Професія — Миротворець
Кожен, хто хоч один раз був «миротворцем», хто носив блакитний берет воїна Організації Об’єднаних Націй, завжди з завмиранням серця слухає повідомлення про чергову ротацію миротворчого підрозділу, про події, які відбуваються в місіях за участі українських військовиків. Вони впізнають «своїх», зустрічаються, згадують часи спільної служби і, на жаль, поминають побратимів, які віддали своє життя заради життя інших. За часи новітньої історії Української держави більше 20 тисяч військовослужбовців Збройних сил України пройшли школу мужності в країнах, де потребували їхньої допомоги. Сьогодні «миротворець» стає майже професією і при тому професією однією із найбільш мирних — так само, як лікар або вчитель. День українського миротворця відзначаємо 3 липня. Всесвітній День Миротворця святкуватимемо завтра, 29 травня.
На прохання уряду Лівану та Організації Об’єднаних Націй влітку 2000 року Україна направила до цієї близькосхідної країни свій миротворчий контингент. Майже чотири роки хлопці в блакитних беретах і з жовто-блакитним прапорцем на грудях виконують завдання із підтримання миру та спокою на ліванській землі. Майже чотири роки молоді українські руки звільняють південь Лівану від вибухонебезпечних предметів. У порівнянні з іншими Ліванська місія вважається однією із найспокійніших. Але, на жаль, це визначення іноді сприймається у викривленому світлі і дехто починає думати, нібито вояки там, немов на курорті або на «заробітках». Дивно, коли хтось може говорити про роботу саперів на мінному полі в такій інтерпретації. І двічі дивно, коли люди в це вірять. Так, ті гроші, які отримують українські вояки в Лівані, в Україні їм не заробити, адже приблизно 900 доларів на місяць для офіцера і 600 для солдата — сума немаленька. Але ж цю універсальну для всіх українських контингентів зарплатню за 12 років жодного разу не збільшували і скоро вона зрівняється із заробітками пересічного громадянина. Порівнювати ж із платнею своїх колег інших країн взагалі не хочеться, адже рахунок піде в кратному вимірюванні і не на нашу користь.
Отже для того, щоб хоч трохи відчути, як служать українці в Лівані, для прикладу спробуємо «прожити» один майже типовий миротворчий день. Після минулорічного скорочення на єдиній позиції 3-го окремого інженерного батальйону на позиції 5-10 поблизу населеного пункту Ель-Еззіє розташовано 190 військовослужбовців. Життя в батальйоні починається о пів на шосту ранку командою «підйом». Типові вранішні процедури, сніданок і за 15 хвилин до сьомої більшість вояків особового складу залишає позицію, відправляючись виконувати поставлені завдання.
САПЕРИ
Першими з автопаркової зони у супроводі автомедиків від’їжджають білі «Урали» інженерно-саперної роти підполковника Юрія Мороза. За годину вони дістаються до мінних полів, які розташовані на самісінькому кордоні з Ізраїлем. На марші їх наздоганяють командир батальйону полковник Андрій Кухаренко та його заступник з мінно- вибухової справи полковник Володимир Місюренко, які особисто керують і беруть безпосередню участь у процесі розмінування. І починається робота. Хоча я особисто назвав би це подвигом, щоденним подвигом, а саперів — героями. За десятки років зимові зливи або перемістили міни, або вкрили їх чималим пластом грунту. Іноді доводиться копати углиб до одного метра, але всі без винятку міни обов’язково знаходять. Майже всі ці чотири роки доводилось розміновувати у важких 16-кілограмових жилетах і касках. Під час 40-градусної літньої спеки це було важкувато. Хлопці навіть жартували «каску вдягаємо для того, щоб в разі, не дай Бог, підриву, мозок не розлетівся по горах». Місяць тому в кінці квітня спонсори (!?) подарували легкі кевларові костюми з куленепробивними масками. Тепер зовсім інша справа — і безпечніше, і комфортніше.
За майже 11 місяців знайдено і знищено 1312 вибухонебезпечних предметів (ВНП), із них 1128 протипіхотних мін. Таким чином, загальна за чотири роки кількість знешкоджених ВНП сягнула 4540. Більше від усіх «зібрали» мін старші сержанти Василь Колєганов — 345 та Віталій Матящук — 330, старшина Володимир Луців — 160. За цифрами тут ніхто не женеться та й кількість не визначає кращий чи поганий миротворець, бо кращими є всі — поганих на мінне поле не пустили б. Хотілося б назвати всіх цих сміливців поіменно, щоб держава знала своїх героїв, але, на жаль, ніхто з них не має права навіть отримати статус «учасника бойових дій».
