Зміна курсу. Чи швидкості?

Заява прем’єр-міністра Віктора Януковича про те, що у разі його обрання на посаду президента Україна не буде членом НАТО, отримала не такий резонанс, ніж, приміром, його слова про необхідність надання російський мові статусу державної або ж про подвійне громадянство. Певний резон у цьому є. Якщо врахувати, що виборців набагато більше цікавлять «внутрішні», аніж «зовнішні» питання. Однак в «євроатлантичних» колах (серед політиків, експертів) заява одного з кандидатів у президенти стала приводом для чергової відвертої дискусії.

ПОЧАТОК

Про рух бажання приєднатися до НАТО Київ вирішив ще два роки тому — за результатами засідання Ради нацбезпеки 23 травня 2002 року. Саме в той час значно потеплішали відносини між Альянсом та Росією, і Україна ніби «навздогін» вирішила піднести давно очікуваний, однак на той момент спонтанний сюрприз. До такого кроку Києва не були готовi навіть у штаб-квартирі НАТО. Тому тривалий час не могли прокоментувати прагнення України. Згодом усе стало на свої місця. І в Україні, і в НАТО з перемінним успіхом почали співпрацювати більш активно. Представники Альянсу відзначали успіхи Києва на інтеграційному шляху (миротворчий внесок, реформування армії тощо). Цілком реальним виглядав «пришвидшений» розвиток подій, коли Україна в короткі строки могла б отримати членство в організації. Однак певні внутрішньополітичні процеси і репутаційні проблеми влади спричинили до гальмування українського просування до Альянсу. Вердикт НАТО на останньому саміті в Стамбулі був однозначним — майбутній рівень відносин залежатиме повністю від якості проведених президентських виборів.

Усі перебувають в очікуванні. Представники країн НАТО з підкресленою увагою стежать за президентськими перегонами. Саме від їхньої думки залежатиме найближче майбутнє співробітництва Києва і Брюсселя. Євроатлантичні оптимісти в значній мірі були розчаровані Стамбульським самітом, де очікувалося, що співпраця сторін буде піднята до рівня інтенсифікованого діалогу. Ці розчарування, утім, тимчасові, оскільки подібні рішення можуть прийматися не обов’язково на поважних самітах. Представники НАТО, зокрема, вказують, що рівень співпраці може бути піднятий в рамках Комісії Україна — НАТО за участі міністрів закордонних справ. Найближча така зустріч запланована на грудень. Фактично одразу після виборів. Чи збереже Київ до того часу своє прагнення вступати до Альянсу й реноме партнера, вартого уваги?

БЕЗ КОМЕНТАРІВ І З КОМЕНТАРЯМИ

Заяву прем’єр-міністра про невступ до Альянсу коментують досить по-різному. Директор Центру інформації та документації НАТО в Києві Мішель Дюре наголосив «Дню», що не хотів би коментувати слова кандидата в президенти. У коментарі, наведеному нижче, він додає, що в будь-якому випадку сама Україна вирішуватиме — приєднуватися чи ні до Альянсу. НАТО, за його словами, готове до співпраці з Україною в обох випадках.

Представники штаб-квартири з Брюсселя неофіційно коментують можливий поворот в зовнішній політиці України більш категорично. Так, в інтерв’ю «Свободі» неназване джерело наголосило, що «заява Віктора Януковича про небезпеку вступу до НАТО, якщо її правильно цитують російські ЗМІ, суперечить курсу України на євроінтеграцію». Анонімний чиновник також повідомив, що вступ до Альянсу не призведе до втрат в військово-промисловому комплексі: «НАТО нікому зі своїх партнерів не диктує, яку зброю повинна виробляти або купувати та чи інша держава».

Російські експерти прогнозовано схвально відгукнулися про нове бачення українського керівництва. Представник Думи Андрій Кокошин наголосив: «Прем’єром Віктором Януковичем проголошена нова доктрина взаємовідносин між Україною і Росією, одним із центральних елементів якої є питання про російську мову». Цілком очевидно, що не менш позитивно Андрій Кокошин оцінює можливість неприєднання України до НАТО (про це він детально розповідав в недавньому інтерв’ю «Дню»).

