Запрограмовані малята

У січні цього року Президент України Леонід Кучма підписав указ про нагородження громадянина США Верлінського Юрія Семеновича орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Цієї нагороди директор Інституту репродуктивної генетики (м. Чикаго) удостоївся «За визначний особистий внесок у розвиток досліджень у галузі репродуктивної генетики та попередження спадкових генетичних хвороб людини, багаторічну плідну наукову діяльність».

За злою іронією долі перший у світі Інститут репродуктивної генетики міститься сьогодні саме у Чикаго, а міг би — в Україні, у Харкові. Річ у тім, що саме тут Ю.С. Верлінський навчався та зростав як учений. Він сам гордий тим, що є учнем великого вітчизняного вченого, заслуженого діяча науки і техніки України, заслуженого професора Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна, академіка Академії наук вищої школи України В.Г. Шахбазова, який довгі роки очолював університетську кафедру генетики.

МЕДОГЛЯД ДО... ЗАЧАТТЯ

Проблема репродуктивної генетики коротко формулюється так: чи може розум та мистецтво людини втрутитися у таїнство зачаття? Першою обнадійливою відповіддю на це питання було екстракорпоральне тобто штучне запліднення яйцеклітини «у пробірці» в середині 70-х років. Цей колишній науковий здобуток уже давно поставлено на конвеєр.

Нову сторінку у розв’язанні проблеми відкрили дослідження генетичного коду живих істот. Як з’ясувалося, розшифрувати програму розвитку живого організму можна! Це вже зроблено американськими та британськими генетиками.

Можливість клонувати живі істоти створювати нові повноцінні організми на зразок іграшок із деталей конструктора на сьогодні існує лише теоретично. Як показала практика, клоновані тварини значно програють у життєздатності організмам зачатим.

Але сьогодні зроблено прорив у лікуванні генетичних захворювань — тих, розвиток яких запрограмовано задовго до народження. Суть відкриття Верлінського саме і становить поєднання досягнень генетики, яку вчений опанував у Харкові, та досягнень медицини з штучного запліднення та пересадки яйцеклітин.

Ген спадкових хвороб виникає не завжди, а з певною імовірністю. Інакше кажучи, серед статтевих клітин зустрічаються і ті, що несуть ген патології, і цілком здорові. Генетична «рулетка»? Вчений знайшов метод виграшу у таку «рулетку». Іще на найперших стадіях розвитку організму можна відділити здорові яйцеклітини від хворих і імплантувати матері саме їх, відсіявши хворі. Кілька років тому лікарі з Чикаго оголосили про народження першої дитини, що, будучи ембріоном, ще не імплантованим у матку, пройшла генетичне тестування на рак, який передається в цій родині у спадок. Лікарі допомогли подружжю виносити здорового хлопчика.

— У двох поколінь родини батька був ген, відповідальний за хворобу, — сказав тоді кореспондентові «Рейтерс» Юрій Верлінский. — Це була перша пара, що пройшла генетичне тестування на предмет наявності синдрому. На наявність гена було протестовано запліднену яйцеклітину, оскільки його носієм був батько. Якби такий ген був у матері, тоді б тестувалася незапліднена яйцеклітина.

Пацієнтами Інституту репродуктивної генетики стали люди, самою природою приречені мати генетично хворих дітей або взагалі не відчувати радощів батьківства. Одна з жінок, сама генетик за фахом, наперед знала, що у сорок років стане жертвою хвороби Альцгеймера (старече слабоумство). Звичайно, ця хвороба, якщо й розвивається, то у похилому віці — саме нею зараз страждає колишній президент США Р. Рейган. Жінці ж запрограмовано було стати жертвою ранньої форми хвороби — захворіти у 40 років.

Верлінський допоміг пацієнтці. Дитина буде цілком здоровою, хоча, не досягши і 20 років, фактично осиротіє. Сьогодні філії Інституту репродуктивної генетики організовуються і функціонують в усьому світі, в тому числі у країнах СНГ — Росії (Томськ, Санкт- Петербург), Білорусі (Мінськ), Україні (Київ).

Як і будь-яке нове визначне наукове відкриття, метод Юрія Верлінського сприймається неоднозначно. Наприклад, він викликав стурбованість стосовно етичної обґрунтованості дій батьків, що мають змогу вибирати кращі риси ненародженої дитини, а також щодо можливості зловживання науковими відкриттями для створення «запрограмованих малят». Сам Верлінський також замислюється над неоднозначними соціальними наслідками свого відкриття. Його висловлювання додатково підживлюють вогонь дискусій. Ось два з них. Перше: «Ми не робимо роботу Господа Бога, ми лише допомагаємо йому». І друге: «У XXI столітті людство буде займатися сексом лише для задоволення. А розмножуватися — за допомогою екстракорпорального запліднення».

