«На репортаж — без подушки»
Кореспондент «1+1» Алла ПАСС про українські дороги та про те, що за кадром
Професійна робота спеціальних кореспондентів важка вже тому, що працюють вони далеко не в комфортабельних умовах. Як правило, саме їм доводиться висвітлювати події, що відбуваються у важкодоступних зонах української провінції.
Алла ПАСС — регіональний кореспондент «1+1» у Івано-Франківську. Відрядження для неї — звичайне явище. Її ділянка роботи — велика гориста територія. При цьому Алла призналася, що її хобі — в'язання: «Дуже розслаблює, особливо коли складний візерунок і треба рахувати петлі». Тож усі зимові светри — її рукоділля. А ще вона — оптиміст і ідеаліст. Це відчувається з перших хвилин розмови, і ці ж риси характеру через сюжети позитивно відбиваються на глядачах.
— Алло, відрядження деяких людей лякають, а той, хто щодня працює на одному й тому самому місці, навпаки, мріє вирватися у відрядження. Як ви прийняли цю необхідність?
— Спочатку деякі райони здавалися такою далечінню — майже дві години їзди машиною з Івано-Франківська. Тепер це — «майже поряд», навіть на місцевості стали орієнтуватися. Щоправда, дороги — окрема історія. Деякі й дорогами важко назвати: самі ями та горби. Тепер краще розумію вислови: «зима як завжди прийшла несподівано» і «сніг сходить разом з асфальтом». Найтиповіша історія — це коли через відсутність дороговказів доводиться кружляти бездоріжжям. Водій тоді не перестає дивуватися, куди йдуть гроші від дорожних зборів.
— Що ви берете із собою у відрядження з речей?
— Усе, що може знадобитися навіть з малою часткою ймовірності — перелічувати довго. Спочатку обов'язково брала бутерброди. Як правило, згодовувала їх собакам на автозаправних станціях — важко на них дивитися, коли вони гріються на каналізаційних люках. Пізніше дійшла висновку, що краще перекусити щось гаряче в кафе — здоровіше буде. Часто й півгодини немає на зупинку, в таких випадках у хід ідуть солоні горішки, шоколад, круасани, піца, сік у пакетиках.
Косметичку із сумки я взагалі не виймаю — так спокійніше. Але це не означає, що я зловживаю косметикою. Тональним кремом можу хіба що ніс намазати, коли взимку записую стенд-ап, а обличчя — кольору птаха щастя — синьо-червоне від холоду. Через те, що я мерзлячка, перестраховуюся теплими речами — добре, що в машині для них місця вистачає. Подушку не беру принципово, щоб не заснути — говорять, втомленому водієві важко їхати, якщо в машині сплять.
— Відрядження, напевно, диктують свій стиль одягу — в туфлях на підборах і вузькій спідниці не дуже вже покрасуєшся. Вас це не засмучує?
— Звісно, знімати наслідки стихії або підійматися в гори в спідниці або на каблуках, м'яко кажучи, не комфортно. Але якщо «екстриму» не передбачається, то чому б не поїхати «при параді». Дійсно, не зовсім зручно, але краса відомо чого вимагає. Культу з одягу не роблю, але добре виглядати вважаю за важливе. У більшості випадків приймають все ж таки «за одягом». Але ще важливіше виглядати акуратно — доглянуте волосся, манікюр, випрасувані речі.
— Як народжуються сюжети?
— Від «банального» Інтернету до випадково почутого в приватній, дружній розмові за чашкою кави. До речі, ніколи не нехтую проханням співрозмовника «не для преси», хоча часом ця інформація дуже цікава. Ціную довіру людей. Краще втратити в якихось дрібницях — потім це надолужиться в професії.
— Хронометраж одного сюжету в новинах дуже короткий. За кадром, напевно, залишається стільки цікавого — не шкода?
— Найцікавіше саме в кадрі! Щоправда, всім не догодиш. Буває, людина незадоволена, не розуміє, чому з розказаного впродовж, наприклад, півгодини в ефір йде максимум 20 секунд. Журналісту просто необхідно вміти абстрагуватися від власної думки, щоб з величезної кількості сказаного іншими вибрати головне. До речі, за роки роботи ні від кого не чула визнання своєї провини в проблемі — зазвичай кожен спихує її на інших.
— Чи можна припустити, що вас притягує до журналістики авантюризм, ризик і романтика, які притаманні цій професії?
— Я не працюю журналістом через «авантюризм, ризик, романтику». Навпаки, було б краще, якби цього було менше. Може, спочатку чинник романтики був присутній. Але найбільше в моїй професії приваблює можливість розширити коло своїх знань, поспілкуватися з цікавими людьми. І це — єдиний аргумент!
