Тузлинський синхрон,

Наприкінці минулого тижня голова правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко вкотре повідомив, що його компанія до кінця року передасть «Газпрому» облігації на $1,4 млрд. у рахунок українського боргу за газ. З його слів, правління «Газпрому» в четвер схвалило схему передачі цих цінних паперів. Проте механізм погашення боргу Бойко не розкрив, відзначивши лише, що це буде одноденна схема, у кредитуванні якої візьмуть участь кілька банків, серед яких Газпромбанк та Зовнішекономбанк (обидва — Росія. — Авт. ).

Нагадаємо, що угоду про реструктуризацію українського боргу «Газпрому» (з терміном погашення в 2004-2013 роках та ставкою Libor плюс 1% річних) глави урядів України та Росії підписали 4 жовтня 2001 року. «Нафтогаз України» мав передати єврооблігації «Газпрому» ще в лютому 2002 року, але цю подію неодноразово відкладали, оскільки «Газпром» не приймав облігацій, посилаючись на великі податки, які йому доведеться сплатити до бюджету при цій операції.

Чи випадково, що правління російського газового монополіста повернулося до цього питання саме тепер, коли ще не вщухли хвилі конфлікту навколо українського острова Коса Тузла, який раптом став каменем спотикання між двома стратегічними партнерами? Схоже, нам милостиво пропонують чи то моральну, чи то матеріальну компенсацію за недобру спробу прозондувати Україну на «територіальну цілісність»?

Тим часом московські коментатори бачать українські облігації ще й у дещо іншому світлі, ніж наш «Нафтогаз». Так, представник «Газпрому», коментуючи заяву Юрія Бойка, підтвердив, що питання про врегулювання заборгованості України за поставлений газ обговорювали на засіданні правління ВАТ «Газпром». Разом із тим він додав, що цю тему винесено ще й на розгляд ради директорів. Таким чином, можна передбачити, що а) питання ще не вирішене і б) йдеться не про здавання/приймання в Росії НАКівських облігацій, а про справу набагато серйознішу і проблемнішу — саме про врегулювання українського газового боргу. (А нам, наївним, здавалося, що це вже зробили вищезазначені міжурядові угоди). «Запропоновано певну схему врегулювання заборгованості», — відзначили в «Газпромі», відмовившись повідомити, якою саме вона буде, і не прогнозуючи можливості її схвалення.

Синхронність дій російської сторони в територіальних і газових питаннях дозволяє говорити не тільки про певну тенденцію, а й пов’язувати їх як ланки єдиної продуманої політики. 15 жовтня, коли у дамбу, спрямовану до Тузли, відсипали перші десятки тонн ґрунту, віце-прем’єр Віктор Христенко напускав туману щодо концесії газотранспортних систем Росії й України. (Концесія — метод приватизації, при якому інвестор за фіксовану плату або певний відсоток від прибутку отримує право використовувати належні державі основні активи, а решта доходу від концесії перебуває в розпорядженні інвестора — таке трактування цього поняття радісно давала в ті дні російська преса). «Варіант концесії газотранспортних мереж Росії й України є найприйнятнішим», — демонстрував свою впевненість віце-прем’єр. У контексті реальних подій це твердження звучало мало не як знущання, оскільки, цілком імовірно, саме в дні кризи навколо Тузли породжувало надії, що у концесію передадуть не тільки українську трубу, а й російську (знаючи підходи російської сторони, це слід розглядати як цілковитий абсурд).

До речі, на останньому засіданні засновників українсько- російського газового СП, що відпрацьовує моделі створюваного консорціуму, сторони вирішили розділити не існуючі поки що інвестиції в газотранспортну систему України на дві частини. Одна піде на модернізацію наявної труби, друга — на будівництво нової. У Москві вважали (принаймні так писала Страна.Ru), що це дозволить не тільки уникнути складнощів при формуванні інвестиційної програми спільного підприємства, а й дасть поштовх у вирішенні проблеми газового боргу України.

Проте перманентні спекуляції навколо відмови російської сторони приймати облігації «Нафтогазу України», крім політичної складової, мають під собою і реальне економічне підґрунтя, закладене не без участі української сторони. Віце-президент російського банку «Траст» Борис Соболєв сказав «Дню»: «Ці облігації неліквідні, і їх ніхто не братиме, оскільки їхньою заставою слугує обсяг газу, який Україна отримує за послуги з транзиту. Отже, це — ризик «Газпрому». Та й покупець на вторинному ринку не зможе за ними нічого отримати у випадку дефолту в Україні». Банкір упевнений, що цей фінансовий документ є нежиттєздатним і його слід переробити, щоб його могли використовувати на вторинному ринковi.