САМИЙ СТРАТЕГІЧНИЙ ПРОДУКТ, ЯК НАФТА, ЦУКОР, ХЛІБ»
— Президент України Віктор Ющенко запропонував створити «Український Ермітаж», а чому не «Український Лувр»? Ви можете конкретно розповісти про цей новий проект?
— До речі, як мені відомо, Віктор Андрійович мав на увазі власне Лувр, а Юлія Володимирівна Тимошенко зрозуміла, що це Ермітаж. Може, з’явиться ще й третя назва. Я розкажу лише про пропозиції, які ми підготували для розгляду В. Ющенку. Планують створити Дискусійний клуб, який може мати назву «Український Ермітаж». Він буде створений на зразок Музею однієї вулиці. Давайте домовимося, що щойно рішення ухвалять, читачі «Дня» першими матимуть детальну інформацію про новий музей.
До речі, планується ще один цікавий проект: Донецький симфонічний оркестр проведе велику мистецьку акцію по всій Україні та країнах Європи. Пройдуть виставки українських художників. Через два тижні ми зможемо винести ці проекти на обговорення. Є цікава задумка відродити балет на льоду. Створимо й нові циркові колективи, програми. Роботи є чимало…
Ви знаєте, я — член Парламентської асамблеї Ради Європи, працювала в Комітеті з питань народонаселення, міграції, трудової еміграції, а коли прийшла в Комітет із питань культури, науки й освіти, щоб познайомитись із програмами, я запитала: чим для них цікава Україна? І виявилося, що іноземців насамперед цікавлять наші музеї, архіви, пам’ятки архітектури. А в нас у цій сфері стільки проблем! Коли мені пропонують зробити ремонт в усіх будинках культури, я кажу, що після ремонту через півроку будинки стануть такі самі, бо немає суті. Що ми запропонуємо в той будинок культури? Потрібно розпочати активну гастрольно-концертну діяльність. У нас є чимало народних і заслужених артистів, які звикли виступати на вечірках і забули, як треба тримати велику аудиторію. Ви відправте їх на гастролі Україною, і ми побачимо, чи купляють на їхні концерти квитки та скільки насправді коштує артист. Треба припинити практику конвертів (гонорарів за виступи). Отоді відбудеться природний відбір митців.
— Ви збираєтесь відродити щось на зразок колишнього Укрконцерту?
— Ні, назва Укрконцерт не підходить. Можливо, це буде Національна концертна агенція або Національно- концертне агентство. Воно не буде координатором, а збиратиме інформацію та відправлятиме артистів туди, де їх потребують. Десь через два тижні матимемо концепцію цієї нової організації. Її робота складатиметься з двох частин — зовнішній імпресаріо та внутрішній ринок. На тому агентстві буде сконцентрована видача ліцензій. Зараз у нас і двері, і вікна відчинені, й хто що хоче, те й робить. Гастрольно-концертна діяльність — такий самий стратегічний продукт, як нафта, цукор, хліб.
У нас є стільки театрів, оркестрів та інших творчих колективів, які прекрасно виступають, мають різноманітний репертуар. А скільки у нас є зірок світового рівня в різних видах мистецтва? Зараз багато артистів самі займаються продюсерською діяльністю. Їздять, домовляються, виступають, а дома просять, щоб їх табелювали та з роботи не вигнали. Потім зарплату віддають дирекції, яка закриває очі на відсутність артистів і музикантів на робочих місцях. Так не повинно бути. Нам треба піднімати імідж держави.
Або ще одна проблема: квиткове господарство. Зараз будь-який Вася платить 500 доларів і замовляє 30 — 50 тисяч квитків, ставить на тому папірці свою печатку якоїсь фірмочки. Розклеює афіші про вистави або концерти, а ціну на ті дійства встановлює яку хоче. Цим він дурить усіх. Облік квитків повинен бути сконцентрований в одній структурі.
«СПІВУЧА МІНІСТР КУЛЬТУРИ»
— Нині у вас чимало роботи як у міністра, а чи буде час займатися творчістю, викладати в Київському національному університеті культури та мистецтв?
— Викладати буду. Я залишилася на 0,25 ставки педагога. В університеті навчаються мої студенти, яких я хочу довести до диплому. Думаю, що на трьох студентів знайду час для викладання. А що стосується співу, то я не можу зовсім не співати, бо інакше просто помру як творча особистість. Звісно, спів стане для мене не професією, а хобі. До речі, коли я стала народним депутатом ВР, у мене гастрольно-концертної діяльності вже не було. Але співати для душі нічого мені не заважало й не заважатиме, якщо надумаю виступити на концерті. Я можу записувати диски, знімати кліпи, тобто я не маю наміру втрачати контакти зі своїми шанувальниками.
