ЩОДЕННИК

20 листопада

У кожної людини є своє коло спілкування. Це сім’я, сусіди, співробітники, добрі друзі, приятелі — те коло людей, заради яких людина живе, працює, кому допомагає в повсякденному житті, на співчуття і допомогу яких надіється і в свою скрутну хвилину. Це коло довгими роками і десятиліттями...

Ще донедавна до свого кола спілкування я відносила й стареньку вербу, що росла на невеличкій леваді, якою закінчується моя вулиця. Скільки пам’ятаю себе, стільки бачу і її — високу-височезну. Обняти її можна було хіба що п’ятьом дорослим. Яка в неї була кора — товста, потріскана, борозенчаста. Якою м’якою і пахучою була ковдра з опалого її листя восени. Вона завжди уособлювала собою мир, спокій, велетенську добру силу.

Але ось і вона чи то від старості, чи від боротьби з вітром упала, рухнула на землю, загородивши собою всю леваду. Товстезне коріння вивернулось назовні, а корінчики — тисячі, мільйони тоненьких корінчиків-волосинок обірвались, повисли у повітрі. Не тільки товстим корінням верба трималася за Землю. Дехто думає, що йому від землі, крім хліба та води нічого не треба. А людина, і сама того не помічаючи, пов’язана iз Землею не тільки хлібом-водою, але й каплею роси, травинкою, листочком, хвоїнкою, маленькими корінцями-павутинками й іншими непомітними малостями.