Етноцентристи

Ніколи б не повірив, що на рок-концерт журналістів може зібратися більше, ніж, власне, меломанів. Але в середу став тому свідком. Чому так вийшло? Спробуємо розібратися.

Групу «Гайдамаки» було створено на початку 90-х (щоправда, тоді вона називалася «Актус») кількома київськими студентами. З появою в колективі вокаліста Олександра Ярмоли експерименти з формою та звучанням не припинялися. Фактично будь-який напрям в альтернативній музиці був ними ретельно вивчений і переграний. Втім, сама по собі альтернатива була малоцікавим продуктом, і тому поступово «Гайдамаки» прийшли до оригінального симбіозу сучасних гітарних рифів з різною етномузикою. Українською — насамперед. Але не тільки. Сильний вплив на їхню творчість мали і ямайські ска, і реггі, і циганська мелодика. Перший професійний альбом з’явився 2001 року. Назва його, як це прийнято у «дебютантів», була аналогічною назві групи. Власне, багато хто міг бачити кліп «Полісся» з цього альбому, який крутили в ефірі музичних каналів. Київський концерт група приурочила до виходу другого альбому «Богуслав», який побачив світ 19 квітня.

Музика їхня не сприймається як завершений за фабулою продукт. Немає цілісного сприйняття. Не тому, що ідей мало, а навпаки — надто багато. Агресивний панк чергується з українською автентикою і тут же (хай буде з нами Боб Марлі!) ми вже чуємо «ліниве» реггі і ска, якому, втім, хлопці додали українських контурів і тепер величають Carpathen ska. Не встигаєш насолодитися музикою любові і протесту на український лад, як «Гайдамаки» вже качають зал а- ля «Здоб ши здуб». Тут, як ви розумієте, вже панує фанк. Потім лірична інструментальна пісня. І так далі... Загалом із 20 виконаних пісень на концерті знайти дві дуже схожі за звучанням було важко. Дуже стильно, дуже по-європейськи, де від надлишку синтетичних поп і рок- «прожектів» потреба у справжній, «першопричинній» музиці, не зіпсованій комерцією, виходить останнім часом на передній план. У цьому, до речі, і ключик до успіху Руслани. Втім, «Гайдамаки» набагато відоміші за кордоном, ніж в Україні.

Об’їздивши і підкоривши всю Східну Європу, вони нещодавно добралися і до Прибалтики. Кажуть, квитки на їхні концерти в Естонії були не дешевші, ніж 120 крон (60 грн.). Для українців «Гайдамаки», вже даруйте за порівняння, як Ермітаж для пітерців. «А для чого туди ходити. Ось він — поряд». От і на концерті в галереї «Лавра» зібралося від сили 300 глядачів, серед яких, схоже, багато хто — студенти із західних областей. У київської ж молоді погляд на національний продукт здебільшого снобістський, не для нас, мовляв, це, таких просунутих. Позиція досить дивна. Адже етноцентрична музика — це не лише предмет естетичного культу (приємно слухати просто), але і ще один крок до визначення національної самоідентифікації. А вже це у молоді останніми роками в моді.

Утім, як заявили самі музиканти, концерт у «Лаврі» — це лише початок великої дружби з українським шоу-бізнесом. А чи буде ця дружба взаємною, покаже час.