«Апофеоз КВК»
Наталя ЛАВРИНЕНКО, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, кандидат філософських наук:
— Нічого не можу відразу пригадати. Проте, як відомо, відсутність результату — також результат. Тому можу сказати, що не було ніякого телегероя на українському ТБ. Все — в сірому кольорі. Я не можу пригадати жодної особи, яка б мені запам’яталася або справила враження.
Щоправда, якщо говорити про розважальні телепередачі, то завжди із задоволенням (особливо останнім часом) дивлюся «Караоке на Майдані» з Ігорем Кондратюком. Кондратюк, на мою думку, взагалі є одним із найбільш цивілізованих журналістів: дуже інтелігентний, ведучий-професіонал, який до того ж несе позитивну енергію телеглядачам. Він робить дуже важливу справу — «викопує» співацькі таланти по всій Україні. Як багато в Україні прекрасних голосів! Наскільки порівняно з ними невисокий рівень деяких «зірочок», яких ми постійно бачимо на телеекрані.
Михайло ВЕЙСБЕРГ, президент Української асоціації видавців періодичної преси:
— Я телевізор практично не дивлюся — з певних причин. Тому окрему телеподію виділити важко. Іноді мені цікаво спостерігати, наприклад, за боксерськими боями. Коли кілька років тому по вітчизняних телеканалах почали показувати професійні поєдинки, — це, безумовно, було подією. Яскравим моментом цього телевізійного року був бій Віталія Кличка з Льюїсом.
Якщо говорити про інші враження людини, яка дивиться телевізор нечасто, то я в якийсь момент виявив, що діти протягом майже всієї суботи, перемикаючи з каналу на канал, у різних варіантах дивляться КВК. Такий ось апофеоз: КВК переміг все! Чи то інші гумористичні передачі розписалися у своєму невмінні утримати глядача, чи то КВКники відрізняються надмірною жадністю, роздаючи свою продукцію направо і наліво.
Вражаюча річ (із відчужених спостережень) — продовжується показ серіалу «Бідна Настя» («1+1»). При навмисно огидній грі складається враження, що актори прийняли якісь гальмуючі таблетки, насилу говорять і рухаються. Однак всі сидять і дивляться це. Я дивуюся, як ящик може перетворити людей на автоматичну функцію: в певний час треба увімкнути, сісти та дивитися, незалежно від того, цікаво — не цікаво, динамічно — не динамічно. Загальне враження таке: якщо хочеться розважитися, то відповідні телепередачі знайдуться, а ось політичні, новинні передачі можна пропускати...
При цьому відчувається, що ближче до виборів канали-аутсайдери починають активізуватися: з метою підняти свій рейтинг закуповують кращі фільми, шоу. І в цьому значенні телеглядач виграє, оскільки має можливість побачити щось якісне.
Костянтин РОДИК, головний редактор газети «Книжник-ревю»:
— Пам’ять сама наштовхує на те, що ближче. Згадую одного з експертів акції «Книжка року» — Юрія Макарова. Його програма «Документ» — до певної міри новий формат для нашого ТБ — дає можливість аналізувати актуальні проблеми, причому зіштовхуючи різні погляди не тільки ідеологічно (в філософському розумінні), а й географічно. Це, на мою думку, перша подія і перша особа. Друга — як на мене, «Подвійний доказ» із Дмитром Корчинським та Анатолієм Борсюком. Це теж дуже вдалий проект. Вдалий саме постмодерним підходом в розумінні і інтерпретації крізь усмішку всього того, що нас оточує. І якщо вже згадувати подібні проекти, то це, звичайно, проект Анни Безулик «Я так думаю». Кожна з цих програм має свій шарм.
Негативом є відсутність на телеекрані помітного серіального руху. Деякі канали не можуть дозволити собі робити серіали бодай на порівнянному рівні з Росією через низьку платоспроможність і невеличкий пакет рекламних пропозицій. Оце впадає в очі — свого серіального продукту у нас майже немає, хоча деякі канали вже намагаються його робити.
