Примусовий рейтинг

З 10 січня набуло чинності рішення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку «Про введення системи обов’язкового рейтингування суб’єктів й інструментів фондового ринку». Згідно з ним, емітенти облігацій в Україні для реєстрації випусків облігацій в ДКЦПФР зобов’язані надавати звіт уповноваженого комісією рейтингового агентства про рівень кредитного рейтингу відповідного випуску облігацій, а також щоквартально оновлювати рейтинг протягом усього терміну обігу облігацій. (За підсумками конкурсу, проведеного ДКЦПФР у 2004 році, переможцем стала київська компанія «Кредит-Рейтинг»). Ця обов’язкова вимога введена для ВАТ, у статутних фондах яких є державна частка, підприємств, які мають стратегічне значення, і підприємств-монополістів, та, за задумом, повинна підвищити довіру інвесторів до вітчизняних емітентів і знизити можливі ризики.

Проте учасники фондового ринку не лише не висловили захоплення від новорічного «подарунка» від ДКЦПФР, а й розцінили його як спробу адміністративним шляхом узаконити ще один податок на бізнес. Ця позиція ринку, зі слів президента Першої фондової торгової системи Ірини Зорі, знайшла відображення в спільному зверненні ПФТС й Асоціації українських банків до ДКЦПФР. Член комісії Сергій Бірюк не виключає, що ДКЦПФР може врахувати цей негативний резонанс і дещо пом’якшити вимоги до обов’язкового рейтингування емітентів облігацій.

Тим часом учасники ринку справедливо вказують на те, що обов’язкове рейтингування має під собою економічну підоснову: така процедура коштує недешево — 50 тис. гривень, а на підтримку рейтингу треба щорічно віддавати ще 20—25 тисяч гривень. Як зазначив голова ради ПФТС, голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін, нехитрі розрахунки показують, що за наявності 100 емітентів корпоративних облігацій, можна буквально з повітря отримати сім мільйонів гривень. При цьому Тимонькін не виключає раціонального зерна в цій новації, але вказує, що впроваджують її явно неприпустимими методами. Як позитивну альтернативу Тимонькін назвав досвід введення аудиту в банківській сфері: до того часу в Україні нараховувалося вже понад сто аудиторських компаній, між ними існувала конкуренція, а банки мали право вибору (причому вимоги до аудиту диференціювалися залежно від величини банків). Нічого подібного, на думку учасників обговорення, на вітчизняному ринку рейтингування сьогодні не спостерігається. Попит на відповідні послуги сьогодні порівняно невеликий, а відсутність конкурентного середовища на цьому ринку робить уповноважену комісією компанію по суті монополістом. «Те, що нас звели сьогодні в одну компанію й туди заганяють весь ринок, — це абсурд, це слід зламати», — вважає банкір. На його думку, фондовий ринок повинен самостійно розглянути форму створення такого рейтингового агентства, яким він би й керував.

Тим часом у прес-релізі уповноваженої компанії йдеться, що використання системи кредитних рейтингів дозволить українським підприємствам отримувати доступ до дешевших фінансових ресурсів шляхом усунення основного бар’єра для розвитку в Україні цивілізованого фондового ринку — невизначеності ступеню ризику цінних паперів. В умовах України обов’язкове рейтингування, впевнені в «Кредит-Рейтингу», дозволить знизити частку «непрозорих» емісій, призначених для тіньового обігу капіталу, зробити ринок зрозумілим для інвесторів, забезпечивши притік інвестицій. Крім того, вважають в агентстві, обов’язкове рейтингування дасть поштовх для розвитку в країні нових фінансових інститутів — недержавних пенсійних фондів та інститутів спільного інвестування.

Щоправда, минулого року український фондовий ринок довів, що й без адміністративного втручання він може успішно прогресувати. Загальний обсяг торгів ПФТС у 2004 році досяг рекордного за всі роки рівня — 7 мільярдів гривень (75% загального обсягу організованого фондового ринку України), а індекс ПФТС виріс у 3,3 разу та досяг свого історичного максимуму — 260,13 пункту. Оголошення результатів переголосування на президентських виборах в Україні привернуло увагу іноземних інвесторів до українського фінансового ринку та забезпечило нашій країні в 2004 році найвище у світі зростання індексу Standart&Poors — 170,33%. Серед чинників, що сприяли зростанню показників, Ірина Зоря називає розширення переліку фінансових інструментів за рахунок ПДВ-облігацій та інвестиційних сертифікатів, стрімкий розвиток сектора муніципальних облігацій (обсяг торгів збільшився у 67 разів), зростання присутності на ринку інституційних інвесторів — пенсійних фондів і страхових компаній. У світлі цих досягнень I.Зоря оптимістично оцінює перспективи фондового ринку в новому році: «Ринок перебуває в точці хорошого старту». Погоджуючись із цим прогнозом, Борис Тимонькiн передбачає, що в 2005 році, на відміну від попереднього року, темпи зростання ринку акцій будуть вищі, ніж на ринку облігацій. Здивування в банкіра викликає лише небачена щедрість уряду, що затвердив програму розвитку національної депозитарної системи та виділив у бюджеті 2005 року на ці цілі 145 млн. грн. (на реалізацію всієї програми планується спрямувати близько двох мільярдів). За твердженням Тимонькіна, фахівці депозитарію МФС оцінюють цю суму як таку, що в багато разів завищена, оскільки максимальна потреба депозитарної системи становить не більше… 15 млн. грн. Цікаво б знати, якими каналами мали намір сплавити надмірні кошти?