Спільна територія

Ганна БЕЗЛЮДНА, генеральний продюсер ТІА «Профі ТБ», генеральний продюсер телепроекту «WWW.Європа.Life»:

— Я думаю, що, передусім, україн ському глядачеві потрібно ставитися до Європи, як до території, з якою ми єдині історично та географічно, хоча внаслідок об’єктивних історичних і політичних причин якийсь час були роз’єднані. Із кожним днем наша взаємодія з Європою — дедалі тісніша. Тому, чим більше український телеглядач знатиме про неї — тим краще.

Що конкретно? Наприклад, потрібно знати, що Європа зараз сама не може відповісти на багато запитань; що прості, так би мовити, люди, звичайні європейці так само, як і звичайні українці, часто бувають невпевнені у своєму майбутньому. Тільки причини в них для цього свої. Треба знати, що сучасна Європа — це Європа на грані дуже великих змін, а зовсім не стабільна спільнота, як ми її звикли сприймати. Треба знати, що в Європі дуже швидко (якщо порівнювати з нашими темпами) змінюється життя. Що там вводять загальні стандарти освіти, що європейці прагнуть до уніфікації економічних механізмів і податкового законодавства тощо. Треба знати, що при прагненні до об’єднання в Європі, проте, намагаються зберегти національні культури, мови та національні особливості. Ось у цьому напрямі — культурному та духовному — Європа протистоїть глобалізації. Це важливо знати, щоб не піддаватися якимсь стереотипам або тій самій американізації культури. Треба знати, що протягом останніх двох- трьох років у європейських кінотеатрах європейські фільми йдуть набагато активніше, ніж американські, і завойовують дедалі більшу популярність.

Цей список можна продовжувати до нескінченності. Але якщо я можу, не замислюючись, перерахувати ще, скажімо, 25—35 прикладів, то не така вже й велика кількість людей у країні зможе це зробити разом зі мною. Принаймні, це не будуть мільйони людей, на жаль. А це свідчить про те, що люди знають про Європу мало. Якщо ми не знатимемо про ті процеси, які відбуваються не просто поряд із нами, а вже практично у нас (просто ми це не завжди відчуваємо), то ми випадаємо з контексту свого власного життя. Я переконана, що подібна неінформованість реально звужує можливості самореалізації кожного сучасного українця.

Юрій МАКАРОВ, тележурналіст, автор і ведучий програми «Документ» («1+1»):

— Те, що з нами відбувається, є постійна подорож до Європи і назад. Кількість Європи стрімко збільшується по мірі просування від Фастова до Києва, а в Києві — від Борщагівки до Хрещатика (щоправда, знову нез’ясовно зменшується від Хрещатика до Печерських пагорбів). Ще десять— п’ятнадцять років тому було невідомо, що більше цікавило туристів у Парижі — супермаркет чи Лувр, бістро чи Нотр-Дам. Тепер усе потихеньку стає на свої місця. Колись звучало, як казка: у Європі миють тротуари з милом. Нещодавно сам бачив десь під рестораном на Подолі: швабра, відро... Уже черга не кусається, вже «дякую» і «будьте ласкаві» даються без додаткового напруження м’язів, і трапляється, що машину пропускають із другорядної дороги. Навіть в жеку — в жеку!!! — не грубіянять. Щоправда, Європа — це ще й регламент. Уже про зустріч домовляються за тиждень, а про те, щоб заскочити в гості без дзвінка — й думати нема чого. Отже, попри окремі недоробки (приміром: вертикаль влади, корупція та зрощення силовиків у мундирах із «силовиками» в піджаках від Армані), прогрес наявний. Тому від телебачення, так би мовити, «в європейському напрямку» я чекаю двох речей. По-перше, регулярні п’ятихвилинні уроки, ну, хоч би англійської. День у день. По дві фрази. І по-друге, нехай візьмуть інтерв’ю в німецького поліцейського (можна шведського) про те, що він відчує, якщо йому запропонують хабар? Цікаве може вдатися кіно. І ще можна трошки про Нотр-Дам.

Дмитро КИСЕЛЬОВ, головний редактор служби інформації ICTV:

— Мені здається, головне, на чому побудувала себе Європа, — це почуття людської гідності окремо взятої людини. Це почуття не залежить ні від чого: ні від її зарплати, ні від її місця проживання, ні від місця в суспільстві, ні від близькості до влади. У нас часто помилково розуміють людську гідність і плутають її з якимись іншими якостями. Мені здається, що це має бути пояснене. І друге — це те, що в Європі поважають національну культуру, але вже давно ніхто не будує національних держав. Мені здається, що функціонування європейського мультикультурного суспільства може стати досить цінним досвідом для України.

Якщо говорити, наприклад, про стиль життя, то це цілком інше бачення, скажімо, багатства і того, як його витрачають. Багатий не той, хто їздить у броньованому автомобілі із затемненим склом і живе в якомусь надзвичайному будинку. А той, хто витрачає достатньо коштів на добродійність і не дуже про це поширюється. Багатий той, хто живе соціально відповідальним життям і свої дії розміряє з суспільним благом. Ось вона — самоповага. Плюс терпимість, звичайно. Дуже європейська якість. Або бачення гріхів, наприклад. Обман неможливий. Люди, які обманюють, звичайно, зустрічаються, але будь-який обман або, наприклад, зловживання своїм службовим становищем завжди стає предметом громадського осуду. І, звичайно, — європейська послідовність: кожен крок звіряється з кінцевою метою.

Свого часу в мене на російському ТБ був проект «Вікно в Європу» (на «Першому каналі», який тоді називався ГРТ), за який на фестивалі в Грузії я отримав приз за кращу освітню програму. Я зробив 62 програми, в яких якраз намагався проникнути в європейську душу. Ми вважаємо, що наша душа — загадкова, а їхня — чомусь ні. Насправді, душа європейця для нас точно сутінки.

Потрібно просто більше показувати європейських людей в їхніх побутових, робочих ситуаціях. І тоді буде зрозуміла їхня відмінність, буде зрозуміла система європейських цінностей. Треба показувати чоловіків і жінок. Ми, звісно, можемо сказати, що ми всі — європейці. Але якщо ви, наприклад, подивитеся на становище жінки в тій самій Україні, то буде абсолютно чітко зрозуміло, наскільки довгий шлях до Європи суспільства, в якому ми живемо. І це тільки один параметр. Тема справді безмежна.