ЩОДЕННИК

Коли моя бабуся була дівчиною, їй зустрілася циганка й причепилася: «Давай погадаю!» Цікаво знати, що буде далі, й бабуся простягнула худеньку долоню. «Вийдеш ти заміж, матимеш трьох дітей, та з чоловіком житимеш недовго, вас розлучать, та під кінець життя ви зустрінетесь і поховають вас поруч». Все так і сталося, як гадалося. Тобто майже все... І чоловік був, красень Іван. І дітей трійко народила: Василя, Романа й Петра. І розлука не забарилася. Забрали діда в 30-ті. Прожила моя бабуся 80 років. Пенсію мала 12, потім 20 крб., городу 40 соток та ще велику надію на те, що чоловік колись повернеться. Не дочекалася. Що ж завадило моєму дідові повернутися? Впевнена, в нього була найповажніша причина – він помер десь у тих далеких світах чи загинув, а то б він обов’язково приїхав. Уже понад 20 років її нема на цьому світі. А я до цього часу, буваючи біля бабусиної могили, обов’язково подивлюся, хто похований поруч.