«Третє дихання» американської демократії
Висунення Ральфа Нейдера як незалежного кандидата на пост президента США додало цікавості доволі одноманітній роботі соціологів. Якщо раніше їхня увага була зосереджена на рейтингах Джорджа Буша та Джона Керрі, то протягом останніх двох тижнів точаться дискусії з приводу того, скільки голосів виборців відтягне на себе Нейдер і як це може вплинути на результат виборів. 70-літній Ральф Нейдер балотується на президентський пост втретє. На його рахунку вибори 1996, а також 2000 року, що стали знаковими — для Нейдера, Демократичної партії та всієї американської політичної спільноти. Тому не дивно, що висунення Нейдера на цьогорічних виборах так схвилювало політологів. 2000 року Нейдер фактично став призвідником поразки кандидата від демократів Альберта Гора. Висуванець партії «зелених», Нейдер тоді отримав менше 5% голосів, але цього було досить, аби президентом США став республіканець Джордж Буш. У результаті за Нейдером закріпився ярлик «руйнівника», а політична еліта отримала нагадування, що окрім двох домінуючих партій —Демократичної та Республіканської, завжди існує так звана «третя партія», здатна зіграти вирішальну роль.
У Сполучених Штатах 22 червня відзначають Національний день політичної Третьої партії. У цей день 1912 року відбувся національний конвент республіканців з висунення кандидата в президенти. Серед двох претендентів — діючого на той час президента Вільяма Говарда Тафта та надзвичайно популярного екс-президента Теодора Рузвельта партійне керівництво обрало Тафта, побоявшись авторитетності його конкурента. Рузвельт демонстративно залишив конвент і заснував незалежну «третю» Прогресивну партію, ставши її головою і кандидатом в президенти. Президентом Рузвельт не став — поступився Вудро Вільсону — однак Тафта обійшов і тим самим довів, що «третя партія» може мати реальний вплив. Вдруге вагомого результату у протистоянні демократично-республіканській домінанті вдалося досягти засновнику Реформістської партії Россу Перо, який у 1992 році отримав на президентських виборах 19% голосів.
Саме партії «третьої сили» зазвичай є генераторами ідей, що здатні здобути суспільну підтримку і згодом беруться на озброєння провідними політиками. Існує думка, що 90% фундаментальних ідей, котрі вплинули на розвиток американської демократії (в тому числі скасування рабства та надання жінкам права голосу) спочатку належали не правлячим партіям, а їхнім менш відомим та впливовим «колегам». Таких «ідейних генераторів» у Сполучених Штатах багато, однак претендувати на звання «третьої партії» можуть лише деякі. Серед них називають Зелену, Лібертаріанську та Реформістську партії.
Сьогодні акценти змінилися. Наразі у Сполучених Штатах ніхто не має амбіцій щодо перемоги будь-якого представника «третіх партій». Йдеться не про результат, а про участь як засвідчення демократичного протистояння двоєдиній демократично-республіканській системі. З огляду на досвід президентських виборів 2000 року, така участь може стати фатальною для одного з головних кандидатів, і, як видається, саме для демократа.
Рейтинги Джорджа Буша та Джона Керрі майже ідентичні, але в сумі дають трохи більше 90% голосів виборців. Вирішальну роль відіграють 10% американців, які поки не визначилися з кандидатом. Здебільшого такі виборці голосують за «третіх кандидатів», і тут Нейдер може відтягнути на себе відсотки, необхідні Джону Керрі. Політики багато в чому схожі як особистості, окрім того, обидва критикують іракську кампанію чинного президента. Про те, що загроза з боку Нейдера таки реальна, свідчать і звернення до нього провідних демократів із проханням вийти з перегонів та працювати разом з Керрі. Здається, вбачають потенціал у незалежному кандидаті і республіканці — правдивість цієї тези підтверджує як фінансова, так і організаційна підтримка кампанії Нейдера з боку певних впливових груп, що зазвичай асоціюються з республіканцями. Якщо у 2000 році більшість політологів схилялися до думки, що Нейдер пішов на вибори заради популяризації «зелених», то сьогодні вони схиляються до того, що той працює на переобрання Джорджа Буша. Можливо, такі підозри й небезпідставні. Однак сам Нейдер відкидає будь-які припущення і наполягає на протистоянні обом партіям. Утім, Нейдер, такий собі «привид з минулого», нагадує про те, що «третя сила» в американській політиці існує, вона не впливова, але значення має вирішальне. І, можливо, є доля правди в тому, що саме «треті партії» є оплотом американської демократії, запобіжником проти беззастережного панування республікансько-демократичної політичної домінанти.
