Недооцінені цінності

Нещодавно столиця України приймала групу почесних гостей з Польщі та Швеції. Це були директори музеїв, яких нагороджували за популяризацію історичної спадщини України й розвиток міжнародної співпраці в музейній справі. Гості побували в Національному музеї історії України, в етнографічному музеї в Пирогово, а також у храмі зі світовим ім’ям — Софії Київській. Візит гостей і доставка прапора Богдана Хмельницького підвищили інтерес до вітчизняної історії й у самих українців — багато хто поспішив прийти чи зателефонувати до історичного музею, щоб отримати можливість своїми очима побачити гетьманські клейноди й особисті речі Богдана Хмельницького, привезені із закордонних музеїв. Прибулі ж цінності поки що для загального огляду не виставлено. Передбачається, що їх буде використано під час інавгурації нового президента, а потім до березня вони красуватимуться на музейних вітринах. Однак кількість відвідувачів і тоді обмежуватиметься, тому що навіть тисяча людей, які пройдуть повз такий експонат, здатна вплинути на необхідну вологість і температуру. Більш того, прапор має зберігатися обов’язково в горизонтальному положенні, а під час експонування — підніматися під кутом 45 градусів.

Чи відповідають наші музеї міжнародним стандартам? Заступник директора Національного музею історії України Ніна Ковтанюк розповідає, що, як правило, за кордоном музеї розташовуються якщо не у старовинних палацах, то у спеціально збудованих для музеїв будівлях, що відповідають усім вимогам музейної справи. «Наш музей, — говорить Ніна Григорівна — займає приміщення, побудоване у 1937 році під художню школу. Головна його особливість — великі широкі вікна, оскільки для малювання потрібно багато світла. Але для наших експонатів — це шкідливо. Тож затемняємо вікна кількома рядами завіс. Щоб експонати добре виглядали, потрібно застосовувати для вітрин високоякісне скло. Вітчизняне не підходить, оскільки воно досить часто пережарене, а також не досить рівне і прозоре. А іноземне скло — дуже дороге (одна вітрина коштує понад 3 тисячі гривень)».

За спостереженнями Ніни Ковтанюк, сьогодні люди стали більш цілеспрямовано цікавитися історією. «Я працюю в музеї з 1967 року. За радянських часів частіше замовляли оглядові екскурсії, було більше планових групових відвідувань, більше екскурсійних поїздів. Сьогодні залучають тематичні екскурсії, та й відвідування музею стало більш індивідуальним. Найпопулярніші теми — «Козацтво», «Епоха Древньої Русі», а для дітей цікавий первісний лад. Про більш пізні періоди історії країни старші переважно своїм дітям розповідають самі», — говорить Н. Ковтанюк.

Сімейний квиток до історичного музею Києва на чотирьох осіб коштує 10,5 гривні, а індивідуальне відвідування обходиться у 6 гривень на особу. Пенсіонерам та учням — знижки, до трьох гривень. У філії — Музеї історичних коштовностей — вартість квитків вдвічі вища, що приблизно дорівнює світовим стандартам, де у середньому квиток до музею, за інформацією «музейних» гостей із зарубіжжя, коштує приблизно два долари. Посол Швеції в Україні Йон-Кристер Оландер сказав «Дню», що політика його держави — зробити якомога більше музеїв безкоштовними для відвідування. Він зазначив, що відвідування музею в Швеції — досить дороге задоволення, яке по кишені далеко не кожному громадянинові (у середньому це становить 2 євро). А ще він вважає, що дуже важливо, щоб музеї були відкриті якнайдовше для відвідування ввечері, коли люди вже не на роботі. Директор Королівського військового музею Йохан Енгстрема (Стокгольм) стверджує, що в його країні на роботу в музей влаштуватися дуже важко, оскільки мало місць і дуже багато бажаючих. Найпопулярнішими у Швеції, за його словами, є музеї мистецтва, історії й розвитку техніки. «Колекції у Швеції невеликі, однак дуже багато багатих музеїв, оснащених за останнім словом техніки. Швейцарських музейних фахівців з українських музейних експонатів найбільш приваблює «скіфське золото», його досконалість як предметів мистецтва. А ось пересічні громадяни Швейцарії, за словами посла Йон-Кристера Оландера, асоціюють Україну з творчістю Руслани, розвитком спорту, а також історією козацтва та Київської Русі».

Директор Національного музею в Кракові Софія Голубєв повідомила, що дуже зацікавлена в організації виставки експонатів Одеського археологічного музею, яку заплановано представити у Польщі восени поточного року. Вона сказала, що сподівається на допомогу української сторони на етапі доставки експонатів. Всілякі виставки, особливо пов’язані з живописом та іншими видами мистецтва, дуже популярні в її країні. Незважаючи на те, що даний музей у Польщі має статус національного і в зв’язку з цим фінансується державою, на його розвиток і організацію виставок коштів залишається недостатньо. 70% відсотків отриманих від держави грошей йде на оплату співробітникам, а решту майже повністю «з’їдає» оплата за комунальні послуги. Тому доводиться шукати кошти у спонсорів. Незважаючи на те, що для небагатих людей Польщі відвідування музею обходиться у копієчку, (а саме, 7 злотих для дорослих, це трохи більше ніж 2 долари, і 3 злоті для дітей), для музейної «скарбниці» цей доход незначний. Адже доводиться утримувати 15 будівель, зберігати 800 тисяч об’єктів і оплачувати роботу 850 співробітників. Найцікавішими і значними експонатами українських музеїв пані Голубєв назвала, як і всі її колеги, що приїхали в Україну, «Скіфське золото» — унікальну колекцію ювелірних виробів, зроблених на території нашої країни в глибокій давнині.

Найбільш повно цю колекцію ювелірного мистецтва скіфів представлено у філії Національного музею історії України — Музеї історичних коштовностей, який знаходиться у Києві на території Києво-Печерської лаври. Вчений секретар філії Любов Клочко, крім величезних художніх достоїнств цих виробів, виділила і той момент, що вони є сплав кількох культур народів, які проживали на території України, а також дуже багато можуть розповісти про життя людей у цей час, аж до відображення характерів певних історичних особистостей. За радянських часів до цього музею можна було потрапити тільки завчасно придбавши квиток, відстоявши при цьому ще й довгу чергу. Сьогодні таких проблем немає — відвідувачі вирушають на екскурсію по мірі набору групи. Чекати доводиться по-різному... Знаючі люди стверджують, що не вистачає реклами. А можливо, і нашого прагнення до поваги себе як представників досить багатої на різні досягненням нації.