«Демократура»
Десять років тому президентом Білорусі став Олександр Лукашенко. Тоді ще ніхто не міг припустити, що він претендує на те, щоб стати довічним керівником європейської країни. Час змінювався, відкривалися нові й нові деталі рішучості президента «допомогти» народу визначитися з єдиним вибором. У 1996 році він розпустив опозиційний парламент і провів референдум, на якому була схвалена нова конституція. Після прийняття нової конституції строк повноважень Лукашенка був продовжений до 2001 року — чотири роки почали відраховуватися з нуля. Суперечок із цього приводу в Білорусі точилося немало. Однак згодом на строки Олександра Лукашенка ніхто вже не зважав. Інакше вибори 2001 року міжнародні спостерігачі просто б проігнорували. Проте вже тоді усіх турбувало одне запитання — а чи не намагатиметься президент Білорусі «застовпити» президентську посаду за собою на довічно.
Ніхто не міг спрогнозувати, чи спроможеться на це фактично «трикратний» президент і чи вдасться йому це зробити. Тим більше білоруський лідер після перемоги «в білих рукавичках» (так президент охарактеризував вибори-01) намагався уникати питання третього-четвертого- п’ятого строків. Спершу Лукашенко зазначав, що він не має часу на обмірковування подібних «дрібниць». Згодом почав натякати, що все може статися, якщо народ того захоче. Зрештою «народ захотів» — стало відомо про проведення в Білорусі нового референдуму, який би скасував конституційне обмеження в президентських строках. У його результатах ніхто не сумнівався. Драматичним в історії Білорусі стало 17 жовтня 2004 року. Цього дня більшість білорусів проголосувала за можливість Олександра Лукашенка балотуватися на новий строк у 2006 році. Підтримали таку ідею 77,3% виборців. Явка громадян також була «дотягнута» до 90%, що фактично не дозволяє поставити під сумнів легітимність самого голосування.
Паралельно в країні відбулися вибори до парламенту, під час яких було обрано 107 із 110 депутатів палати представників Національних зборів. Майже половина парламентаріїв — 47 осіб — продовжили свій мандат у новому парламенті, тому про суттєві внутрішньополітичні зміни в Білорусі говорити не доводиться. Керівник місцевого ЦВК Лідія Єрмошина особливо акцентувала увагу на тому, що кандидати від опозиції до парламенту не пройшли. «Значить, їх народ не підтримав», — наголосила вона. Чи могло бути інакше? Про діяльність опозиційних партій чи навіть незалежних організацій в країні фактично нічого невідомо пересічному білорусу. Пропаганда державних мас-медіа подеколи доходить до примітивізму: картопля на столі при Лукашенковi — це вже непогано, а опозиція може й це відібрати «в догоду Заходу». Не слід забувати про агітаційні таланти самого президента країни. При відсутності альтернативної інформації переконливість коментарів Олександра Лукашенка справляє враження. Сприяє укріпленню позицій влади і незібраність опозиційних сил.
Ставка на єдиного кандидата від опозиції в 2001 році, Володимира Гончарика — один із прикладів. Йому не вдалося розбити стереотип «білоруського раю» серед виборців не стільки через інформаційну блокаду, скільки через те, що він не запропонував реальної альтернативи громадянам. Багатьох білорусів справді не влаштовує нинішнє керівництво, однак вони не бачать і можливості обрати кращих політиків. Якщо такі з’являться і якщо білоруська влада утримуватиметься від радикальних «превентивних заходів», то ситуація ще може змінитися в 2006 році. Однак попередня «практика», а також настрої президента країни не дозволяють породжувати ілюзії щодо будь-яких змін.
У наступні дні, вочевидь, з’явиться ще чимало повідомлень про порушення під час проведення референдуму. Після останніх президентських виборів незалежні організації також зареєстрували сотні порушень, однак сьогодні ніхто про них і не згадає. Тоді, щоправда, не дозволяла «взятися» за Білорусь по-справжньому ситуація у світі. Через два дні в США сталися теракти, які й відсунули на задній план білоруську тематику. Рішення ізоляції білоруського керівництва, без сумніву, матиме продовження, однак чи буде воно ефективним — є питанням. Білоруська влада довела, що може існувати і в умовах західного відчуження, тому намагається рахуватися з принципами демократії досить опосередковано — із показним дотриманням мінімальних юридичних засад. «Референдумний шлях» також був обраний невипадково. Одна справа мотивувати свої дії рішенням «кишенькового» парламенту, інша — 90% голосів народу. Хоч проведення референдуму в білоруських (і взагалі пострадянських) умовах виглядає не менш кишеньковим...
На виборах у Білорусі працювали спостерігачі від ОБСЄ і СНД. Глава спостережної місії від Співдружності Володимир Рушайло заявив, що парламентські вибори в Білорусі були «вільними, чесними і легітимними». Референдум, за його словами, відбувався «на фоні безпрецедентної наявності зовнішнього тиску». Чи означає це, що Росія виступатиме гарантом режиму Лукашенка? Поки що говорити зарано. Однак у Москви з’явилася чергова можливість нагадати білоруській владі про зобов’язання щодо спільного Союзу, імплементацію окремих домовленостей, які Олександр Лукашенко намагався зірвати (зокрема про запровадження рубля як єдиної валюти). ОБСЄ у своїй вчорашній заяві була досить критичною. Спостерігачі від цієї організації заявили, що «білоруська влада не змогла забезпечити фундаментальних умов, необхідних для волевиявлення народу». Водночас, як виявилося, ОБСЄ не була уповноважена стежити за референдумом, однак вона звернула увагу на «викривлений характер атмосфери під час кампанії перед референдумом», повідомила Франс-Прес.
Учора ж Олександр Лукашенко заявив, що його приголомшили результати виборів. «Я не очікував такої явки виборці та їхньої підтримки», — процитував його слова Інтерфакс. Подібними словами він супроводжував свою перемогу і 2001 року. Ставка влади робилася на те, що спостерігачі не зможуть звинуватити керівництво в настільки масовій фальсифікації. «Дехто намагається критикувати, що ми не вперше проводимо референдум. Але слід пам’ятати, що конституції деяких країн старої демократії не обмежують спроб виборців обиратися главам цих держав», — відзначив керівник Білорусі. Він також згадав про «постійний тиск ззовні», який у Мінську оцінюють як пряме втручання у внутрішні справи країни. «На 95% брехня те, що пишуть про нас на Заході. Брехня, що у нас диктатура», — заявив президент. «Кому потрібна нестабільна країна в центрі Європи? Ні Заходу, ні Росії це не потрібно», — підкреслив Лукашенко.
Білоруська опозиція, між тим, заявила, що останні події змусили її ще більше консолідуватися. Керівник Об’єднаної громадянської партії Білорусі Анатолій Лябедько сказав: «Лукашенко поставив завдання не просто виграти, а не залишити каменя на каменi від своїх опонентів, тому цифри вийшли унікальні». Він же повідомив, що під час виборів були зареєстровані десятки порушень. Те саме він уже заявляв і раніше...