Колишній міністр оборони, один із найактивніших «євроатлантичних лобістів» України Євген Марчук водночас заявив в інтерв’ю «5-му каналу»: «Такий політичний фон, який сьогодні замулено такими інформаціями і заявами, які, по суті, свідчать про те, що десь вариться і вкладається в вуста одному з кандидатів зміна курсу, як би хто цього не коментував», — наголосив він.

«ЗМІНА КУРСУ НЕМОЖЛИВА»

Заяву прем’єр-міністра чимало українських «євроатлантистів» просто відмовляється коментувати — не говорити правду почасти змушує обіймання посади в уряді. Хоч у неформальних бесідах більшість фахівців сходяться на думці, що заява прем’єр-міністра носить тактичний, передвиборний характер. «Навіть якщо Україна призупинить процес наближення до НАТО, то з часом все одно вона дійде до того ж самого висновку: вступ до Альянсу — безальтернативний», — такий коментар «Дню» надало джерело з уряду, яке не побажало бути названим.

За безжалісною іронією долі саме вчора в Києві відбулася міжнародна конференція, присвячена питанню співробітництва з НАТО. Її організатором виступив Національний інститут стратегічних досліджень. Присутність на ній багатьох впливових політиків сама по собі свідчить про те, що натівська тематика в Україні поки що не деградувала до рівня передвиборних технологій.

Голова Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції Володимир Горбулін, зокрема, вважає, що представники НАТО і України будуть продовжувати роботу «із вивчення стану відносин», аби згодом рівень співпраці міг бути підвищений. На його думку, «ця робота триватиме, незважаючи на заяви, які лунають від так званих технічних кандидатів і не тільки». Він нагадав, що Україна вже чимало досягнула на шляху до Альянсу, а тому «прагнення набути повноправного членства не є політичною декларацією». «Наша країна загальмувала процес вступу до НАТО, але вона не змінила курсу, змінилася лише швидкість», — підкреслив Володимир Горбулін.

Перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Олег Зарубінський переконаний, що вибір на користь НАТО — це «об’єктивний пріоритет сучасного процесу міжнародної співпраці в безпековій сфері». «Я цілком усвідомлюю, що для когось більш комфортно інтегруватися з напівавторитарними режимами, з бутафорськими демократіями... Але це не повинно бути проблемою України і українського народу», — заявив депутат. Він також упевнений, що інтеграція до НАТО не завдасть шкоди військово-промисловому комплексу, а навпаки сприятиме його реформуванню. Олег Зарубінський зазначив: «Це є факт, що оборонна промисловість України значною мірою залишається інтегрованою у російський ВПК». Проте, він переконаний, що таке співіснування не має жодних перспектив, оскільки на Росію сьогодні випадає лише 0,3% світового виробництва високотехнологічної зброї.

Заступник міністра закордонних справ України Олег Шамшур зазначив, що будь-які дискусії під час передвиборної кампанії на тему НАТО носитимуть «емоційне забарвлення». «Неоднозначність думок, які сьогодні висловлюються, відбиває неоднозначність сприйняття курсу до НАТО всередині як політичної еліти, так і взагалі суспільства», — вважає дипломат. Він упевнений, що головне сьогодні у співпраці з Альянсом — «не робити пауз». «Не потрібно втрачати того позитивного імпульсу, який було отримано останнім часом, починаючи з Праги, і на цій основі просуватися далі», — наголосив Олег Шамшур.

...Утім, учасники погоджувалися, що все залежатиме не від короткострокових декларацій, а від практичної реалізації Україною взятих зобов’язань. Одне з головних на сьогодні — якість виборчого процесу. Саме він визначатиме, наскільки швидко Україна та НАТО підуть у своїх відносинах уперед.