За велінням хвиль

«Пізнай самого себе!» — цей заклик викарбуваний біля входу до храму Аполлона. Для сучасної людини він так само важливий, як і для доброчесного стародавнього грека. Бо корисний у значенні самоконтролю — «не впадай у злочинне нахабство», і приємний у значенні чисто пізнавальному. Що ще може пізнавати людина з величезним задоволенням? (Так, здається, писав Федір Михайлович). Із не меншим задоволенням людина пізнає й суспільство, в якому живе. Завдання індивідуальної й, особливо, колективної ідентичності — серйозне завдання. Наприклад, Європа ми чи не Європа? Це запитання сьогодні не дає спати багатьом. А Європа, між іншим, також замислюється, що вона таке при євро і без кордонів між колишніми країнами-ворогами? І людство, подейкують, замислюється… Яка сьогодні суспільно-економічна формація?

Скільки, пригадую, писанини городили навколо цих формацій. А потім виявилося, що це і не реальність, а зручний у деякому розумінні спосіб розчленовування людської історії. Можливі й інші способи. Ось тепер модно розмірковувати про історію «хвилями» Елвіна Тоффлера. Перша хвиля — це коли люди осіли, зайнялися землеробством і завели нормальну, як у нас тепер, моногамну сім’ю. Отже, виникло АГРАРНЕ СУСПІЛЬСТВО. Пізніше — друга хвиля, тобто промислова революція і, природно, з’являється ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО. Нарешті, зовсім нещодавно накотилася третя хвиля, що породила ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО. Вельми проста схема. Але за належного до неї ставлення з’ясовується, що з неї можна вивести певні життєві рецепти, і взагалі — відповідь на запитання, як мені жити, що робити?

Але спершу одне уточнення. Розмірковування про людство взагалі абстрактні. Так, десь живуть уже в інформаційному суспільстві, а десь не дожили ще до аграрного. І якщо хтось вважає, що конкретне аграрне суспільство згодом стане індустріальним, а потім — інформаційним, так само сумнівно. Адже це лише спосіб розчленовування історії, запропонований сьогодні. Звідки впевненість, що згодом «хвилі» Тоффлера не забудуть і не запропонують інший спосіб розчленовування? І розстановка конкретних суспільств матиме зовсім інший вигляд. Очевидно, будь-яке вчення цінне тим, що відповідає на запитання, що нам робити сьогодні? Ні на що інше вчення не повинне претендувати. І запитання, «хто ми?» є запитанням про походження. Тому так необхідна хоч якась модель історії.

ПРОБЛЕМА АДАПТАЦІЇ

Судити про те, до якого з трьох типів суспільства належить дане суспільство, найкраще за структурою зайнятості. Ось вражаюча динаміка. В 1800 році в сільському господарстві США було зайнято 90% усієї робочої сили. Тепер — менше трьох відсотків. Приблизно стільки, скільки викладачів в університетах. І ця невелика кількість працівників виробляє продуктів на 20% більше, ніж потребує країна. Тим часом близько 80% працюючих зайняті сьогодні в сфері інформації. До них належать: програмісти, викладачі, клерки, секретарі, бухгалтери, біржові маклери, страхові агенти, юристи, банкіри тощо. І в людей традиційних професій — інженерів, лікарів, різних операторів тощо, інформаційна складова праці безперервно зростає. За два століття США пройшли весь шлях за схемою Е. Тоффлера. Багато що на цьому шляху змінилося. Але головне, на мій погляд, — змінювався об’єкт адаптації, тобто те, до чого, власне, людина повинна притертися, пристосуватися. Чим вона, якщо хочете, повинна оволодіти. В аграрному суспільстві, працюючи безпосередньо на ПРИРОДІ, людина до неї і пристосовується, нею, природою, й оволодіває. Все із землі, й все — в землю. Її вона пізнає, пригадує те, що траплялося з нею, накопичує досвід. Там, де вона бачить, наприклад, сотні різноманітних рослин, городянин бачить траву, кущі, дерева. Пора обчислюється роками, а рік — порами. І в кожної пори своя робота. Це — головне, не лінійність і безповоротність, а циклічність і повернення. І в праці людина повертає до життя те, що вже було. Отже, вона живе минулим, вдивляється в минуле.

