Зеленіше не буває

ФРІКАСЕ ІЗ СТРАУСЯТИНИ

Здавалося б, що на теренах України екзотичні страуси — те ж саме, що й полярні ведмеді в Африці. Але це не зовсім так. На сьогоднішній день Київська область стала місцем розташування пернатої «дивізії» африканських страусів. На території, трохи більшій за два гектари, проживає близько 200 птахів. Утопічна ідея завезти диковинного птаха на батьківщину козацтва набула нежданого результату. Пернаті почали приносити дивіденди. Воно й не дивно, адже страус — це «безвідходний» птах. Славнозвісні кілограмові яйця (100 грн.), дорога шкіра ($250 за кв.м), пір’я для карнавалів, порошок з кігтів, який застосовується для полірування алмазів, та високоякісне м’ясо (150 грн./кг) — головні продукти страусиного бізнесу. У Ясногородці для пересічного туриста пропонують ще й розваги для душі та черева.

Майже щодня на екскурсію до ферми приїздять автобуси з туристами. Екскурсоводи попереджують, що близько до птахів наближатися не можна. Страуси люблять блискучі речі й при нагоді намагаються схопити за сережку чи об’єктив фотоапарата. Дорослих цікавлять гастрономічні та економічні питання, та найвдячнішими туристами залишаються діти. Вони годують «пташечок» травою через огорожу (чим «зловживають» і дорослі), захоплено показують пальцем на всі боки та верещать від задоволення. Для маленької аудиторії господарі приготували й інші розваги. Дитячий зоопарк з поросятами, козами, оленями, фазанами та прогулянки на бричці, яку тягне за собою блакитноока конячка, залишать байдужим хіба що абсолютно флегматичну дитину.

Поки чадо бавиться у страусиному «дитсадку», батьки можуть провести час у ресторані при фермі. Тут можна замовити екзотичні: бульйон, відбивну, омлет чи салат із м’яса страуса. Як для такого ексклюзиву, ціни в закладі на диво «мирні». Яєчня з одного страусиного яйця (рівнозначного 30 курячим) «виллється» компанії гурманів у 120 гривень. Інші страви — відповідно. Приємно й корисно провівши час серед пернатих, додому можна придбати страусятко, чи сувенір, виконаний з яєчної шкарлупи та пір’я.

А ЯК ВИ ОГІРКА ТУДИ ЗАПХНУЛИ?

Наступна зупинка у «зеленому» маршруті — Хмельницька область. Селище Гриців нічим не відрізнялося від інших маленьких поселень до того часу, поки там не з’явилася «групка активних жінок». Так себе назвали господині з агроосель кластеру «Оберіг». Спочатку пересічного журналіста здивувала така кількість «модних» слів у назві невеликої сільської організації. Але після тіснішого знайомства «секретні» слова набули пояснення.

Для початку журналістів розділили на групи по три особи й розмістили по садибах. Господарі надали всі умови, щоб привести себе до «людського» вигляду після дороги. Увечері всі зібралися біля рукотворного водоспаду греблі — познайомитися ближче. Після традиційної пісні туристів «Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались...» (українського варіанту на сьогоднішній день ще не придумали) розмова пішла про справи.

Кластер сільського туризму «Оберіг» — це громадська організація, заснована в червні 2002 року в смт Гриців Шепетівського району. В цій громаді об’єдналися підприємці — власники агроосель (приватних садиб, де приймають туристів), магазинів, працівники освітніх установ (шкiл, бібліотек), представники місцевої влади та громадських організацій з метою виробництва та просування на ринок високоякісного конкурентоспроможного продукту. У їхньому випадку продукт — це відпочинок на селі. До списку послуг внесено: затишні приватні оселі з усіма зручностями, екологічно чисті, натуральні продукти харчування, свіже повітря, спокій і тишу сільської місцевості.

