Чи буде Україна сама собою?
Дуже млява виходить полеміка українських і російських політологів. Більше схожа на гру «у піддавки» з боку українців. Я маю на увазі статтю Олександра Палія «Росія як чинник української політичної ситуації» («День», №120 від 13.07.2004), передруковану з «Української правди» від 8 липня цього ж року. Власне, тут і сперечатися нема про що. Це — як в математиці Евкліда: паралельні лінії ніколи не перетинаються, хоч ми намагаємося довести протилежне. Уже скільки говорено і написано, що Росія ніколи не змириться з тим, щоб Україна була повністю суверенною, самостійною державою, а виходить, що не для всіх в Україні ця істина очевидна. Це видно і з коментаря до статті заввідділом етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ О. Майбороди. Тому й маємо такі сумні результати на міжнародній арені — біжимо услід за подіями, а не випереджаємо їх.
Та не буде Росія ніколи спокійно ставитися до розвитку внутріполітичної ситуації в Україні, якщо це не відповідатиме національним інтересам самої Росії, а буде активно втручатися у внутрішні справи начебто незалежної держави України. Я написав «Начебто незалежної... України» без лапок, так як це більше підходить для визначення нинішнього статусу України. Від незалежної України початку 1990-х років залишилась сама оболонка, атрибути незалежної держави — герб, прапор, гімн.
Чому Україна не може бути сама собою? На мою думку, тому, що і зараз, як і триста років підряд в Україні за владу борються не багато, хоч би скільки їх існувало на папері, а всього дві партії — за незалежну і за «підросійську» Україну.
Відвертішим є коментар російського політолога Андрія Окари. Хоч і кажуть, що язик дано дипломату, щоб приховати справжні наміри, але ж політолог — не дипломат, це, насамперед, науковець, який зобов’язаний говорити і писати правду, хоч якою б неприємною вона була. Хоч і він припустився, на мою думку, помилки. Якщо українська еліта мислить Україну як самодостатнього геополітичного гравця, то потенціали не додаються, а віднімаються. А при комплексі національної неповноцінності — навпаки.
Продовженням цієї полеміки є стаття професора з Кривого Рогу Віталія Стецкевича «Соборна Україна: реалії сьогодення чи відпрацьована метафора» у тому ж таки числі «Дня». Хочеться вірити, що більшість учених саме такі — чесні і перед собою, і перед наукою.