Потім людина йде під дах. Природа залишається за вікном, за містом. Індустріальна людина пристосовується до ТЕХНІКИ. Трудовий процес уже не визначають природні цикли. Саме в цих умовах з’являється ідея безповоротності часу. Конвеєр кінцевий тільки в фізичній реальності, ідеально конвеєр нескінченний. Цікаво, що цей символ індустріалізму народився при спостереженні за раціональним обробленням туші тварини. Є тут зв’язок «хвиль». Генрі Форд, відвідавши чиказьку бійню, додумався обернути операцію: якщо на бійні цілісний об’єкт рухається перед низкою працівників і розбирається на частини, то на автомобільному заводі об’єкт збиратимуть із частин і цілісним він стає на виході.

До чого пристосовується людина інформаційного суспільства? Або так: що тепер є для неї навколишнім середовищем? Мені здається, що відбувається щось принципово нове. Природна, матеріальна начинка зовнішнього світу ніби випаровується, і людина виявляється зануреною в соціальну субстанцію. Світ людей стрімко замінює за значущістю світ природи і світ техніки. Коротше кажучи, людина, щоб відбутися, повинна пристосуватися тепер до ІНШИХ ЛЮДЕЙ. Інформаційне суспільство — це суспільство спілкування. Так, люди завжди спілкувалися, але ніколи раніше спілкування саме по собі не було предметом спеціального вивчення. Воно стає головною турботою. Люди розуміють, що від уміння спілкуватися багато залежить у їхньому житті. Люди скупчені; і просторово, і, що нове, — за рахунок мобільних засобів зв’язку. Ніколи раніше справа створення, обробки та споживання інформації не була для більшості людей головною. Це аналогічне «суспільству споживання». Хіба не споживали люди в усі часи? Але тільки порівняно нещодавно з’явився цей термін. Бо з’явилося суспільство, в якому споживання стало мало не сенсом життя. У розвинених країнах тисячі й тисячі досі небачених речей щодня викидають на ринок. Щоб бути купленими і дуже скоро заміненими іншими. Чи маєте ви, читачу, лазерну установку для абсолютно точного розрізання торта для будь-якої кількості гостей? А прилад, начинений електронікою, для абсолютно точного підрахунку волосся на голові? Ні, напевно. І я, слава Богу, не маю. А в цих самих — розвинених країнах, є вже громадяни, для яких такі багатотисячодоларові пристрої, слід зазначити, стають предметами першої необхідності.

Але не в речах, як кажуть, щастя. «Не мати, а бути», — стверджували великі гуманісти. Сьогодні ми можемо додати: бути поруч з іншим. Виявляється, люди хочуть гуртуватися. Великі футурологи проколюються в своїх прогнозах, ігноруючи цю людську слабість. Е. Тоффлер передрікав цілковиту демасифікацію праці, тобто перехід на надомну працю, що для багатьох видів роботи цілком можливе вже нині. На жаль, люди не поспішають усамітнюватися. Як пише Джон Нейсбіт: «нам потрібна душевна атмосфера офісу». Коли з’явилися телевізори з великим екраном, інший футуролог припустив, що незабаром зникнуть кінотеатри. Але люди в суспільстві спілкування продовжують ходити в кіно. Чи не витікає звідси, що там, де кінотеатри переобладнують на магазини, банки і ресторани, суспільство спілкування відсутнє?

ЧОМУ ВЧИТИ?

Повернімося до адаптації. Можна сказати й так: людина в інформаційному суспільстві пристосовується до соціальних норм. Їх слід опановувати. Можливо, відмінність людей за соціальним статусом у цьому суспільстві визначається насамперед здатністю пристосуватися до норм, зрозумілих у широкому значенні. Це не тільки правові та моральні норми, а й невловимі відтінки мінливих соціальних очікувань, на які генії спілкування несвідомо, а то й навмисно, відповідають у мові, жестах, міміці, одязі тощо. Їм гарантований успіх. А що робити звичайним людям, не геніям? — Вчитися, розуміючи, що бідні та неуспішні — вже не ті, хто слабкий фізично й інтелектуально, а ті, хто не вміє спілкуватися. Тикатися треба, панове. Це кажу вам я — мізантроп за вдачею, який зі здивуванням поглядає на людей, котрі вміють отримувати прибуток суто зі спілкування.