О 13.00 розмінування завершується. Фізична і моральна втома, сонячна спека не дозволяють продовжувати роботу, тим самим збільшуючи і без того чималий ризик для життя. Потім відпочинок, наряди, роботи і так щодня.
ІНЖЕНЕРИ
Відразу ж за саперами з рідної позиції вирушають фахівці інженерно-технічної роти підполковника Віталія Козака. Це єдиний інженерний підрозділ у Тимчасових силах ООН, що виконує завдання з обладнання нових та знищенню старих миротворчих позицій, будують будинки та прокладають комунікації. Працювати доводиться в найвіддаленіших місцях в горах, і тому іноді інженери залишаються жити в індійських або ганійських контингентах. Особливо на українців чекають взимку, коли в гірських районах висота снігового покрову сягає двох метрів і тільки кремезний БАТ-2 може звільнити з снігового полону, відкрити життєво необхідні дороги миротворцям та жителям гірських районів. 60 вільних від снігу кілометрів — такий підсумок минулої зими.
МЕДИКИ
Крім виконання інженерно-саперних завдань перед батальйоном стоїть завдання надання гуманітарної медичної допомоги місцевому населенню. Медична частина з восьми чоловік, у тому числі чотири досвідчених лікаря на чолі з підполковником медичної служби Степаном Голубом, цілодобово оберігає здоров’я як військовослужбовців Укрбату, так і місцевих ліванців. На щастя за «своїх» у медиків голова майже не болить, а по нечастих поодиноких зверненнях допомога надається швидко та кваліфіковано. Водночас щодня 10 — 15 місцевих мешканців відвідують українських лікарів iз різноманітними проблемами — від звичайного головного болю до серйозних опіків і переломів. Майже дві тисячі ліванців стали пацієнтами медиків Укрбату за 11 останніх місяців і майже сім із половиною тисяч — за чотири роки. Степан Голуб, висококваліфікований хірург, неодноразово на запрошення лікарів місцевих лікарень проводив складні операції на виїзді.
Нещодавно лікар-стоматолог капітан медичної служби Сергій Сидорук урятував життя чотириногому миротворцю французького контингенту. Півторарічна німецька вівчарка Станн проходить службу в Місії ТСООНЛ у складі французького підрозділу. Під час чергового тренування, виконуючи вправу із затримання порушника, пес зламав клик. Протягом чотирьох днів собака не могла ані їсти, ані пити, ані виконувати службових обов’язків. Дві успішні операції — і хвостатий миротворець (з новим фотополімерним зубом) разом зі своїм щасливим хазяїном знову в строю. Це був найбільш незвичайний пацієнт із 800 відвідувачів капітана Сидорука.
ГОЛУБИ МИРУ
19 травня в Укрбаті пройшов другий так званий Парад Медалей. Усі військовослужбовці вдруге отримали нагороди ООН «На службі Миру!». Третина особового складу була нагороджена втретє або вчетверте. На урочистостях були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол України в Лівані Валерій Рилач, командувач ТСООНЛ генерал-майор Алан Пелегріні, представники керівництва збройних cил Лівану, місцевої влади, численні гості. У своїх поздоровленнях високоповажні особи дали високу оцінку роботі українських миротворців, підкреслили важливість виконання інженерно-саперних та гуманітарних завдань воїнами Укрінжбату. Усі присутні стали свідками яскравого та видовищного дійства, під час якого українці показали високий стройовий вишкіл, неабияку фізичну підготовку, вміння віртуозно керувати складною технікою. На завершення свята в небо злетіли білі голуби миру та кульки з прапорами всіх держав, що виконують миротворчу місію в Лівані.
Але найцікавіше сталося наступного дня. Наступного дня голуби повернулися і тепер оселилися разом з українцями. Мабуть, саме тут, серед хлопців з далекої України, вони почувають себе в безпеці. Тепер ці символи миру і добра стали загальними улюбленцями! А може це закономірний добрий знак!?
