«Неправильний» комуніст
Цього тижня помер колишній генеральний секретар ЦК Компартії Китаю Чжао Цзиян, який стояв біля джерел економічних реформ. Його смерть залишилася практично непоміченою в Китаї. За 15 років, які Чжао Цзиян провів, не виходячи з будинку в Пекіні, після студентських заворушень на площі Тяньаньмень, нинішня молодь його вже забула, і навіть про похорон не з’явилося жодної офіційної інформації, повідомляє РІА «Новости». Чжао Цзиян був єдиним із китайських керівників, який виступав проти силового придушення заворушень 1989 року. Керівництво Китаю нині вважає, що в ті роки воно все зробило правильно. «Події в Пекіні 1989 року та пов’язана з ними діяльність Чжао Цзияна давно отримали свою оцінку. Практика підтверджує, що ця оцінка виявилася справедливою», — заявив у вівторок на брифінгу в Пекіні офіційний представник МЗС КНР Кун Цююань. БАО Тон — колишній директор відділу політичних реформ Центрального комітету КПК, займав посаду секретаря Чжао Цзияна, коли той був прем’єром Держради з 1980 по 1985 рр.
Чжао Цзиян протягом 16 років до своєї смерті жив в абсолютній ізоляції від китайського суспільства внаслідок незаконного домашнього арешту. Переслідування Чжао було переслідуванням лідера, який присвятив понад 10 років свого життя новаторським зусиллям, покладеним у основу економічної реформи Китаю. До кінця 1970-х років китайські селяни вже давно втратили свої права на володіння власною землею, завдяки колективізації й заснуванню народних комун. Це право вони так і не отримали назад. Чжао, однак, був одним із перших, хто захищав ідею про повернення селянам права на власність і, таким чином, ініціював перші випробування зі скасування народних комун.
Китайська промисловість трансформувалася у філіали уряду за допомогою націоналізації й централізованого планування. Чжао був першим, хто запропонував «розширену самостійність для китайських підприємств» і «відновлення здорових взаємовідносин між урядом і промисловістю». Розширена самостійність для підприємств і селянства були вкрай важливими першими кроками, успіх яких привів у кінцевому результаті до повномасштабної економічної реформи.
І ці перемоги були лише малою частиною того, що вдалося завоювати Чжао в його прагненні допомогти китайському народу вирватися із задушливої стагнації маоїстського соціалізму. Будучи прем’єр-міністром, Чжао протягом десяти років здійснював економічні реформи, які привели до стійкого прогресу, завдяки якому люди, особливо селяни, відчули значні поліпшення.
Чжао також був єдиним лідером КПК, який запропонував пакет політичних реформ, щоб зруйнувати китайську систему однопартійного керівництва. Беззаперечна монополія партії на політичну владу систематично призводила до того, що кожна зроблена нею помилка — така, як жахливе десятиріччя Культурної революції — перетворювалася на тривалу кризу національного масштабу.
З метою досягнення справжньої й тривалої стабільності Чжао запропонував реформи, які, в кінцевому результаті, були спрямовані на легалізацію й систематизацію демократії. Він хотів встановити таку демократичну політику, яка б підтримала і зростила здорову ринкову економіку. І хоча короткочасні практичні цілі політичних реформ Чжао були обмежені обставинами, в яких вони пропонувалися, всі ці заходи були спрямовані на стримування влади Комуністичної партії та представляли конкретні кроки на шляху до повернення цієї влади китайському народу мирним шляхом. Пакет реформ Чжао — різкий розрив з тоталітаризмом Мао — було схвалено на 13-му з’їзді партії.
Будучи генеральним секретарем КПК протягом двадцяти місяців, Чжао створив політичну культуру, в якій політбюро утримувалося від втручання в роботу судів. Крім того, Чжао зупинив спроби політбюро контролювати літературу й мистецтво. Він скасував політику, згідно з якою підприємства працювали під керівництвом партійних організацій, і систему, за якою fa ren («офіційні представники») були ядром підприємств.
На жаль, політичні реформи Чжао припинилися після залишення ним влади. Жахливим результатом цього була огульна відмова від громадянських прав і принципів демократії, і підйом того, що сьогоднішні лідери називають «соціалізмом із китайськими особливостями» — гіркий евфемізм для нічим не стримуваної влади партії й уряду, що переплітається з комерційними інтересами.
Єдиною причиною тривалого поганого поводження з Чжао була його протидія жорстокому придушенню демонстрації протесту на площі Тяньаньмень у 1989 році. Це він мав ухвалити рішення як генеральний секретар, але події розвивалися не так, як мали розвиватися. Слід нагадати, що колишній генеральний секретар Ху Яобан, якого Ден Сяопін змусив піти у відставку двома роками раніше, помер у квітні 1989 року, і його смерть стала причиною спонтанних і мирних студентських демонстрацій у Пекіні, які поширилися по всій країні. Півмільйона студентів коледжів узяли участь у цьому русі в одному лише Пекіні. Він тривав 50 днів, його щиро підтримували жителі Пекіна та люди по всій країнi з усіх верств суспільства. Чжао вказав політбюро на те, що почуття, які виражали студенти та жителі в їхньому згадуванні Ху, в їхніх протестах проти корупції, та їхнє прагнення демократії були насправді тими самими почуттями, які відчували вони самі. Він вважав, що немає нічого неможливого в тому, щоб дозволити протести студентів і при цьому дотриматися принципів демократії та законності.
Під керівництвом Чжао політбюро та його Постійний комітет закликали до діалогу зі студентами. Але цей багатообіцяючий напрям цілком змінився, коли Ден Сяопін виявив своє бажання жорстоко придушити опір. Зрештою, все звелося до боротьби між п’ятьма членами Постійного комітету політбюро: Лі Пен і Яо Ілін вимагали розгорнути війська. Чжао заперечував проти цього. Цяо Ши та Ху Цілі спочатку підтримали Чжао, але потім ретирувалися і попросили Ден Сяопіна ухвалити остаточне рішення.
За таких очевидних глибоких розходжень Ден вирішив обійти всі існуючі інституції. Без будь-яких подальших дискусій Ден мобілізував п’ятисоттисячні війська, які увійшли до Пекіна й обрушилися на беззбройних студентів і цивільне населення. Масове вбивство 1989 року на площі Тяньаньмень було трагедією для Китаю і ще однією трагедією двадцятого століття. Відтоді минуло шістнадцять років, але залишився біль, глибоко схований у серцях і розумах людей.