Туриста з дослідницькою жилкою в Грицеві привабить його багата історична спадщина. У минулому містечко належало до Ізяславського повіту. За літописами 1240 року Гриців було спустошено татарськими ордами Батия. У 1255 році галицькі й болехiвські князі «воювали по річці Хоморі і взяли великий полон». В урочищі «Крупка» до кінця XIX століття піднімалися над землею два великi кургани. У місцевості під назвою «Вали» після татарської навали збудували нове укріплення. Замок, що там стояв, був добре озброєний, мав гармати й постійний гарнізон, який створював сильний заслон від татарських набігів на Волинь. У 1752 році Михайло Грохольський купив Гриців у Любомирського і від того часу до кінця XIX століття місто й замок належали його роду. Сьогодні туристи можуть відвідати маєток пана Грохольського та на власні очі побачити, в яких умовах жили «олігархи» того часу.

Наступного ранку господарі вирішили на практиці показати принади відпочинку в Грицеві. На 770 га загальної площі населеного пункту 131 га займають водойми. На околицях селища — 500 га мішаних лісів. Незважаючи на похмуру погоду, картина, що розкинулася перед гостями, зачаровувала. Величезні плавні запрошували до риболовлі. На березі розкинулася імпровізована винокурня. Колоритні дами в національному вбранні поралися біля самогонного апарату. У банку через змійовики капав справжній (як зазначалося на банці) elexir pectorale. Грицівський самогон має свою особливість. Він настоюється на... свіжих огірках. Але розміри зелених овочів вражають. Вони значно товщі, ніж горлечко пляшки. Зацікавленим пояснили, що для того, щоб створити одну товарну одиницю алкогольного напою, жертвують цілою огірковою сім’єю. Єдиний корнішон запихається до пляшки, інші побратими відсікаються. Процес росту відбувається всередині посудини, і коли огірок досягає максимального розміру хвостик відривається, а пляшка заповнюється «натурпродуктом». Після настоювання горілка набуває кольору «зеленого змія». Схоже на приготування благородних напоїв.

Хильнувши «огірчанки» «за здоров’я господарів», посмакувавши юшкою зі свіжої риби, гості вирушили до перлини району — Голубого озера. Воно дійсно має колір неба. Раніше це був кар’єр, де видобували благородну голубу глину. Потім він заповнився водою з підземних струмків і став принадою для туристів. Місцеві мешканці запевнили, що вода з озера має лікувальні властивості. Отже, не зважаючи на температуру води (близько десяти градусів), половина групи залізла до водойми. До автобусу більшість поверталася перемазана у лікувальній глині.

ГУЦУЛ З ІТАЛІЙСЬКИМ ІМ’ЯМ

Прикарпаття... Михайло Коцюбинський у «Тінях забутих предків» так описував цей регіон: «Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі на синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинути на землю та залляти світ. Вже синіми хмарами підпирали крайнебо буковинські верхи, оповились блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила, курився Ігрець, колола гострим шпилем Говерла, і Чорногора важким своїм тілом давила землю».

Перша історична згадка про місто Яремчу датується 1787 роком. Місто почало розвиватись після будівництва в 1894 році залізниці Станіслав—Рахів. Залізницю прокладено в складних гірських умовах з численними кам’яними мостами, тунелями, вона є пам’яткою інженерного мистецтва. Вже з XIX ст. Яремча розвивається як курортне містечко, куди приїжджають відпочивати з Кракова, Львова, Відня та інших міст Європи. Територія міста належить до зони бальнеологічних курортів України з чудовими лісовими ландшафтами та чистим гірським повітрям. Яремча розташована в центральній частині українських Карпат, охоплюючи частину Горган, Покутсько-Буковинських Карпат та Чорногори. Основною водною артерією є Прут, витоки якого містяться на північних схилах Говерли на висоті 1750 метрів. Унікальними пам’ятками дерев’яної архітектури є церква Різдва Богородиці (XVII ст.) у Ворохті, церква Пресвятої Трійці (1868 р.) у Микуличині та церква Святого Пророка Іллі (1930 р.) у Дорі.