У суспільстві спілкування безперервно зростає обсяг міжособистісних зв’язків, особистих контактів. Виникають громадські організації, секти, рухи, різноманітні community тощо. У ньому безперервно тривають громадські дискусії на місцевому та загальнонаціональному рівні. У цьому комунікативно щільному, дискутуючому суспільстві неминуче зростання конфліктності. Пряме підтвердження цього — невпинне зростання злочинності. Тут я хочу, можливо, й несподівано, спрямувати розмову в іншу площину. Чому в звичайній школі так багато уваги приділяють математиці? Відповідь, звісно, така — вивчення математики необхідне для розвитку мислення. Математика — це розмірковування в чистому вигляді. Мало хто зі школярів стане вченим, але вважається, що, з’ївши собаку на математичних доказах, людина вмітиме послідовно та чітко мислити. Все правильно, тільки мислення це — моносуб’єктне, я б сказав, яке не цілком відповідає суспільству спілкування. Воно зародилося і стало потрібним у ситуаціях, де індивід (суб’єкт) сам на сам протистояв об’єкту, намагався оволодіти їм, тобто в актах індивідуальної предметної діяльності. Це — інженерне мислення. Суспільству спілкування більше відповідає парадигма полісуб’єкта. І для розвитку мислення тут більше личить право. Так, юридичні завдання з цього погляду анітрохи не гірші за математичні. Але їхня субстанція — зіткнення інтересів, вирішення конфліктів, досягнення компромісів, тобто найскладніші комунікативні ситуації. Дійшовши цього висновку, я натрапив, на щастя, на аналогічну думку відомого українського філософа права Богдана Кістяковського. У статті для знаменитих «Віх» (1909) він писав: «Право набагато більше дисциплінує людину, ніж логіка та методологія… А головне в тім, що на противагу індивідуальному характеру цих останніх дисциплінуючих систем право — переважно соціальна система і притому єдина соціально дисциплінуюча система».

«ЧИСТЕ» СУСПІЛЬСТВО

Переходячи від одного типу суспільства до іншого, люди переглядають історію. Яскравий приклад — модель Карла Маркса, в якій історичні періоди визначає зміна способів виробництва. Таким бачить минуле індустріальна людина. На порозі інформаційної ери Маршалл Маклюен запропонував іншу модель: виявляється, що характер кожної епохи задає істотний прорив у розвитку засобів комунікації. Можна сказати, просто «засобів», бо, за М. Маклюеном, все є засобами комунікації — мова, гроші, дороги, літаки, зброя тощо, до нескінченності. Отже, Природа, Техніка, Інформація — це провідні категорії, або базові метафори, які схоплюють суть кожної з трьох хвиль Е. Тоффлера. І що нав’язують відповідну ретроспективу. Яка наступна категорія? Вважаю, це буде ЧИСТОТА.

Знаки нового проявляються в різноманітних феноменах — теоріях, міфах, банальностях. Ось, тепер кажуть, що всі біди наших організмів від нагромадження шлаків. Причина будь-якої хвороби — в цьому. Отже, основа медицини — очисні процедури. Сьогодні про них багато пишуть. Народ, який стежить за досягненнями науки, активно очищається. Російсько-американський культуролог Михайло Епштейн вигадав оригінальну гіпотезу походження культури. Вся справа в самоочищенні (grooming). Чиститися — отже, відділяти себе від натури, скидати її з себе. Кіотський протокол не випадково кіотський, а не, скажімо, московський. У японців чистота підноситься до культу. У них стандарти чистоти продуктів вищі за стандарти ВООЗ (всесвітня організація охорони здоров’я). Такі продукти дорожчі, для японців не вигідна глобалізація торгівлі. Пригадали ще про гоніння на євреїв Середньовіччя, коли лютувала чума. Євреїв обвинувачували в отруєнні колодязів: у їхніх поселеннях захворювань майже не було. А річ у тім, що євреї мили руки перед їжею, чого ніхто тоді не робив. Але чи тільки руки мити наказує Тора? Чистота — одна з провідних категорій Старого завіту. І не тільки санітарна, а й етична. Народжується новий погляд на світ і на минуле. Зрозуміло, звідки все це — від неспокою про екологічний стан планети. Сюди націлена сьогодні громадська думка. Цю тему розкручують у ЗМІ. І хоч на що б тепер людина дивилася — на муху, що сукає лапками, на окутані димом заводські труби — ще півстоліття тому символи прогресу, на розкидані у дворах пластикові пакети — його вабить до себе чистота як платонівська ідея. Прикметник при слові «суспільство» — констатує стан справ, але й вказує на головну проблему. Чисте суспільство складається з людей, які чітко розуміють, що справа тепер не в їжі, не в речах, не в інформації. Справа у виживанні людства.