ЧОМУ НЕ ХАРКІВ, А ЧИКАГО?

Відповідь на це запитання добре знає учитель Ю. Верлінського — професор В.Г. Шахбазов.

— Валерію Гайовичу, розкажіть, будь ласка про харківський період життя вашого іменитого учня.

— Юра, наскільки пам’ятаю, родом із Томська, що у Сибіру. Вступив на наш біофак у 1963, а закінчив — у 1968 році. На час своєї спеціалізації, а це завжди відбувається на 4 курсі, він уже точно визначив коло своїх наукових інтересів: генетика. Як для Радянського Союзу, це була іще відносно нова галузь біології — усі пам’ятають часи, коли вона у нас була під забороною.

На той я час очолював кафедру генетики та цитології. Побачивши у студенті іскру божу, з задоволенням стежив за його зростанням. Це був дуже здібний та старанний хлопець, веселої вдачі, гострого та дотепного складу розуму. По закінченні навчання йому запропонували вступити до аспірантури. Так я став його науковим керівником. Робота над дисертацією просувалася успішно і через 4 роки, а саме, у 1972-му мій аспірант блискуче захистив дисертацію з цитогенетики людини. Уже у своїй дисертації він зробив акцент на практичне, а саме медичне застосування генетики.

— І як склалася подальша доля вашого учня?

— Природно, він почав працювати в одній з лабораторій медичного профілю — у Харківському НДІ ендокринології та гормонів. Але творчий розум Верлінського вже тоді підказав йому напрямок, на якому він і досяг успіху — дослідження з репродуктивної генетики. Їх практичний результат — перемога над генетичними захворюваннями та здорове молоде покоління. З усім юнацьким запалом Верлінський почав просувати ідею створення у своєму інституті спеціалізованої медико-генетичної лабораторії. Я був у курсі усіх його кроків, бо з ким як не з своїм науковим керівником радитися молодому вченому?

В інституті розуміння він не знайшов. Тоді ми разом склали проект створення такої лабораторії, яка могла б діяти на базі іншого науково-медичного закладу або на базі нашого Університету. Разом виходили на рівень обласного відділу охорони здоров’я. Але медики не знайшли за потрібне підтримати ці дослідження. Я пам’ятаю досить гостру реакцію медиків (дехто з них сьогодні вважаються провідними харківськими медичними світилами) на нашу ініціативу. Важко сказати, що це було, — професійні ревнощі, нерозуміння чи неприйняття генетики. Не знайшовши розуміння, Верлінський вирішив виїхати за кордон.

— Виходить, Інститут репродуктивної генетики міг відкритися не в Чикаго, а в Харкові?

— І до того ж років на десять раніше, ніж це сталося — тут ми справді, мали шанс випередити США. Свідчення тому — великий інтерес до цієї проблеми, а згодом і виникнення цілого ряду клінік репродуктивного здоров’я як за кордоном, так і в СРСР. Відповідна клініка успішно працює і в Харкові. Але там зроблено лише перші кроки — здійснюється лише штучне запліднення «у пробірці». У світі це робили ще на початку 80-х років...

— А може, цього й досить? Може, взявшись «…допомагати господу богу робити його роботу», американці вже зайшли і можуть зайти занадто далеко? Які проблеми несуть із собою відкриття в області генетики, скажімо, розшифрування генетичного коду?

— Саме по собі розшифрування генетичного коду ще не дає розгадки таємниці життя. Вчені спромоглися «прочитати» послідовність «літер» цього тексту так само, як ми здатні прочитати послідовність літер книги, написаної незнайомою мовою. До розуміння смислу тут дуже далеко. Навіть зрозумівши окремі слова у такій книзі, ми не дуже наблизимося до її розуміння. Так само і з генетичним кодом. Тому дослідження триватимуть ще не один десяток років. Важливо лише не бути надто самовпевненими і не випереджати розвиток подій.

— Але ж Верлінський дав світу потужний інструмент, яким потенційно може зловживати державна влада?

— Точніше було б сказати, що такий інструмент дає уся сучасна генетика та створені нею генні технології. Та одне з найбільш ефективних втілень такого інструменту на цей день дає відкриття Верлінського.На мою думку, відкриття Верлінського все ж може дати людству набагато більше добра, аніж лиха. І, звичайно, шкода, що людина, яка могла принести славу своїй вітчизні, робить це для чужої держави.