У тому, якою повинна бути остання буква в назві міста Яремча(е), плутаються навіть картографи. Але, незважаючи на це, місто Яремча давно стала культовим для шанувальників гірськолижних видів спорту. Взимку «зафрахтувати» номер у готелі чи кімнату в садибі — велика проблема. З розвитком «зеленого» туризму в регіоні така проблема може виникнути також в інші пори року. А посприяти цьому мав проведений у День туризму в Яремчі семінар на тему «Сільський туризм: рекомендації з розвитку».

Для численної делегації гостей з-за кордону, представників туристичних компаній регіонів та журналістів була влаштована екскурсія трьома садибами Яремченського району.

Гостинний двір «Анастасія» міститься в селі Татарів, що за 15 км. від Яремчi. Будинок з неоновою зіркою на фасаді може прийняти п’ятьох відпочиваючих. Унікальний лікувальний клімат цього місця (750 м над рівнем моря), ліси, багаті на ягоди та гриби, значний досвід господарів у сфері прийому туристів роблять відпочинок незабутнім. У невеличкій колибі гості можуть посмакувати «микулинецьким» пивом з в’яленою рибою або карпатським трав’яним чаєм.

Власником гостинного двору «Соломія» у селі Микуличин є сім’я місцевого священика. Симпатичний будиночок для прийому туристів розташовано окремо від господарської садиби. Комфортабельні кімнати на двох та трьох гостей, ультрасучасна кухня, гараж примушували переглянути свій зимовий відпочинок. Особливо вразила справжня колиба з жаровнею, на якій можна приготувати велику рибу чи навіть ціле ягня. Утомившись від гірських екскурсій чи то лижного спорту, можна порибалити у двох невеличких декоративних ставочках.

Останнім пунктом екскурсії був пансіонат «Первоцвіт» у Яремчі. Його з натяжкою можна віднести до місця «зеленого» туризму, адже він є цілим комплексом для відпочинку. Швидше, це схоже на невеличкий санаторій. Але й послуг тут набагато більше. 18 номерів з усіма зручностями обладнано телефонами та супутниковим телебаченням. Найулюбленіше місце відпочинку гостей Яремчі — урочище «Поляна кохання» на березі Прута — міститься на території пансіонату. До послуг відпочивальникiв ресторан, бар, конференц-зал, медпункт, сауна, прокат туристичного та гірськолижного спорядження, трансфери та екскурсійне обслуговування.

Враження від побаченого величезні. Проїжджаючи по району, не можна було не помітити численної кількості будівництв. Купити землю чи будинок тут буде коштувати не менше, ніж нова квартира у столиці — свідчення про велику перспективу регіону.

Головним гостем Яремчі цими днями став генеральний секретар Всесвітньої туристичної організації Франческо Франжіаллі. Виступивши на офіційній частині семінару ВТО «Сільський туризм: рекомендації з розвитку», «головний турист планети» був вражений програмою «без краваток». Гостя запросили на гуцульське весілля, де його одягли в національний костюм і посвятили в гуцули. Витанцьовуючи народні танці з українськими красунями, італієць міг переконатися, що помилково вважати його націю занадто гарячою. Окрім цього, генсека навчили по-справжньому (до дна) пити горілку й подарували пляшку самогону з огірком. «Я ніколи не думав, що в Україні є такі оригінальні яскраві обряди. Природу вашу бачив, гостинних і щедрих людей також, але кожен приїзд в Україну для мене — це чергове відкриття чогось нового», — констатував наступного дня пан Франжіаллі.

Безперечно, українська земля має всі шанси стати Меккою «зеленого» туризму. Про це свідчить робота, що проводиться в цій галузі. Як зазначають власники агроосель, головною рушійною силою процесу має бути реклама й допомога з боку влади. Адже вкладені гроші швидко принесуть дивіденди. Час покаже, як швидко мрії господарів садиб будуть реалізовані. А поки що можна поїхати до Гриціва чи Яремчi й на власному досвіді переконатися у перевагах «зеленого» відпочинку над іншими.